17.2. Пространство

Средневековый человек противопоставлял лес как чужое необжитое, дикое пространство своему,возделываемому пространству. Можно предположить, что пограничной территорией считался не только лес, но и пустынные земли ведь понятие пустошь, как и понятие лес, а также болотистые местности

противопоставляется обжитой возделанной земле.Реки для средневекового человека служили водными путями, но в какой-то степени их можно рассматривать и как границу, разделяющую свою территорию и чужую, либо как чужое пространство (так же как и моря,озера).Чужое пространство ассоциируется с понятием пути. Путешествуя,человек отправляется на периферию. Место, которое путешественник достигает, находится в том остатке непространственного хаоса, где решается судьба человека и самого этого места, так как победа человека означает освоение пространства, приобщение его космизированному и организованному культурному пространству.

18.

Попытки приблизиться к внутреннему миру «среднего человека»,не принадлежавшего к интеллектуальной элите, труды представителейкоторой столь долго служили по сути дела чуть ли не единственнымисточником для изучения средневековой культуры, впервые былипредприняты Л. Карсавиным и П. Бицилли еще в начале XX века. Однако развернутые усилия в указанном направлении принадлежат ужевторой половине этого столетия и главным проводником этой исследовательской стратегии явилась Школа «Анналов». Ее представителис полным основанием говорят о «новой исторической науке» и «новомпонимании Средневековья».  

      Осознанием необходимости исследовать ментальности в качествеодной из существенных сторон исторической действительности, собственно, и был отмечен тот принципиально важный сдвиг в исторической науке, который вскоре был оценен как «коперниканский переворот». Историки позитивистского толка применяли к явлениямпрошлого понятия, порожденные их собственным временем и обычно

20.

Починаючи з ІХ ст. і закінчуючи приблизно ХІ ст., у Західній Європі завершується процес формування не тільки європейських держав: Франції, Англії, Германії та Італії, але й формування феодальних відносин та розділу суспільства на соціальні верстви. Феодальна держава — це суспільство з чіткою вертикальною ієрархією, в основі якої були васально-сеньйоральні  відносини.

Середньовіччя — епоха класифікації: кожна частина і жива істота, створені Богом, мали свій ступінь досконалості, своє місце в Божому всесвіті. Уявляючи світ у вигляді двовершинної піраміди, людина Середньовіччя розподіляла на різних поверхах не тільки сили небесні, а й сили земні — людей.

Своє місце у світі середньовічна людина уявляла, ґрунтуючись на такі принципи:

по-перше, все людство ділилося на християн та язичників, останніх можна було вбивати — це не вважалося гріхом, їх треба було привертати до істинної віри — хрестити;

по-друге, християни класифікувалися на католиків («вірних» християн) і на «греків», чия віра, з точки зору католиків Західної Європи, недалеко відійшла від язичників.

Але і західноєвропейське християнське суспільство мало свою структуру. Перша межа відокремлює світське суспільство від духовенства.

Духовенство — це не тільки верства, що мала велику владу (і духовну, і політичну ), а й верства багатих людей: духовенство, яке було васалом королів, мало власних васалів-лицарів. Духовенство формує й найголовнішу в Середні віки релігійну культуру.

У світському суспільстві середньовічної Європи існували три головних соціальних верстви, належність до яких обумовлювалась походженням людини:

дворянство;

селяни;

городяни.

Дворянство — друга головна верства середньовічного суспільства, яка мала монополію на військову справу. Дворяни були рицарями, тобто воїнами та шляхетними людьми.

Дворянство породило свою — куртуазну, або рицарську, культуру. «Куртуазний універсам» (тобто світ) — це система етичних та естетичних цінностей, що спиралися на уявлення про куртуазність як особливий кодекс поведінки благородної людини. З куртуазністю пов’язаний і рицарський кодекс честі, й культ рицарського служіння дамі.

Третьою великою соціальною верствою західноєвропейського середньовічного суспільства були селяни, які становили 85 % населення середньовічних європейських держав.

Вони створюють свою — народну культуру, специфічну систему світосприйняття, де поєднуються фольклорне та християнське начала. М.М. Бахтін визначає це світосприйняття, цей народно-сміховий світ  як карнавальні.

Замок, село, місто — три умовні «складових частини» середньовічного суспільства.

Різноманітність функцій середньовічного міста обумовила його особливе місце у структурі суспільства. Представники всіх верств населення Середньовічної Європи: селяни, феодали, монахи, єпископи жили в містах, які були центрами розвитку комерції, промисловості й культури. Дух підприємництва, що панував у середньовічному місті, сформував ту атмосферу свободи, яка дозволяла городянину відчувати себе залежним тільки від особистої вдачі та Бога. Цехова дисципліна, міська рада, яка обиралася з мешканців міста, а не призначалася королем, — всі ці ієрархічні структури, надаючи місту усталеності, не стримували особистої свободи громадянина в тій мірі, в якій сільська громада пригнічувала своїх членів.

Однак і на вулицях міст, як і на шляхах середньовічної Європи, можна було побачити багато калік, хворих, жебраків, шахраїв. На полотнах відомих середньовічних художників Ієроніма Босха і Пітера Брейгеля зображено багато виродків, кривих, сліпих. Це не перебільшення, не плід хворої фантазії, а досить реалістичне відображення тогочасної дійсності, причиною якої були і різке соціальне розшарування суспільства, і погана їжа, і недосконалість медичної науки.

21.

У ранньому середньовіччі книга була предметом розкоші. Її виготовляли в монастирях на пергамен (т) е - спеціально виробленої телячої шкіри. Листи пергамену зшивалися і поміщалися в халепу з дощок, обтягнутих шкірою, прикрашений коштовними каменями і металами. Текст прикрашався мальованими великими літерами - ініціалами - і заставками, а пізніше - і чудовими мініатюрами. Книг було мало, і коштували вони надзвичайно дорого. На початку XI в. «Граматика» коштувала стільки ж, скільки будинок з ділянкою землі.  У XII в. книга стає більш дешевою, оскільки відкриваються міські майстерні по листуванню книг, де працюють не монахи, а ремісники. Однак для вивозу книг з міста потрібно спеціальний дозвіл властей.  З XIV в. процес виробництва книги спрощується і уніфікується: у виробництві книг широко застосовується папір. У 40-х рр.. ХV в. з'являється друкарський верстат, винайдений Йоганном Гуттенбергом. Це зробило книгу в Європі воістину масової і спричинило суттєві зміни в культурному житті.  До XII в. книги були переважно зосереджені в церковних бібліотеках. У XII-ХIV ст. з'являються численні бібліотеки при університетах, королівських дворах, у великих феодалів, кліриків і заможних городян.