ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО

ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО

(1880-1951)

Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветградi

Херсонськоï губернiï (тепер Кiровоградська об­ласть) в робiтничо-селянськiй

родинi. Вiд першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дiтей: Андрiя, Марiю й

Василя. Вiд шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир. У народнiй школi

Володимир звернув на себе увагу неабиякими здi­бностями, i через те вчителька

переконала батькiв, щоб продовжу­вали освiту дитини. Незважаючи на тяжке

матерiальне становище родини, по закiнченнi школи хлопця вiддано до

Єлисаветградськоï гiмназiï, але вiн не закiнчив ïï, бо треба

було добувати якiсь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гiмназiï

вiн був членом революцiйноï органiзацiï, писав революцiйну поему, за яку

одер­жав тиждень "карцеру", i зрештою його виключили з гiмназiï.

У 1900 р. у Златополi Володимир екстерном склав iспити за середню школу.

Незважаючи на виразне небажання вчителiв ви­дати учневi атестат зрiлостi, пiд

натиском директора гiмназiï здiб­ний юнак його одержав. Наступного року вiн

вступив на юридич­ний факультет Киïвського унiверситету, де створив таємну

студентську революцiйну органiзацiю "Студентська громада". Був ув'язнений як член

мiсцевоï органiзацiï Революцiйноï Укра­ïнськоï

Партiï (РУП). Через кiлька мiсяцiв Винниченка випусти­ли "на поруки" за

браком офiцiйних доказiв у "злочинi", але ви­ключили з унiверситету й виселили з

Києва без права жити по великих мiстах. Цього ж року письменник вiдправив своє

перше оповiдання "Народний дiяч" до "Лiтературно-наукового вiсни­ка" в Галичинi.

Але тодi твiр не надрукували (це сталось значно пiзнiше - 1906 p.).

У 1902 р. Винниченко заявив про себе як лiтератор: опублiку­вав твiр "Сила i

краса" (згодом вiдомий пiд назвою "Краса i сила"). Восени, через виключення з

числа студентiв, Володими­ра Винниченка позбавлено права на вiдстрочення

вiйськовоï служби й забрано в солдати. Проте вiйськовоï служби вiн

фактич­но не вiдбував, бо влада, боячись революцiйного впливу на това-ришiв-вiйськових,

тримала Володимира пiд арештом, в канцеля­рiï. Але вiн, переодягаючись вночi

в цивiльне, тiкав з казарми й вiддавав свiй час роботi серед киïвського

пролетарiату. Цю дi­яльнiсть було викрито, Володимир мав бути заарештований.

До­вiдавшись вiд вiйськових товаришiв з канцелярiï роти про те, що готується

арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську фор­му й емiгрував до Галичини. Там

вiн працював у закордонних пар­тiйних органiзацiях i час вiд часу нелегально

виïздив до Украïни. У Львовi Винниченко брав участь у виданнi партiйних

газет " Пра­ця", "Селянин", писав брошури й книги на революцiйнi теми.

У 1903 р. при перевозi нелегальноï лiтератури з Галичини до Києва на кордонi

Винниченка знов арештовано. Як дезертир i ре­волюцiонер вiн був посаджений у

вiйськову в'язницю

- киïвську фортецю. За пропаганду серед вiйська та за дезертирство його мали

засудити до вiйськовоï каторги, а за суто полiтичне "зло­чинство"

- провiз нелегальноï лiтератури

- вiн мав бути су­джений окремо. Пiсля пiвторарiчного перебування у фортецi його

звiльнила перша росiйська революцiя 1905 року (Винниченка звiльнено з фортецi

через проголошену амнiстiю). Пiд час ув'яз­нення вiн написав низку лiтературних

творiв. Повiсть "Голота" навiть одержала першу премiю "Кiевской Старины".

У 1905 р. Винниченко повернувся пiд чужим прiзвищем в Украïну, провадив

революцiйну агiтацiю серед селян i заробiт­чан Причорномор'я, наступного року

мандрував Украïною, напи­сав низку оповiдань: "На пристанi", "Раб краси",

"Умiркований та щирий", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та iншi. З'явилась

друком перша збiрка оповiдань "Краса i сила"

- i як реакцiя вiдгук I. Франка: "I вiдкiля ти такий узявся? Серед млявоï"

тонко артистичноï та малосилоï або ординарно шаблоновоï та

безталанноï генерацiï сучасних украïнських письменникiв вири­нуло

щось таке дуже, рiшуче, мускулисте i повне темпераменту, щось таке, що не лiзе в

кишеню за словом, а сипле його потока­ми, що не сiє крiзь сито, а валить валом як

саме життя, в сумiш украïнське, московське, калiчене й чисте, як срiбло, що

не має меж своïй обсервацiï i границь своïй пластичнiй творчостi".

У i 907 р. Винниченко був знову заарештований у Кисвi й по­саджений в знамениту

Лук'янiвку (тюрма в Києвi, де перебували майже всi видатнi члени РУП). Через вiсiм

мiсяцiв Винниченка випущено. Довiдавшись про те, що має бути засуджений за свою

полiтичну дiяльнiсть на каторгу, Винниченко ще раз емiгрував. У цей перiод вiн

написав багато творiв на соцiальнi та етичнi теми: "Дисгармонiя", "Щаблi життя",

"Контрасти".

У 1908 р. вiн перебував у Швейцарiï, Iталiï, Францiï, наступ­ного

року

- у Швейцарiï, Францiï (Парижi).

Протягом 1910

-1913 pp. письменник жив у краïнах Європи (Францiя, Нiмеччина, Росiя,

Галичина, Буковина). В цей час у ро­сiйському перекладi виходить твiр "Чесноти з

собою".

У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Украïну, перебував на нелегальному

становищi. Александринський театр у Петроградi прийняв до постановки п'єсу

"Брехня" ("Ложь").

У 1916р. вiн перебував у Москвi, Петроградi. Видавав жур­нал "Промiнь",

переïхав у 1917р. в Украïну, став одним з орга­нiзаторiв i керiвникiв

Центральноï Ради, згодом головою першого украïнського уряду

- Генерального Секретарiату. Пiсля пова­лення гетьмана П. Скоропадського

Винниченко був одним з ке­рiвникiв Директорiï

- нового уряду Украïнськоï Народноï Рес­публiки.

У 1918р. був арештований гетьманськими офiцерами. Звiль­нений вiд арешту через

протест украïнськоï громадськостi.

Болiснi роздуми Винниченка про роз'єднанiсть украïнцiв вiд­бились у драмi

"Мiж двох сил" (1919р.). Вiн розiйшовся в по­глядах з бiльшiстю Директорiï й

уряду, виïхав за кордон.

У 1920 р. Винниченко приïхав в Украïну, але незабаром вос­таннє залишив

ïï, вiдмовившись вiд спiвробiтництва в урядi ра­дянськоï

Украïни.

Протягом 1924

-1928 pp. "Рух" видав "Зiбрання творiв" В. Винниченка в 23 томах.

У ШЗО

-1932 pp.. "Книгоспiлка" пiдготувала до друку "Зi­брання творiв" письменника в 28

томах, багато оповiдань i повi­стей украïнською та росiйською мовами вийшли в

Києвi, Харковi, Москвi, Ленiнградi.

У вереснi 1933 р. В. Винниченко написав вiдкритого листа до Полiтбюро КП (б) У, в

якому звинуватив Сталiна та Постишева в голодоморi й масових репресiях проти

украïнського народу. Цей лист викликав рiзке заперечення на пленумi.ЦК КП (б)

У 1933 року, i з того часу творчiсть В. Винниченка була пiддана гонiнням: книжки

вилученi з бiблiотек i знищенi, творчiсть перестала до­слiджуватися

лiтературознавцями й вивчатися в школi, iм'я пись­менника або замовчувалося, або

при згадках обливалося брудом i трактувалось не iнакше як пiд тавром "буржуазного

нацiоналiс­та".

Роки вiйни пiдiрвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. в березня 1951 р.

письменник помер, похований на цвинтарi Му-жена поблизу Канн у Францiï.

В. Вииниченко написав понад сто оповiдань, п'єс, сценарiï", статей i

памфлетiв, iстерико-полiтичний трактат "Вiдродження

нацiï", двотомну етико-фiлософську працю "Конкордизм", чо­тирнадцять романiв

(один iз них незавершений). В. Винниченко-митець

- яскрава iндивiдуальнiсть, у якiй поєдналися найсуттє­вiшi риси перехiдноï

доби

- вiд критичного реалiзму до модернiзму. Важливе мiсце в усьому творчому

доробку.майстра посiдає його драматургiя, адже п'єси В. Винниченка зiграли дуже

важливу роль у становленнi украïнського театру. Винниченко-драматург

усвiдомлював, що украïнський театр треба європеïзу­вати

- надати йому фiлософськоï глибини, гостроти морально-етичних колiзiй,

динамiзувати дiю. Наскiльки це вдалося, свiдчить той факт, що його п'єси посiли

провiдне мiсце в репертуарах "Молодого театру" Леся Курбаса, стацiонарного

украïнського театру М. Садовського та драматичного театру iм. I.Я. Франка. В

останньому протягом 1920

-1921 pp. йшли п'єси "Iрiх", "Дис­гармонiя", "Великий Молох", "Панна Мара",

"Спiвочi товари­ства". Твори драматурга були популярними не лише в тогочаснiй

Украïнi, але й за ïï межами. Вiдомий лiтературознавець Г. Косткж

зазначав, що з особливим успiхом у краïнах захiдноï Європи йшли драми

Винниченка "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь", "Закон", "Брехня". ïхня тематика,

як i тематика iнших творiв письменни­ка i драматурга, була цiлком традицiйною

- дослiдження люд­ськоï особистостi, морально-психологiчне випробовування

вну­трiшнiх сил людини в боротьбi за утвердження свого "я". Але iнтерпретацiя цих

тем i морально-етичнi проблеми, що поставали з творiв Винниченка, були

новаторством в украïнськiй лiтературi початку XX столiття. Винниченковi п'єси

руйнували канони сце­нiчного дiйства, якi плекав етнографiчний, романтично-сенти­ментальний

i водевiльно-розважальний украïнський театр. Героï цих п'єс прагнули

незалежностi вiд будь-кого i будь-чого: юрби, моралi, приписiв, умовностей. Вони

прагнули бути "чесними з собою". Але, як зазначав сам Винниченко, нiхто з його

героïв не був по-справжньому "чесним з собою", оскiльки вони лише прагнули

цього. Драми Володимира Винниченка

Ї- це стихiя, бунт, виклик самому життю. Смiливiстю тематики (свiдомiсть та

iнстинкти, мораль i статевi проблеми, честь i зрада) драматург часто, на думку

критики, виходив за межi дозволеного. Керую­чись своïм вiдомим принципом

"чесностi з собою", як i знамени­тим висловом Шопенгауера: "Фiлософовi, як i

поетовi, мораль не повинна закривати правди", автор пiднiмав завiсу, проникав у

найпотаемнiшi схови психологiï i проводив експерименти на людськiй душi.

Героєм його п'єс став новий суспiльний тип iнте­лiгента, тло дiï

- двадцяте столiття, з його соцiальними конфлiк­тами i моральними протирiччями.

Але не слiд думати, що пошуки "правди життя" i "новоï моралi"

- новацiя драматурга в європейськiй драматургiï, тому що для творiв

будь-якого європей­ського письменника це було нормою.

Показовою в цьому планi є п'єса "Грiх". Головна героïня

- революцiонерка Марiя Ляшкiвська вважає, що в сучасному ïй свiтi нема такого

поняття, як "грiх", що це пережитки "старого свiту". Але протягом твору вона

змушена змiнити свою думку. "Маленький грiх"

- зрада товаришiв-революцiонерiв заради благородноï мети

- порятунку з ув'язнення коханого чоловiка призводить до несподiваних для неï

наслiдкiв: Марiя потрапляє в залежнiсть до слiдчого, бо, боячись викриття, змушена

викону­вати всi його бажання, видавати по одному своïх товаришiв, об­манювати

друзiв i самого коханого, якi розшукують зрадника. Усе це призводить до

трагiчноï розв'язки: доведена до вiдчаю, усвi­домлюючи, що коханий Iван не

зрозумiє ïï зради i не пробачить ïй, Марiя накладає на себе руки,

таким чином вдавшись до одного з найстрашнiших християнських грiхiв. Отже,

протягом твору ми маємо можливiсть простежити весь "шлях" духовного руйнуван­ня

особистостi, замислитись над морально-фiлософськими про­блемами драми, ïх

актуальнiстю для сьогодення.

Драматургiя Винниченка вирiзняється гостротою проблем, глибиною психологiчних

екскурсiв, вiдсутнiстю шаблонностi, об­разним мисленням, неореалiстичними

тенденцiями, модерном, символiзмом, "новими горизонтами" i "обрiями", з яких

глядач має змогу проникати в глибини свiту пiдсвiдомостi. Дiйсно, Воло­димир

Винниченко займає виняткове мiсце в украïнськiй лiтера­турi i, особливо, в

iсторiï украïнськоï драматургiï, украïнського модерного

театру. Його твори значною мiрою сприяли модернiза­цiï тогочасного

украïнського т.еатру, виведенню його на європей­ський рiвень. Драми В.

Винниченка вiдiграли важливу роль у культурному вiдродженнi украïнського

народу. Своєю формою i своïм змiстом вони вiдтворювали своєрiдну нацiональну

нова­торську драматургiю в дусi новiтнiх течiй європейськоï драми

- драм Iбсена, А. Чехова, М. Метерлiнка, К. Гауптмана, А. Стрiнд-берга. Драматург

прагнув європеïзувати украïнський театр, тобто "надати йому

фiлософськоï глибини, гостроти морально-етичних колiзiй, динамiзувати

дiю...". Кожна п'єса Володимира Винничен­ка приховує в собi загадку, яку неможливо

розгадати, "розшиф­рувати код" до кiнця. Тому в кожного, хто всерйоз замислиться

над суттю п'єс Винниченка, виникне власне сприйняття ïх.

Нинi Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьо­годення незалежноï

Украïни. Його твори пробуджують нацiо­нальну свiдомiсть. Полiтик, письменник,

художник, вiн ще має розкритися рiдному народовi рiзнобарвними гранями свого

вели­кого таланту.

ОСНОВНI ТВОРИ:

Збiрка "Краса i сила", романи "Заповiт батькiв" "Записки кирпатого Мефiстофеля",

"Слово за тобою, Сталiне'" перший украïнський науково-фантастичний утопiчний

роман "Сонячна машина", драми "Великий молох", "Чорна Пантера i Бiлий Вед