Гавенко В.Л., І С Вітенко, Г О Самардакова. Практикум з медичної психології. Навч посібник. Харків Репон-шформ, 2002 - 248 с

Навчальний посібник орієнтовано на отримання лікарями знань і практичних навичок з медичної психології, що будуть необхідні їм у професійній діяльності. Кожен розділ містить мету, зміст, теми, контрольні питання та завдання для самоспиної роботи. Наведений також список рекомендова­ної літератури для підготовки до занять.

Простота і деякий схематизм викладу матеріалу обумовлені тим, що навчальний посібник призначений для студентів 3-го курсу із ще не сформованим клінічним мисленням, які не мають достатніх знань з інших клінічних дисциплін.

Навчальний посібник складено відповідно до програми з медичної пси­хології для студентів медичних вузів III-IV рівнів акредитації лікарів інтернів і лікарів загальної практики (сімейних лікарів) розроблений колективом кафедри психіатри наркології і медичної психології ХДМУ — опорної кафедри МОЗ України

ЗМІСТ

Вступ..........................................................................................

Предмет і завдання медичної психології.............................

Методи психологічного дослідження................................

Особистість. Індивідуально-психічні властивості особистості..........

Пізнавальні процеси особистості.......................................

Психологія відчуття, сприйняття, уявлення............

Психологія пам'яті.........................................................

Психологія мислення, інтелект...................................

Емоційна і ефекторно-вольова сфери особистості.........

Емоційна сфера...............................................................

Ефекторно-вольова сфера............................................

• Увага................................................................................

Психіка і свідомість.........................................................

Психологія спілкування. Основи конфліктології.........

Психологія суїцидальності...............................................

Психологія лікувального процесу.....................................

Психологічні особливості хворих з різними захворюваннями............

Психосоматичні розлади в загальній клінічній практиці...................

Психогігієна. Психопрофілактика. Психотерапія........

Еталони відповідей на завдання для самоконтролю....

Список рекомендованої літератури...............................

ВСТУП

Останніми роками медична наука значно розширила та збагатила свої зв'язки з психологічною практикою. Нині спостерігається тенденція до інтеграції біологічних, психологічних і соціальних підходів до вивчення людини все більше уваги приділяється розкриттю соціально-психологічних причин виникнення різноманітних захворювань та переліку індивідуально-психологічних особливостей хворого. Це особливо актуально останніми роками у зв'язку з розвитком вчення про передхворобні психічні розлади, збільшення поширеності яких стало серйозною проблемою. У теоретичній і практичній медицині зростає необхідність розуміння ролі психологічних знань як у питаннях здоров'я і хвороби людини, так і розуміння психології лікувального процесу. Без знання основ медичної психології неможливо навчити майбутнього лікаря розумінню психології хворої людини на різних етапах лікувального процесу.

Метою викладання курсу «медична психологія» є вивчення основних понять і принципів медичної психології в переломленні до професійної діяльності лікаря.

• засвоєння психологічних знань, необхідних для розуміння індивідуально-психологічних особливостей особистості лікаря, хворого і медичного персоналу

• оволодіння основними методами експериментально-психологічного дослідження в медичній психології і правилами проведення психологічної корекції і психопрофілактики

• оволодіння умінням створювати позитивні взаємини з хворим, розуміння лікарем власної особистості та її особливостей, особистісної своєрідності, можливість використовувати свої особливості в індивідуальній роботі з хворими, що забезпечує як велику глибину і тонкість діагностики хвороби, так і вибір найбільш оптимальної терапії в застосуванні до будь-якого пацієнта незалежно від характеру його хвороби

Даний навчальний посібник спрямований на формування професійних знань і умінь з медичної психології у майбутніх лікарів. Кожний розділ містить мету, зміст теми і контрольні питання. Наприкінці кожного розділу наведені тести і завдання для самоконтролю засвоєння теоретичних знань, а також список лиератури для самопідготовки до занять.

Навчальний посібник орієнтований на одержання лікарями знань з медичної психологи, що будуть необхідні їм у професійній діяльності.

Простота і деякий схематизм викладу матеріалу обумовлені тим, що навчальний посібник призначений для студентів 3-го курсу із ще не сформованим клінічним мисленням, які не мають достатніх знань з інших клінічних дисциплін.

.

Предмет і завдання медичної психології

Мета заняття: вивчити предмет і завдання медичної психології, зрозуміти значення медичної психології в роботі лікаря і її зв'язок з іншими розділами клінічної медицини

Зміст теми

Психологія — це наука про закономірності виникнення, розвитку і прояви психіки

Психіка — це продукт розвитку живої матерії, суб'єктивїний образ об'єктивного світу, на основі і за допомогою якого відбуваються орієнтація в навколишньому світі і керування поведінкою. Психіка є найбільш досконалою формою внутрішньої, суб'єктивної, ідеальної діяльності, яка через різне співвідношення суб'єктивних категорій (образів вражень, образів уявлень, понять) забезпечує побудову адекватних суджень і висновків про зовнішній світ, про себе самого, про свої відносини зі світом не тільки безпосередньо, але й опосередковано, абстрактно, поза прямими контактами з відповідними об'єктами навколишньої дійсності.

Структуру сучасної психології визначають три тісно взаємозалежних форми прояву психіки, що виникають у процесі активного відображення об'єктивного світу психічні процеси, психічні властивості та психічні стани.

Психічні процеси — це форми суб'єктивного відображення об' єктивної реальності, за допомогою яких здійснюється пізнання світу, засвоєння знань, навичок і умінь. Серед них виділяють пізнавальні (відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, мова, уява) і емоційно-вольові (почуття, емоції, воля)

Психічні властивості — це індивідуально-психологічні особливості, що дають можливість розрізняти людей, знати їхні вчинки і мотиви діяльності. До психічних властивостей належать спрямованість, темперамент, характер і здібності.

Психічні стани характеризують тимчасову динаміку психічної діяльності, що істотно впливає на поведінку і діяльність особистості (наприклад, тривожність, напруженість, стрес, захоплення).

Психіка людини включена в різноманітні зв'язки і відносини з дійсністю — пізнання, вивчення дійсності, пристосування до умов, спілкування з іншими. Розвиток усієї різноманітності психічних властивостей людини не може бути виведеним лише з однієї єдиної основи (наприклад, тільки з біологічної чи тільки із соціальної). Системний підхід припускає бюпсихосоціальну єдність особистості та різноманіття джерел і сил, що сприяють психічному розвитку людини.

Матеріальним, фізіологічним субстратом психічних процесів є функціональні системи головного мозку, тому для їхнього розуміння необхідно знати теорію І.П. Павлова про співвідношення організму людини з навколишнім середовищем, про загальні типи вищої нервової діяльності, а також вчення про функціональні системи П.К. Анохіна.

В Україні психологія розвивається як інтегральна частина світової психологічної науки На початок XX ст сформувалися наукові школи Київська (Г І Челпанов, І А Сікорський, С А Ананьїн), Одеська (І М Сєченов, 11 Мечников, М М Лан-ге, С Л Рубшштейн). Одним з найважливіших центрів розвитку експериментальної психології в 20 — ЗО роках XX віку був Харків. Історія розвитку психології в Україні пов'язана із такими відоми­ми науковцями, як Л С Виготський, О В Запорожець, О Я Ан-фімов, К К Платонов, О Р Лурія, О М Леонтьєв, В П Протопо-пов, П І Зшченко, Л І Божович та ін.

Психологію підрозділяють на загальну, індивідуальну і соціальну. Із загальної психології виділяють вікову, медичну, інженерну, космічну, військову та ін. Психологія безпосередньо пов'язана з філософією й іншими науками про людину відіграє значну роль у науковому пізнанні закономірностей формування особистості, її ідейних, моральних, етичних і естетичних установок і цінностей.

Загальна психологія — наука про закономірності формування і практичної реалізації психічних функцій (сприйняття,пам яті, уваги мислення, емоцій ефекторно-вольової сфери, свідомості) окремо та у їхній взаємодії, що складає особистість.

Загальна психологія дає лікарю методи, що дозволяють помічати навіть незначні зміни в психічному стані хворого, крок за кроком спостерігати за протіканням захворювання, відмічаючи позитивну чи негативну дію способів лікування.

Медична психологія — це галузь психології, що вивчає закономірності функціонування психіки в умовах виникнення та перебігу захворювання, лікування хворих людей і використання психологічних факторів у лікувальному процесі, профілактичній і гігієнічній роботі медичного персоналу.

Медична психологія спрямована на вирішення теоретичних і практичних завдань, пов'язаних із зміцненням і підтримкою психологічного здоров'я населення, попередженням захворювань, діагностикою патологічних станів, психокорекцшними формами впливу на процес видужання, з рішенням багатьох питань експертизи, соціально-трудової реабілітації здорових і хворих людей, а також з вивченням психологічних особливостей професійної діяльності медичного працівника.

Місце медичної психології в клінічній медицині визначається об'єктом дослідження цих наук — хворою людиною, що при будь-якому захворюванні має змінену психіку Психологічні особливості поведінки лікаря при тому чи іншому захворюванні, корекція психіки в процесі лікування хворого, психотерапевтичний вплив на хворого — основні точки дотику цих наук. Медична психологія пов'язана з усіма медичними спеціальностями (терапія, хірургія, акушерство і гінекологія, педіатрія, гігієна й ін ), має при цьому деякі специфічні підходи і, відповідно, відіграє ве­лику роль у підготовці лікарів будь-якого профілю.

Психічні явища визначаються факторами зовнішньої дійсності (психіка є формою відображення об'єктивної реальності). Однак будь-який зовнішній вплив викликає той чи інший психологічний ефект, тільки перероблюючись внутрішніми умовами (такими як настрій суб’єкта його установки, потреби, життєвий досвід). Завдяки активності психіка виконує функцію орієнтації суб'єкта в різноманітті навколишніх подій і явищ (це виявляється у вибірковості суб’єкта стосовно зовнішніх виливів) функцію регуляції поведінки (стимулювання до діяльності, що відповідає потребам і інтересам індивіда).

Поведінка людини у визначеній ситуації залежить від того, як вона цю ситуацію сприймає, що знає про неї, як до неї ставиться з іншого боку, сам характер ставлення до даної ситуації, характер і обсяг знань про ситуацію залежатимуть від того, як особистість з цією ситуацією практично взаємодіє.

Розвиток психіки реалізується в різних формах

а) філогенезу — становлення структур психіки в ході біологічної еволюції виду,

б) онтогенезу — формування психічних структур упродовж життя окремого організму,

в) соціогенезу — розвиток процесів пізнання особистості, міжособистісних відносин, що обумовлені особливостями соціалізації в різних культурах. Наслідком соцюгенезу є відмінності мислення цінностей, нормативів поведінки у представників різних культур,

г) мікрогенезу — формування і динаміка образів, уявлень, понять і т п , що детермінуються наявною ситуацією і розвертаються відносно до невеликих тимчасових інтервалів.

Вікова психологія спирається на наступну класифікацію вікових періодів

1) новонародженість — до 4 тижнів,

2) грудний чи дитинства — до 1 року,

3) період молочних зубів — від 1 до б — 7 років (переддо-шкільний від 1 до 3 років, дошкільний — від 3 до 7 років),

4) передпубертатний (молодший шкільний) — від 7 до 12 — 13 років,

5) пубертатний — 12—16 років у дівчинок, 13—17 — у хлоп­чиків,

6) юнацький— 16—20 років у жінок, 17—21 —у чоловіків,

7) зрілий — 21 — 60 років,

8) літній — 55 — 60 до 75 років,

9) старечий — після 75 років,

10) довгожителі — після 90 років

Будь-яка ступінь психічного розвитку має свою якісну своєрідність, свої закономірності Мислення дорослої людини відрізняється від мислення дитини не просто тим, що дорослий більше знає і вміє, але й тим, що він оперує іншими поняттями, іншими логічними схемами, спирається на іншу систему цінностей і т.п. Кожному з перерахованих періодів властиві загальні й індивідуальні особливості:

1)до юнацького віку включно характерний бурхливий фізичний і психічний розвиток з неврівноваженістю і чутливістю психічних функцій, прагненням до самостійності і незалежності, психічний розвиток дитини залежить від сукупного впливу двох факторів біологічного дозрівання організму і взаємодії із соціальним середовищем,

2) для зрілого (середнього) віку — найбільший розвиток індивідуальних фізичних і психічних здібностей,

3) для літнього і старечого — поступове зниження творчих можливостей, засвоєння нового, зростання інертності психічних реакцій, консерватизму, іпохондричного занепокоєння за своє здоров'я.

Психічний розвиток людини відбувається одночасно за декількома лініями інтелектуальний розвиток, морально-етичний, емоційно-вольовий розвиток і т.п. Розвиток різних сфер психіки відбувається нерівномірно за деякими лініями розвиток може йти більш інтенсивно, за іншими — повільніше. Нерівномірність психічного розвитку призводить до виникнення так званих криз розвитку. Як приклад можна навести кризу 1 року, кризу 3 років чи кризу підліткового віку, що виникають як наслідок невідповідності у розвитку інтелектуальної, мотиваційно-потребуючої та емоційної сфери.

Позитивне значення таких криз полягає в тім, що вони стимулюють розвиток «відстаючих» сфер, і, таким чином, вони є рушійною силою саморозвитку особистості в цілому.

Вікові особливості психіки людини в період хвороби своє­рідно переплітаються і взаємодіють з її хворобливими змінами і розладами. Лікар повинен уміти психологічно і клінічне осмислити і зафіксувати ці взаємодії з метою адекватної і своєчасної допомоги хворому.

Таким чином, як основні задачі медичної психологіі можна виділити наступні:

1) Психологічна оцінка індивідуальних особливостей хворого, змін його психічних функцій під впливом різних психічних і соматичних захворювань

2) Вивчення впливу різних психічних і сомато-неврологічних хвороб на психічну сферу дітей і дорослих

3) Вивчення ролі психічних впливів у виникненні, перебігу та попередженні психосоматичних захворювань їхніх психопатологічних ускладнень

4) Вивчення індивідуальних і професійних психологічних особливостей поведінки та роботи лікаря та інших медичних працівників з хворими

5) Вивчення психології взаємин хворого і медичних працівників при здійсненні лікувально діагностичного процесу

6) Вивчення принципів і методів експериментальне-психо логічного дослідження в клініці, методів корекції і психотерапевтичного забезпечення діагностичного та лікувального процесів.