Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / GL_HALL2 / MAIN-1169_5_u

В.М.Глушков - основоположник iнформацiйних технологiй в Українi та колишньому СРСР В.М.Глушков - основоположник iнформацiйних технологiй в Українi та колишньому СРСР

Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi English    Русский Вiктор Михайлович Глушков.

Життя та творчiсть. Iз книжок Б.М.Малиновського.

В них використанi розповiдi самого В.М.Глушкова.

Коментарi Б.М.Малиновського поданi курсивом Як готувалися та пiдбиралися кадри. До середини 1960 рокiв кiбернетика стала чiтким науковим напрямком зi своїми методологiєю i структурою дослiджень. Усвiдомлюючи гостру необхiднiсть у пiдготовцi в Українi висококвалiфiкованих наукових кадрiв з кiбернетики, академiк В.М.Глушков i д.ф-м.н. I.I.Ляшко (зараз - академiк НАН України) у 1966 роцi iнiцiювали створення на механiко-математичному факультетi Київського державного унiверситету iменi Тараса Шевченка (КДУ) кафедри теоретичної кiбернетики (ТК). У 1969 роцi з їх iнiцiативи було створено факультет кiбернетики КДУ, основу якого склали кафедри теоретичної кiбернетики та обчислювальної математики механiко-математичного факультету КДУ. Першим завiдуючим кафедрою теоретичної кiбернетики з 1969 року до дня своєї смертi був академiк В.М.Глушков. Першим деканом нового факультету став академiк I.I.Ляшко.

За перiод iз 1965 по 1998 роки на кафедрi ТК було пiдготовлено понад 700 висококвалiфiкованих спецiалiстiв в областi iнформатики i її численних додаткiв.

На кафедрi ТК у рiзний час працювали такi вiдомi вченi як академiк Михалевич В.С., чл.-корр. НАН України проф. Анiсiмов В.В., чл.-корр. НАН України Летичевский О.А., проф. Вавилов Є.Н., проф. Кириченко Н.Ф.

В даний час кафедру ТК очолює доктор фiз.-мат. наук проф. Бєлов Ю.А.

Приблизно в той же час у Київському полiтехнiчному iнститутi (КПI) були створенi спочатку спецiалiзацiї з обчислювальної математики та обчислювальної технiки на радiофiзичному факультетi, а пiзнiше - на їх основi факультет автоматики та обчислювальної технiки.

Перша в Українi кафедра обчислювальної технiки з'явилася в 1960 р. у Київському полiтехнiчному iнститутi (тепер Київський технiчний нацiональний унiверситет - Київський полiтехнiчний iнститут).

Її органiзатором i беззмiнним керiвником протягом тридцяти рокiв був Костянтин Григорович Самофалов. Його змiнив вихованець Iнституту кiбернетики, учень К.Г.Самофалова Григорiй Михайлович Луцьк. Кафедра готує бакалаврiв, спецiалiстiв, магiстрiв, кандидатiв i докторiв наук. За роки її iснування пiдготовлено 5300 iнженерiв. Створенi кафедрою педагогiчна i наукова школи добре вiдомi в Українi та за її межами. Результати роботи обох шкiл викладенi в 46 монографiях, 162 навчальних посiбниках. Спiвробiтниками кафедри отримано 850 авторських свiдоцтв та патентiв. Кафедра стала базою для створення iнших - прикладної математики та спецiалiзованих комп'ютерних систем.

Не маючи можливостi цiлком описати результати роботи кафедри, її численних вихованцiв (300 кандидатiв i 18 докторiв наук), коротко скажемо лише про деяких.

Член-кореспондент НАН України лауреат Державної премiї СРСР i лауреат Державної премiї УРСР К.Г.Самофалов працює в iнститутi понад 50 рокiв. За цей час вiн вирос у провiного ученого, вiдомого своїми роботами по створенню елементiв обчислювальної технiки на базi дiелектрикiв i в областi конвеєрних обчислювальних систем. За участь у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi й успiшну педагогiчну i наукову дiяльнiсть нагороджений орденами Вiтчизняної вiйни I i II ступеня, Червоної Зiрки, Ленiна, Дружби народiв. Має почесне звання Заслуженого дiяча науки України.

Доктор технiчних наук професор Григорiй Михайлович Луцьк завiдує кафедрою з 1991 р. Вiн вiдомий своїми роботами в областi паралельного опрацювання iнформацiї, конвеєрних ЕОМ, систолiчних процесорiв, обчислювальних процесiв у мультикомп'ютерних системах. За цими напрямками вiн опублiкував ряд основних монографiй та велику кiлькiсть статей у наукових журналах. Має почесне звання Заслуженого дiяча науки i технiки.

Вихованець наукової школи К.Г.Самофалова доктор технiчних наук Володимир Петрович Тарасенко, який закiнчив КПI в 1968 р., у даний час став завiдуючим кафедрою спецiалiзованих комп'ютерних систем. Його наукова дiяльнiсть спрямована на розробку теорiї i методiв структурної органiзацiї проблемно-орiєнтованих обчислювальних засобiв, оптимiзацiї обчислень, питань дiагностики та надiйностi комп'ютерних систем. Обраний головою нацiональної секцiї Мiжнародного технiчного товариства (The Institute of Electrical and Electronics Engineers).

Величезний обсяг робiт, виконаний Iнститутом кiбернетики НАН України за двадцять п'ять рокiв, був би неможливий, якби не були пiдготовленi за цi роки багатотисячнi кадри фахiвцiв для iнституту та iнших органiзацiй України.

Учень Глушкова академiк В.Н.Редько, у даний час завiдуючий кафедрою теорiї програмування Київського нацiонального унiверситету, згадує, як це все вiбувалося:

"Труднощi пiдготовки кадрiв, як слiд було очiкувати, проявилися вже на початковому етапi. У той час не було ясно, якi компоненти повиннi включати навiть базову освiту з кiбернетики. Давалася безлiч, часто суперечливих пропозицiй. Однi, керуючись тим, що батько кiбернетики Вiнер трактував її як керування i зв'язок у тваринi та машинi, робили наголос на традицiйну теорiю керування, особливо у частинi автоматичного регулювання. Iншi - на теорiї провiдного зв'язку i радiозв'язку. Третi особливо видiляли теорiю електричних ланцюгiв i обчислювальних машин або iнженерно-технiчнi теорiї, що з'явилися набагато ранiше кiбернетики. Нарештi, четвертi говорили про нейрофiзиологiчну природу кiбернетики, ймовiрносно-статистичних її особливостях, про безлiч бiльш спецiальних, часом дуже своєрiдних теорiй, що повиннi були б скласти фундамент нової дисциплiни, яка народжується. Потрiбно було мати прозорливiсть Глушкова, щоб з безлiчi розрiзнених i суперечливих фактичних та потенцiйно можливих пропозицiй вичленити щось концептуально єдине i конкретно вирiшити, що базова кiбернетична освiта повинна грунтуватися на трьох китах: алгебрi, теорiї автоматiв та теорiї алгоритмiв. Життя повною мiрою пiдтвердило правильнiсть цього рiшення.

Визначившись у цьому питаннi, Вiктор Михайлович пiшов далi. Поставив два взаємозалежних питання: на кого робити ставку у кiбернетичнiй освiтi i який, якщо не оптимальний, то рацiональний шлях до конкретної реалiзацiї цiєї базової освiти.

Обмiрковувалося безлiч пiдходiв до вирiшення цих питань. Враховувалися ретроспективи науково-педагогiчного формування колективiв, якi є можливими кандидатами на вибiр, прогнозувалися перспективи цього вибору. При цьому робили ставку на механiко-математичний факультет Київського унiверситету.

Цей колектив бiльш нiж який в Українi був готовий до ефективного створення "освiтнього капiталу". Особливо наглядно це проявилося з приїздом з-за кордону у 1954 р. професора Левка Аркадiйовича Калужнина, який згуртував навколо себе студентську молодь, що вже у шкiльнi роки зарекомендувала себе активною участю у математичних кружках при унiверситетi та математичних олiмпiадах усiлякого рiвня. Основою роботи з цiєю молоддю була сучасна алгебра, математична логiка та теорiя алгоритмiв. При цьому особливо культивувалася алгебра.

Вiктор Михайлович зробив єдино правильний тактичний крок - йшов вiд алгебри до автоматiв, а не навпаки. Адже до автоматiв ще не було зацiкавленостi.

Глушков вiдразу ж по приїздi до Києва почав iз спецкурсу по безупинним топологiчним групам. Потiм за матерiалами вiдомого збiрника статей за редакцiєю Шеннона та Маккартi "Автомати" проводив семiнар пiд однойменною назвою. Дещо пiзнiше читав спецкурс "Пiвгрупи й автомати", чим у великiй мiрi реалiзував побудову "мiстка" мiж алгеброю та автоматами. При цьому свiдомо ключова роль у рамках сформованої реалiї придiлялася першому спецкурсу, що вiн прочитав для невеликої групи студентiв рiзних курсiв, що спецiалiзувалися у Л.А.Калужнина. В.М.Глушков на прикладi найважливiших результатiв сучасної алгебри, мабуть, найбiльш яскраво розкрив саме головне - свiй стиль мислення, що вiн пронiс через усе життя.

Багато чого стерлося з моєї пам'ятi - одного зi слухачiв спецкурсу. Але i сьогоднi чiтко пам'ятається, як Вiктор Михайлович, слiдуючи Клейну i Лi, неформально висвiтлював основнi теоретико-груповi принципи геометрiї, розкриваючи джерела топологiчних груп, як груп безупинних перетворень. Потiм переконливо мотивував доцiльнiсть введення у розгляд рiзних рiвнiв абстракцiї, що конкретно проявилися у тому, що поряд iз дослiдженнями, у яких топологiчнi групи розглядаються головним чином як групи перетворень, усе частiше з'являлися роботи, у яких цi групи виступали у якостi абстрактних топологiчних груп. Поряд з основною роботою Брауера розглядалися фундаментальнi роботи вiтчизняних видатних математикiв А.Н.Колмогорова, А.I.Мальцева, Л.С.Понтрягiна, зусиллями яких був створений новий роздiл математики - топологiчна алгебра, що вивчає рiзнi алгебраїчнi структури, надiленi топологiєю.

У створеному контекстi вже рельєфно виглядають вiдомi результати Картана та Вейля про локально евклiдовi групи, простори яких є гладкими рiзноманiттями, а операцiї не тiльки безупиннi, але i диференцiйованими, що одержали назву груп Лi. Та i сама п'ята проблема Гiльберта, чи є групою Лi будь-яка локально евклiдова топологiчна група (при вiдповiдному виборi локальних координат), стала у новому прагматичному ракурсi.

Такого бачення було вже досить, щоб зрозумiти, що цю "фортецю" не взяти простим штурмом. Тому велися пошуки обхiдних шляхiв, що ведуть до побудови теорiї локально-бiкомпактних топологiчних груп, до вивчення їх алгебраїчної i топологiчної структури, що часто базується на результатах теорiї груп Лi i встановлених зв'язках мiж локально-бiокомпактними групами i групами Лi, зокрема лiнiйними. У зв'язку з цим висвiтлювалися першокласнi результати А.I.Мальцева, Л.С.Понтрягiна, Джона фон Неймана, Смiта, Монтгомерi, Цiппiна, Вейля, Хаара, Пегера, Глiссона, Шевале, Iвасова, Ямабе та iн. На основi цих результатiв винятково прозоро була розкрита iдейна основа повного позитивного рiшення п'ятої проблеми Гiльберта, даного у 1952 роцi Глiссоном, Монтгомерi та Цiппiном i удосконаленого декiлька пiзнiше Ямабе.

Заключним акордом спецкурсу стало натхненне висвiтлення "мiстка" мiж будiвлею локально-бiкомпактних груп i п'ятою проблемою Гiльберта, фундаментом котрого стали досягнутi результати та вiдкритi проблеми.

Захоплювали тут не тiльки ажурнiсть конструкцiї сполучного "мiстка" створеного Вiктором Михайловичем, але i та виняткова скромнiсть, iз якою вiн усе це пiдносив. На першому планi знову Понтрягiн, Мальцев, фон Нейман та iн., а його власна персона за кадром, хоча вже тодi нам було ясно, що i вiн, безсумнiвно, має всi пiдстави для гордостi. I пiди усвiдом, - можливо, цей моральний урок на тлi яскравих професiйних результатiв зiграв у нашому життi куди бiльш важливу роль, нiж самi цi результати".

В.М.Глушков не обмежився пiдготовкою фахiвцiв у Київському державному унiверситетi iменi Т.Шевченка. Вiн мобiлiзував на цю роботу головних спiвробiтникiв свого Iнституту i сам постiйно займався нею. I що дуже важливо, був прикладом у вiдношеннi до справи, своїх обов'язкiв, поведiнцi зi своїми друзями, турботливому вiдношеннi до родини.

В.М.Глушков знайшов у собi сили у останнi днi розповiсти i про все це:

"Насамперед були органiзованi спецiалiзацiї з обчислювальної математики та обчислювальної технiки у Київському унiверситетi i Київському полiтехнiчному iнститутi на радiотехнiчному факультетi. Пiзнiше стало можливим органiзувати на базi цих спецiальностей факультет кiбернетики у Київському унiверситетi i факультет автоматики та обчислювальної технiки у Київському полiтехнiчному iнститутi, що уже випустили багато сотень фахiвцiв.

Я вимагав, щоб усi спiвробiтники, перебуваючи у вiдрядженнях в українських мiстах, вiдвiдували ВУЗи i або читали лекцiї, або проводили консультацiї та знайомилися зi студентами i агiтували найбiльш здатних на роботу в наш iнститут.

Проводилася робота i зi школярами. Iнститут узяв шефство над школами, де у старших класах стали викладати програмування. Ми влаштовували всiлякi конкурси та олiмпiади у нашому iнститутi допомогли у органiзацiї Малої академiї наук у Криму, де школярi влiтку слухали лекцiї кращих наших, московських i новосибiрських фахiвцiв. Органiзували школу-iнтернат у Феофанiї, пiзнiше вона була передана Київському унiверситету.

Вченi iнституту читали лекцiї (спочатку я, а потiм i iншi) у Будинку науково-технiчної пропаганди для перепiдготовки iнженерно-технiчних працiвникiв Києва. Цикли лекцiй з теорiї автоматiв, теорiї алгоритмiв були виданi окремими монографiями. Завдяки цьому у Києвi з'явилася велика армiя iнженерiв, що володiють формальними методами проектування ЕОМ. Були розробленi навчальнi програми для ВУЗiв, природно аспiрантськi програми, оскiльки не було ще таких спецiальностей.

I нарештi, не була забута i середня ланка, про що багато хто забуває - технiки-оператори ЕОМ. Розпочалася пiдготовка з цiєї спец_альност_ в одному iз київських технiкумiв. В Українi була створена гарна база для пiдготовки кадрiв з розробки ЕОМ i кiбернетичних систем рiзноманiтного призначення.

У пiдготовцi кадрiв вищої квалiфiкацiї (докторiв i кандидатiв наук) ключовим пунктом завжди залишалася пiдготовка докторiв, тому що, не вирiшивши цiєї проблеми, iнститут не мiг вирiшити й iншої - зiбрати достатню кiлькiсть людей, що могли б керувати аспiрантами та скласти ядро майбутнiх вчених рад з захисту дисертацiй. Через 10 рокiв в iнститутi було 60 докторiв наук i майже пiвтисячi кандидатiв наук. Багато докторiв наук було пiдготовлено для вузiв та iнших органiзацiй.

З пiдготовки кадрiв Iнститут кiбернетики тодi був унiкальним навiть у порiвняннi з органiзацiями I.В.Курчатова i С.П.Корольова, хоча у них було бiльше можливостей: вони платили бiльш високi зарплати; швидко добували вакансiї членiв-кореспондентiв i академiкiв; крiм того, їм не були потрiбнi фахiвцi принципово нових напрямкiв. А коли, наприклад, фахiвець у галузi електричних машин, електропривода або радiотехнiки ставав фахiвцем у галузi системотехнiки та обчислювальної технiки, то отут потрiбний поворот на сто вiсiмдесят градусiв, а це набагато складнiше.

У перший перiод я сам займався добором кадрiв кандидатiв наук i вище, i у нас практично промахiв не було. Усi потiм прижились i стали вiдомими вченими.

Коли я приймав людей до Iнституту, то звертав увагу не стiльки на близькiсть спецiальностi, скiльки на ентузiазм i на здiбностi, у тому числi на здатнiсть працювати у колективi, тому що це надзвичайно важливо, - одинаки, хоча вони теж потрiбнi, не можуть скласти основу наукового колективу.

Тематика вибиралася таким чином, щоб якнайбiльше вiдповiдати iнтересам пiдiбраних людей. Це дозволило скоротити перiод їхнього входження у нову область до мiнiмуму i вiдкривало можливостi захисту докторських дисертацiй. Таке було наше кредо, тому Iнститут дуже швидко вирiшив проблему становлення кадрiв вищої квалiфiкацiї.

Не дивно, що в 1969 р., коли Iнститут кiбернетики було нагороджено орденом Ленiна, у формулюваннi Указу було сказано "...i за пiдготовку кадрiв"."

Висококвалiфiкованi кадри фахiвцiв з iнформатики, обчислювальної технiки та кiбернетики, якi працюють у рiзних науково-дослiдних органiзацiях i на пiдприємствах України та якi готувалися у вищих i спецiальних навчальних закладах, - це теж результат його дiяльностi, частина його спадщини, що працює на майбутнє України.

Багато з тих, хто працював разом iз Глушковим, стали вiдомими вченими. Вiдзначимо лише спiвробiтникiв, що працювали у його вiддiлi. Беззмiнний заступник В.М.Глушкова по вiддiлу, Юлiя Володимирiвна Капiтонова, активно брала участь у наукових дослiдженнях, проведених пiд його керiвництвом. У 1965 р. захистила кандидатську, а у 1976 р. - докторську дисертацiю. Коли Вiктора Михайловича не стало, Юлiю Володимирiвну призначили керiвником вiддiлу. Разом iз колективом вiддiлу вона продовжує i розвиває роботи, розпочатi ще за життя В.М.Глушкова, знайшла час та сили зробити дуже багато для увiковiчення пам'ятi свого вчителя. Щорiчно проводить семiнари, присвяченi його пам'ятi, дбайливо береже багато документiв i фотографiй, якi пов'язанi з його дiяльнiстю. Разом з О.А Летичевським та I.В.Вельбицким оформила кiмнату-музей В.М.Глушкова. Людина неабияка, виняткової працьовитостi i високих здiбностей Ю.В.Капiтонова проявила себе як гiдна учениця i продовжувачка справи свого вчителя. Вона - лауреат Державної премiї СРСР, премiї Ради Мiнiстрiв СРСР i премiї iменi В.М.Глушкова, Заслужений дiяч науки та технiки України.

Учень В.М.Глушкова та його найближчий сподвижник О.А.Летичевський, для котрого вчений став другим батьком (батько О.А.Летичевського загинув на вiйнi, коли вiн був шестирiчною дитиною), - вiдомий учений, член-кореспондент НАН України. Визнаний гiдним звання лауреата Державної премiї СРСР i премiї iменi В.М.Глушкова. Ще за життя В.М.Глушкова (з 1980 р.) О.А.Летичевський став керiвником вiддiлу рекурсивних обчислювальних машин. Колектив вiддiлу успiшно розвиває iдеї В.М.Глушкова по створенню нових архiтектур ЕОМ наступних поколiнь та їхнього математичного забезпечення.

Одним iз перших аспiрантiв Глушкова був А.О.Стогнiй. Ще до появи вченого у Києвi вiн пройшов переддипломну практику у колишнiй лабораторiї С.О.Лебедєва, працюючи на "МЭСМquot;. Успiшно захистив кандидатську дисертацiю, став працювати у вiддiлi Глушкова.

Виконанi ним роботи зi структури та математичного забезпечення ЕОМ з iнтерпретацiєю вхiдних мов високого рiвня i схемної реалiзацiї засобiв програмного забезпечення були одними з перших у свiтi. Цi дослiдження знайшли своє втiлення у ЕОМ серiї "МИР" та "Днепр-2".

У 1968 р. А.О.Стогнiй був призначений заступником директора Iнституту кiбернетики. З групи спiвробiтникiв, з якими вiн працював, був органiзований новий вiддiл, яким вiн успiшно керував протягом багатьох рокiв. У 1970 р. захистив докторську дисертацiю, був обраний членом-кореспондентом АН України, а потiм АН СРСР.

Вiддiл А.О.Стогнiя проводив дослiдження та розробки у галузi автоматизованих систем керування, програмного забезпечення та iнформацiйних систем, систем баз даних i знань.

Пiд час хвороби В.М.Глушкова А.О.Стогнiй був членом "штабу" допомоги вченому, створеному у Москвi, i хоча сам був не здоровий, робив усе, що мiг, щоб полегшити долю свого вчителя. Пiсля смертi В.М.Глушкова вiн став директором iнституту прикладної iнформатики Київської мiської держадмiнiстрацiї.

В даний час А.О.Стогнiй - визнаний лiдер у галузi iнтелектуалiзацiї систем баз даних та знань i систем керування. Вiн очолює робочу групу керування даними Всесвiтньої органiзацiї комп'ютерних технологiй, комiсiю з обчислювальної технiка НАН України, керує Київським товариством iнформатики та обчислювальної технiки. З 1991 р. А.О.Стогнiй є керiвником Українського вiддiлення з баз даних Всесвiтньої комп'ютерної асоцiацiї. Вiн - лауреат Державної премiї СРСР.

Тадеуш Павлович Мар'янович почав роботу у вiддiлi В.М.Глушкова молодим фахiвцем. Тепер вiн заступник директора Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова з наукової роботи, доктор технiчних наук, професор, член-кореспондент НАН України, Заслужений дiяч науки України, керує вiддiлом методiв системного моделювання, де розробляються програмно-алгоритмiчнi засоби iмiтацiйного моделювання складних процесiв та систем. Виконанi пiд його керiвництвом роботи одержали високу оцiнку. Вiн лауреат Державної премiї СРСР, Державної премiї України, премiї Ради Мiнiстрiв СРСР, премiї iменi В.М.Глушкова, нагороджений орденом "Знак Пошани". Протягом двадцяти рокiв був заступником В.М.Глушкова по кафедрi Московського фiзико-технiчного iнституту, органiзованої з iнiцiативи Глушкова при Iнститутi кiбернетики АН України.

Глушков не вiдгороджувався стiною вiд своїх учнiв, соратникiв по роботi, був добрим сiм'янином. "Потрапивши у будь-яку компанiю, вiн завжди ставав її душею, - згадує В.М.Глушкова. - гумор, що iскрився, робив його особливо привабливим. Любив спiвати i знав багато пiсень, особливо спiвучих українських "Дивлюсь я на небо", "Два кольори", "Реве та стогне Днiпр широкий" та iн. Мiг протягом багатьох годин читати вiршi напам'ять. Єдине, чому вiн не навчився у життi, так це танцювати. I завжди чомусь нiяковiв i виправдовувався.

Самим улюбленим i єдиним вiдпочинком для нього була рибна ловля на Днiпрi. У санаторiях вiн на другий день дiставав блокнот, ручку та приступав до роботи. На Днiпро завжди виїжджала чоловiча компанiя, у яку входили учнi, молодi вченi, тi, хто повiрив i пiшов iз ним у нову галузь науки. Усi вони потiм виросли у маститих вчених. Капiтаном завжди був В.П.Деркач. Серед рибалок були Т.П.Мар'янович, В.А.Тарасов, B.C.Михалевич, А.О.Стогнiй, Г.М.Добров. Дружини приїжджали лише у гостi. Скiльки жартiв, гумору, рибацьких розповiдей, анекдотiв, забавних iсторiй можна було почути тут. Пiснi неслися далеко уздовж Днiпра.

Вiн не мiг бути щасливим на одинцi. Якщо прочитав, дiзнався щось цiкаве, то обов'язково поспiшав подiлитися. Художню лiтературу читав постiйно, незважаючи на зайнятiсть, i вважав, що без цього не мiг би зробити у науцi всього того, чого досяг, особливо у математицi: художня лiтература учить людину мрiяти, зароджує у неї фантазiю, потрiбну математику. Намагався придiляти увагу дiтям - дочкам Олi та Вiрi, особливо коли вони стали пiдростати i ставати особистостями. Як шкода, що вiн не мав часу зайнятися їхнiм вихованням впритул, але поради давав часто. Часом менi здавалося, що вiн занадто суворий до дiтей. Вiн не втомлювався повторювати, що не можна балувати дiтей, що вони повиннi навчитися переборювати труднощi з дитинства, у цей час ми можемо їх пiдстраховувати, але допомога повинна бути розумною. Людина завжди повинна мати мету, мрiю, до якої повинна прагнути, борючись iз труднощами, i тодi, досягнувши її, буде вiдчувати справжню радiсть, говорив вiн. Якщо дiти усе мають, усе їм доступно, то це викликає лiнощi розуму, розвиває слабохарактернiсть. I завжди заперечував проти примусу у заняттях, у навчаннi, вважав, що це наносить шкоду. Треба дiтей зацiкавити, тодi не знадобиться суворий контроль, вони зроблять бiльше i навчаться працювати. Зараз нашi дiти стали дорослими. У Вiри зростає славна дiвчинка Вiкторiя. В Олi дуже здатний, весь у дiда син Вiктор".

| Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |