Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / AMOSOV / voices1_u
.htmlМикола Михайлович Амосов. Голоси часiв Бiографiя
Суто особисте
Книги ГОЛОСИ ЧАСIВ
Замiсть передмови. Глава перша. Рiдня. Мама. 1. Родина Никанорових: Пiвнiч. "Ведмежий кут".
2. Мама. "Дiвочий грiх". Акушерська школа. Село Ольхово. Замiжжя. Мої дитячi враження.
3. Село Ольхово. Будинок Амосових. Село до революцiї i при НЕП-i.
4. Родина Амосових. Долi.
5. Батько. Сiльський кооператив. Шлюб. Вiйна. Полон. Повернення. Череповець - служба. Пиятики. Розпад сiм'ї. Iнший шлюб. Хвороба. Глава друга. Дитинство, отроцтво, юнiсть. 1. До 1926 р. Самотнє дитинство. Школа. Пiонерiя. Книги. Мiсто Череповець.
2. 1926-29 рр. Череповець. Квартира. Обов'язки. Фiнанси. Самотнiсть. Походи в Ольхово. Книжки.
3. 1928-29 рр. "Страстi-мордастi". Крадiжка книг - Бог спас?
4. 1928-30 рр. Кiнець НЕП-а, процеси, колгоспи. Розрив з батьком. Любов. Лiсова практика. Клятва.
5. 1930-32 рр. Арешти. Льонька - компанiя. Технiкум. Робота на "проривi". Практика в Ленiнградi. Смерть батька. Машинiст. Закiнчення навчання. Глава третя. Архангельськ. 1932-39 рр. 1. 1932-35 рр. Проводи. Дорога. Змiнний механiк. Гуртожиток. IТП - столова.
2. 1932-35 рр. Станцiя. Змiна. Обов'язки. Аварiя. Робота.
3. 1932-35 рр. Побут. Iменини. Порiвняння.
4. 1932-35 рр. Перша зима. Хвороба мами. Любов. Дядько Павло.
5. 1934 рр. Заочний iнститут. Вiдпустка. Авантюра з унiверситетом. Похорон мами.
6. 1934-35 рр. Навчання в заочному iнститутi. Звiльнення. Медiнститут.
7. 1935-36 рр. Медiнститут. Iспити. Гуртожиток. Борис. Фiнанси. Два курси за рiк.
8. 1937 р. Професор Лашкарьов. "Iнша фiзика". Квартира.
9. 1937-38 рр. Проект. Процеси. Арешт дядька Павла. Сталiнська конституцiя. Вибори.
10. 1939 р. Вербовка в моряки. Iнститут закiнчено. Аспiрантура. Пакт iз Гiтлером. Вiйна.
11. 1939-40 рр. Вiйна з фiнами. Захист диплома. Клiнiки Алфьорова, Цимхеса.
12. 1940-41 рр. Розставання. Череповець, хiрургiя. Стасов. Операцiї. Смольска Л.Я. Наука.
13. 1940-41 р. Комiсiя вiд вiйськкомату. Симуляцiя - бiлий квиток. Поїздка в Київ. Глава четверта. Вiйна. 1. 1941 р. Початок.
2. 1941 р. ППГ. Їдемо на фронт.
3. 1941 р. Дорога до фронту.
4. 1941 р.Сухиничи. ГЛР. Пораненi.
5. 1941 р. Бомбардування.
6. 1941 р. Вiдступ за Москву.
7. 1941 р. Єгорьєвськ. Гiпси.
8. 1942 р. Наступ. Подольськ.
9. 1942 р. Калуга. Кошмар.
10. 1942 р. "Челюстник": кровотеча.
11. 1942 р. Прогрес. Глухий гiпс.
12. 1942 р. ЦУГ- апарат. Нагорода.
13. 1942 р. Спроба самогубства.
14. 1942 р. "Черепа". Резекцiя суглоба.
15. 1942 р. Змiна влади. Дисертацiя.
16. 1943 р. На фронт.
17. 1943 р. "Угiльна" - початок.
18. 1943 р. "Угiльна" - продовженння.
19. 1943 р. Один.
20. 1943 р. Вперед на захiд.
21. 1943 р. Хоробичи-1.
22. 1943 р. Хоробичи - 2. Двi тисячi поранених.
23. 1944 р. Буда. Одруження.
24. 1944 р. Наступ.
25. 1944 р. Польща.
26. 1945 р. Схiдна Прусiя.
27. 1945 р. Далекий Схiд. Кiнець ППГ.
28. Висновок. Глава п'ята. Москва. Брянськ. 1. 1945 р. Ще раз Маньчжурiя.
2. 1946 р. Ворошилов - Уссурiйський. Кирило. Вiдпустка.
3. 1946 р. Демобiлiзацiя.
4. 1947-52 рр. Брянська хiрургiя.
5. 1950-52 рр. Брянське життя. Дисертацiя.
6. 1949-51 рр. Хiрургiя легенiв. Дебют.
7. 1952 р. Побут та країна.
8. 1952 р. Київ. Тубiнститут. Глава шоста. Київ. 1. 1952-53 рр. Київ. Доктор наук.
2. 1953 р. Кафедра.
3. 1955 р. Операцiї на серцi.
4. 1955 р. Початок кiбернетики.
5. 1956 р. Дочка.
6. 1956-57 рр. Крах культу Сталiна. Нова клiнiка.
7. 1957 р. Конгрес в Мексiцi.
8. 1958-59 рр. АШК-Апарат Штучного Кровообiгу.
9. 1959-63 рр. Подiї i зустрiчi 60-х.
10. 1962-64 рр. Чини i нагороди.
11. 1962-63 рр. Поїздка до Штатiв. З'їзд в Харьковi. Штучний розум.
12. 1963-65 рр. Клапани.
13. 1962-68 рр. Письменник.
14. 1963 р. Вибух у камерi.
15. 1965-67 рр. Рiзне.
16. 1967 р. Доповiдь у Вашингтонi.
17. 1968 р. Iталiя. Княгиня Олсуфьєва. Сахаров.
18. 1968 р. Пересадка серця.
19. 1969-73 р. Рiзне - на початку 70-х. Психологiя. "Етика стаї".
20. 1971-75 р. Дочка. Конгрес в Москвi. Смертi.
21. 1974-75 рр. Зустрiчi. Записки про вiйну.
22. 1975 р. Новий будинок.
23. 1976-79 рр. Знову: Америка, робота, смертi.
24. Книга про здоров'я.
25. 1982-83 рр. Капiтуляцiя. Дачнi справи.
26. 1983 р. Iнститут.
27. 1983-85 р. Ювiлей. Лиха та смертi.
28. 1984-88 рр. Виписки iз щоденникiв.
29. 1989-90 рр. Народний депутат.
30. 1990-92 рр. Наука: анкети, людина.
31. 1989-90 рр. Справи суспiльнi. Розчарування.
32. 1991-92 рр. Подiї. Путч.
33. 1992-93 рр. Лiда: "дзвоники". Остання операцiя.
34. 1993-98 рр. Експериментальне життя.
35. 1998 р. "Останнiй парад".
36. Пiслямова.
37. 2000 р. Експеримент закiнчено? Життя продовжується.
38. Доповнення вiд листопада 2000 року
39. Вмсновок
40. Пiслямова до "ксперименту", липень 2001 р. Виноски та скорочення
Ваша думка Русский English ГОЛОСИ ЧАСIВ (електронний варiант)
М.М.АМОСОВ 01.01.2001 Замiсть передмови. Не буде декларацiї: "для чого пишу?" Пишу, для самовираження, Пишу тому, що менi 87 рокiв i боюся вiдiрватися вiд пам'ятi, щоб не загубити себе перед кiнцем.
Поскаржуся - погано залишитися без справи, навiть у старостi. Начебто є ще сила, але вже знаєш: кiнець близький, майбутнього немає. Значної справи не зробиш. Залишаються роздуми i минуле.
Глава перша. Рiдня. Мама. 1. Родина Никанорових: Пiвнiч. "Ведмежий кут".
Батько нас залишив, тому вся сiм'я для мене була в мамi. Сама iдеальна людина: на все життя.
Батькiвщина мами - пiвнiч Вологодської областi. село Суворово, 20 будинкiв, "Ведмежий кут".- буквально! Полювання на бiлку, на лис, на ведмедiв.
Дiд мав мiцне господарство. У сiм'ї, було, п'ять синiв i двi доньки. Дядько Павло: чекiст iз 18 року, дослужився до генерала, заарештований, розстрiляний у 1937. Тiтка Євгенiя - колгоспниця, посадили "за колоски" (виноска1), померла в тюремнiй лiкарнi. Чув, що ще двох дядькiм убили пiд Сталiнградом.
Мама була старшою - про неї головна розповiдь.
2. Мама. "Дiвочий грiх" Акушерська школа. Село Ольхово. Замiжжя. Мої дитячi враження.
Мама народилася в 1884 роцi. Розумна дiвчинка, читала книжки. Але...согрiшила. Родила дiвчинку, назвали Марiєю. По тому часу - ганьба. Замiж не вiзьмуть.
Дiд вирiшив учити дочку. Вiдвiз у Кирилов, знайшли вчителя: здала екстерном за чотири класи гiмназiї.
Школа сповитух у Петербурзi - акушерка. Життя в столицi: дуже бiдно, але цiкаво. У Пiтерi мама стала, скажемо так, "середньо iнтелiгентною" людиною. I навiть - атеїсткою.
У 1909 роцi земство дало їй мiсце акушерки на фельдшерському пунктi в селi Ольхово, 25 км вiд Череповця. Отут вона i закiнчила своє життя - професiйне i фiзичну. "Кирилiвною" її звали у всiй окрузi.
Через три роки вийшла замiж за Михайла Амосова: у велику родину, проти волi свекрухи. Про це я розповiм пiзнiше.
У раннiх двадцятих роках "аптека", як звали селяни медпункт, iз слiв мами - залишалася такою же, як i при земствi.
Завжди було три кiмнати: чекальня, приймальня, де фельдшер або акушерка вели прийом хворих i сама аптека: шафи з лiками, стiл з аптечною кухнею для готування лiкiв. Аптекою вiдала мама.
Медпункт обслуговував десять - дванадцять сiл i сiл у радiусi десяти кiлометрiв - шiсть-сiм тисяч жителiв. Найближчий лiкар у Череповцi.
Спогади раннього дитинства: Перед медпунктом десяток саней i рiзномастних коней, що жують сiно з передка. Повна чекальня мужикiв, бабiв, дiтей - у сiряках, кожушках, хустках, кожухах. У постолах, у валянках.
Головна робота акушерки - приймати роди вдома, вiд 100 до 150 родiв у рiк. Двi третини з них - в iнших селах, iнодi за 8-10 кiлометрiв.
Пам'ятаю такi сцени. Вночi стукiт у дверi. Мама встає, запалює лампу, накидає сукню, вiдчиняє дверi в сiни. Чую розмови приблизно такi:
- Кирилiвна! Мар'я родить. Поїдемо, бога заради...
Мужика впускають у хату, вiн приносить запах морозу i сiна. Саджають на кухнi, Подальша розмова: яка Мар'я, чи давно "схопило", котрi роди, чи приходила на огляд.
Мама вже одяглася, бабуся теж пiдвелася, хреститься на iкону. Я лежу, вигляду не подаю, що не сплю. Прощальнi поцiлунки в нас не прийнятi.
- На, неси ящик...
Був такий особливий ящик для акушерських приналежностей. Досить важкий - багато усього iз собою брала: у деяких хатах було брудно.
Мужик забирає ящик, мама надiває кожух, i вони вiдправляються в нiч. От скрипнула хвiртка, у неї був особливий скрип, дотепер не забув.
Бабуся гасить лампу, забирається на грубку, позiхає, шепоче молитву.
Усе замовкає, i я засипаю.
Ранком моє перше питання:
- Мами немає?
- Надто швидко хочеш. Туди шiсть верст, мабуть снiгу намело. Слухай, виє в трубi.
Я слухаю, i менi бачиться заметiль. Дороги немає, i коня, i мужика, i маму занесло снiгом...
Поки маму не привезуть iз родiв - у будинку тривога. Як там? Що?
Звичайно баби родили швидко i завчасно акушерку не тривожили. Мама поверталася через вiсiм-дванадцять годин. Але iнодi затримувалася на добу, i на двоє - у "першородящих". Я це слово знав iз раннього дитинства.
Але от наступив вечiр, а мами немає... Я вже не вiдходжу вiд вiкна. Пiзно вночi чую, як бабуся стає на колiна перед iконою i гучно пошепки творить молитву:
- Господи, розв'яжи вiд тягаря рабу твою Марiю... Господи, яви божеську милiсть до раби божої Єлизавети, допоможи їй. Пiд молитву я засипаю: бабуся водить мене в церкву я знаю про Всемогутнього.
Над ранок чую скрип хвiртки.
Радiсть: мама приїхала.
Ми постiйно жили при родах. Кожний третiй-четвертий день мама їхала або iшла зi своїми речами. Iнодi з одних родiв прямо на iншi, потiм - на третi. По тижнях удома не бувала. А ми з бабусею жили в постiйнiй тривозi. (Вона не тiльки молилася, але i лаялася: "Дивись, прорвало їх, б.. й!".. Груба була стара.)
У мами за двадцять чотири роки роботи, на три з лишком тисячi родiв, померла одна породiлля. Приблизно п'ять вона возила в Череповець, там їм робили операцiї, i здається, теж усi залишилися живi. Певне, сiльськi жiнки були мiцнi, тренованi.
Було в iнтелiгентському середовищi слово "безсеребреник", той, хто "не бере". Акушерки усюди приймали (i тепер грiшать!) пiдношення - "на щастя дитятi". Отож, моя мама - не брала. При крайнiй бiдностi, за всiх часiв. Взагалi нiколи не бачив брехнi, хитростi, завжди доброзичливiсть i довiра до людей. Усi про неї так говорили.
Дуже опришкувата була. Те ж i на мене: за дрiбницю, не розбираючись, схопить - i надає стусанiв. Потiм шкодує, я бачив. Не ображався.
I - весела. Голос був такий дзвiнкий, що розмови чутно було з iншого провулка. Говорили: "Он Кирилiвна йде". Не пам'ятаю сильно плачучої. Коли вже зовсiм допече - змахне сльозу, i все.
Не хочеться говорити банальностi, але робота була головним смислом у життi. Вона жила життям села i нiзащо не хотiла його змiнювати.
3. Село Ольхово. Будинок Амосових. Село до революцiї i при НЕП-i.
Ольхово - велике село, будинкiв двiстi, центр волостi. Головна вулиця тяглася кiлометра на три. Мостових не було, i грязюка по осенi i веснi була жахлива. А влiтку - пилюка. Двоповерхова школа стояла на самому дальньому кiнцi села, над рiкою, а наш будинок - на протилежному, кiлометрах за два.
Старий будинок Амосових теж пам'ятаю: гарний, пiд залiзним дахом. "Зимiвля" - велика кухня з двома маленькими свiтлицями, i "лiтнiй будинок" - по мiському типу: кухня i три кiмнати.
До будинку - через сiни - примикала скотарня, iз великим сiнником.
На подвiр'ї височiв журавель над криницею. На дiлянцi був город i сад iз яблунями, малиною i смородиною.
Загалом, було нормальне господарство, називалося - "середняцьке".
Село Ольхово при НЕП-i пам'ятаю вiдмiнно. Бабуся говорила, що так само було i при царi.
Жили бiдно. Корова, кiнь, пару овець, курки. Посiви - 3-4 гектара. Багатодiтнi - бiдували: Хлiба - не досита, iз добавками картоплi. М'ясо - тiльки у свята й у жнива. Молоко - в обрiз. Найбiднiшi вдягалися в домоткане. Але постоли носили тiльки на покiс i в лiс - уже була культура.
Сiльський кооператив iз маслоробкою i "лавкою" був центром, спiлкування. Правда, була хата читальня, вона ж - клуб. Кiно стали привозити в 1924 р.
Розмаїтiсть у життi створювали престольнi свята.
Полiтичних пристрастей не пам'ятаю. При НЕП-i селяни були лояльнi до влади.
4. Родина Амосових. Долi.
Розповiм про Амосових. Мене виховала мама, але вийшов я - Амосовим, а не Никаноровим. Виходить: гени.
Мало було iнтересу до минулого. Але знав: принаймнi, два поколiння Амосових були напiвселяни-напiвробiтники. Влiтку - господарство, взимку - завод. Батько - майстром, сини - робiтниками.
Жили Амосови добре, але небагато. Напевно, могли б краще, але були двi пристрастi в дiда: - до коней i до горiлки. Сини теж усi стали п'яницями. Мама вважала, що це спадкоємне, i боялася за мене.
Про дiдуся, мама: "найдобрiша душа". Бабуся: "Дурний. Бувало, у свято усiх зазивав випити. Конями мiнявся". Зато сама бабуся, Марiя Сергiївна, була владна жiнка, усе господарство трималося на нiй. Грамоти не знала. Народилася ще крiпачкою. У них було три сини i три дочки.
Я пам'ятаю дядька Сашка. По розповiдях мами: У Пiтерi працював на заводi i вийшов у першокласнi майстри. Талант, винахiдник, патенти мав. Добре заробляв, але пив. У 1918 роцi, приїхали в Ольхово. Працював механiком на млинi, тому жили безбiдно. Але не жилося. Помер вiд пияцтва, залишивши без коштiв чотирьох дiтей. Вони жили поруч и я з ними дружив.
Молодший дядько Iван закiнчив Технiчне училище в Череповцi, те ж що i я. Був есером. Загинув у 1918 роцi, у сутичцi з бiльшовиками.
Тiтка Катя вивчилася на акушерку. Пам'ятаю її вiдмiнно.
5. Батько. Сiльський кооператив. Шлюб. Вiйна. Полон. Повернення. Череповець - служба. Пиятики. Розпад сiм'ї. Iнший шлюб. Хвороба.
Тепер про батька можна усе говорити: нiхто не образиться, усi померли. Мама його завжди хвалила: "був прекрасна людина". Не знаю. (Менi навiть батьком його називати не хочеться). Закiнчив двокласне училище. Був цiлком грамотним. Безсумнiвно, багато читав. Зiбрав порядну бiблiотеку: класики, полiтика, фiлософiя, iсторiя. Вона i менi стала у пригодi.
Вiдслужив в армiї. Органiзував у селi споживчий кооператив i маслоробню: iснували до кiнця Ольхова до 1936-року. Iдейний був.
Далi бiографiя замикалася на маму i на мене.
Мама приїхала в Ольхово в 1909 роцi й оселилася з молоденькою вчителькою, Шурою Доброхотовою. Тодi ж вiдбулося знайомство: Михайла Амосова, iз претензiями на iнтелiгентнiсть. Бабуся шлюбу пручалася.
Тяжко було мамi з такою свекрухою. Життя скрашувалося тiльки любов'ю чоловiка. Говорила завжди: дуже любив i були щасливi.
У призначений час народився я. Тодi не було вiдпусток по вагiтностi. У зв'язку з виїздами на роди, молоко у мами "пересихало" i довелося годувати штучно. Тому я був кволим, хворiв. Проте коли дорiс до школи - хворiти перестав.
1914 рiк - почалася вiйна. Фронт. Менi було вiсiм мiсяцiв. I вiдразу скiнчилося мамине щастя. Через пiвроку перестали приходити листи: "Пропав без вiстки". Але вiйна була гуманнiшою, i пiсля восьми мiсяцiв мовчання прийшов лист - уже з Нiмеччини, iз полону. Полон був не той, що тепер, легше. Працював на рiзних роботах, бiльше - у сiльському господарствi. Двiчi намагався бiгти, невдало. З Нiмеччини повернувся тiльки на початку 1919.
Погано пам'ятаю: кiмната, яскраве свiтло, бiля мене стоїть чоловiк: вiн здається величезним. I чужим. Таким i залишився для мене на все життя.
Батько навчився в нiмцiв i хотiв зайнятися господарством, але незабаром поїхав: запросили в Череповець, на велику посаду, по кооперацiї. Спокусився роботою i хотiв обновити своє господарство. Воно було в повному занепадi: залишилася одна корова i курки. Працювати була нiкому: бабуся постарiла, мама - уривками, наймати нi за що.
Але нiчого з цих планiв не вийшло. Будинок i майно роздiлили з дядьком Сашком. Той пересунув свою "лiтню" половину на сусiдню дiлянку. Батько знiс стару "зимiвлю", i почав будувати гарний будинок, але не добудував.
Став сильно пити. Завiв коханку. Зiйшлися.
Сiм'я розвалилася.
Доля в батька була смутна.
У новiй сiм'ї народилося два сини.
Не знаю, чому не було оформлено розлучення батькiв, але нiби - то мама зажадала, щоб батько забрав будинок iз дiлянки. I вiн це зробив: новий будинок розiбрали i вiдвезли. Через рiк ольховськi мужики допомогли мамi побудувати "особняк" у два вiконця. У ньому вона i дожила вiк.
Коли в 1926 р. я приїхав у Череповець навчатися, батько давав менi на утримання 15 рублiв на мiсяць. У 1929 р. Маруся закiнчила iнститут i мама вiдмовилася вiд його допомоги.
У 1930 батько занедужав - ослiп. Вiд мами чув дiагноз "атрофiя зорового нерва на грунтi алкоголiзму". Лiкувався в Ленiнградi, наступило деяке просвiтлiння i вiн знову став працювати. У 1931 роцi раптово помер, певне вiд хвороби серця.
Мама його дуже жалiла.
Так менi не повезло з батьком. Простити йому нiколи не мiг, хоча менi вiн був не потрiбний: пiшов, ну i ладно. Мама ж залишилася!
Сiчень, 2001 р.
Микола Амосов. Голоси часiв.
Переклад з росiйської Малашок Тамара