Гаврюшенко (Экзамен)

Средневековье

1. Античний спасодок середньовіччя

Серед спадщини, яку античність надала середнім вікам, можно умовно виділити основні категарїї:

1. Спадщина Греції. Саме від греків Середньовіччя отримало героя, образ якого згодом буде модифікуватись та набувати християнських рис, перетворившись на мученика і святого. Отримали і культову будівлю, яка з храму перетвориться на церкву, - десь церкви зводили на місці зруйнованих храмів, а десь храми пристосовували під нові потреби Вино, яке стає напоєм аристократії і одним з Святих Дарів християнської літургії, теж походить із давньої Греції. Також завдяки античності, Європа отримала поняття «місто», античний поліс став пращуром середньовічної моделі міста. З відси ж походить і сама назва «Європа», що походить із міфу.

2. Римське спадщина. Вона становить куди більшу долю, ніж грецька, пояснити це можна тим, що середньовічна Європа виросла безпосередньо з Римської імперії.Перша і головна його частина - мова, яка сама по собі вже є основою культури. «Середньовічна Європа писала і говорила на латині, а коли латинь після X століття витіснять «вульгарні», тобто народні, мови, її прямими спадкоємцями стануть мови романської групи: французька, італійська, іспанська та португальська. Решта території Європи тим чи іншим чином теж долучаться до латинської культурі: її сліди видно в університетах, в церковному побуті, в теології, в науковому та філософському лексиконі.» Люди Середньовіччя, войовничі, отримали в спадок від римлян і військове мистецтво: вчителем теорії і практики військової справи для Середньовіччя став Вегецій, творець одного з трактатів по військовому мистецтву, написаного близько 400 року. Саме від Риму йдуть кам'яне будівництво, звід і архітектурні принципи, викладені у впливовому трактаті Вітрувія. Ще один фактор європейської історії, успадкований від Стародавнього Риму, але постійно наповнюється новим змістом, - це відносини протиріччя і взаємодоповнення між містом і селом. Ця опозиція, в тому числі і її культурна складова - протиставлення «чемності» і «неотесаності»

2. «Картина світу» середньовічної людини

Важнейшей чертой средневекового мировоззрения, бесспорно, является теоцентризм - представление о Боге как единственной подлинной реальности. Вся жизнь средневекового человека была так или иначе связана с религией.Отношение к природному миру как к вторичной, неподлинной реальности породило и иной способ его познания. Оно исходило из совершенно новых, отличных от античного познания, предпосылок. Вся деятельность человека воспринималась в русле религиозных представлений. Противоречащее догматам церкви запрещалось специальными декретами.

Основное внимание, бесспорно, уделялось познанию подлинной реальности - Бога, но такое познание было возможно только в рамках религии. Естественнонаучному познанию отводилась второстепенная роль. При этом все его выводы проходили через цензуру библейских концепций. Это усиливало элемент созерцательности в познании, настраивало его на откровенно мистический лад, что и предопределило регресс или, в лучшем случае, стагнацию научного познания.

Особенности средневекового мировоззрения и познания привели к тому, что наука в это время носила исключительно служебный характер. Она могла только иллюстрировать и детализировать истины Священного писания, познать же первоначала мира она не могла в принципе и в основном использовалась для решения чисто практических задач. Таким образом, средневековая наука перестала соответствовать введенным нами ранее критериям научного знания. Это означало ее безусловный шаг назад по сравнению с античной наукой. В недрах средневековой культуры успешно развивались такие специфические области знания, как астрология, алхимия, ятрохимия (направление в медицине 16 - 18 вв.), натуральная магия. Часто их называли герметическими (тайными) науками. Они представляли собой промежуточное звено между техническим ремеслом и натурфилософией, содержали в себе зародыш будущей экспериментальной науки, в силу своей практической направленности. Самые интересные результаты дали алхимия и ятрохимия, в рамках которых были открыты способы получения серной, соляной, азотной кислот, селитры, сплавов ртути с металлами, многих лекарственных веществ. Ятрохимия - течение в медицине XVI-XVII веков, ставившее своей задачей поиски философского камня для нахождения панацеи - лекарства от всех болезней.