Медична деонтологія

При організації роботи різних лікувальних установ необхідно виходити з основних положень медичної деонтології і лікарської етики.

Медична деонтологія і лікарська етика — це сукупність принципів регулювання і норм поведінки лікаря й інших медичних працівників, зумовлених специфікою їхньої діяльності (турбота про здоров'я людей, лікування і т.п.) і становищем у суспільстві. Деонтологія — наука про принципи поведінки медичного персоналу, що сприяють створенню необхідної психопрофілактичної та психотерапевтичної обстановки в діагностичному і лікувальному процесі, що виключає негативні наслідки (це частина медичної етики).

Медична деонтологія й етика передбачають також високий рівень підготовки медичних сестер, чіткість і сумлінність у виконанні лікарських призначень з урахуванням віку, індивідуальних особливостей, хвороби і хворобливого стану пацієнтів, а також чуйність і психотерапевтичність підходу медичних сестер і санітарок в обслуговуванні хворих, у роботі з родичами хворих.

Обстановка лікувальних установ має схиляти хворих до відвертої, щирої бесіди, викликати в них віру у видужання. Ще з реєстратури хворі повинні зрозуміти, що усе в поліклініці спрямовано на надання їм допомоги, на зменшення їхніх страждань. Необхідно заспокоїти хворого, додати йому почуття впевненості. Обстановка суворості й показної діловитості тут недоречна. Наочна агітація (стенди, плакати) не повинні викликати у хворих почуття страху і настороження, нагадувати їм про хворобу. У поліклініці мають панувати затишок і чистота, кабінети необхідно розташовувати, виходячи зі зручності хворих.

У стаціонарах дуже важливо створити охоронний режим. Багато чого залежить від контакту хворих з лікарем. Необхідно починати роботу з хворим з розмови з ним, а не з перегляду аналізів, ретельно продумувати кожне слово, адресоване хворому; не слід вживати жаргонні слова. Обхід у відділеннях необхідно проводити щодня і бажано в один час; на обходах не рекомендується запитувати і з'ясовувати інтимні подробиці в присутності інших хворих, тому що ці подробиці пов'язані з життям і захворюванням пацієнта.

Лікар мусить виявляти великий такт і делікатність, якщо йому доводиться змінювати лікування, призначене іншим лікарем. Не можна говорити хворому, що його раніше лікували неправильно; цим молена підірвати віру в медицину взагалі.

Важливим питанням у діяльності лікаря є лікарська таємниця. Це дані про хворого, які ніхто не має права розголошувати: про хворобу, інтимне життя хворого, отримані від нього чи виявлені в процесі його обстеження і лікування, тобто при виконанні медичним працівником професійних обов'язків. Причому не підлягають розголосу не тільки дані про саму хворобу, але і про функціональні особливості організму, фізичні недоліки, шкідливі звички, особливості психіки, нарешті, про його майновий стан, коло знайомств, інтересів, захоплень і т.ІІ, Метою охорони лікарської таємниці є запобігання випадків можливого заподіяння хворому та іншим особам морального, матеріального і медичного збитку.

Якщо вимог деонтології і лікарської етики не дотримано, виникають ятрогенії.