Питання для самоконтролю

1. Яке місце займає Президент в системі органів державної влади України?

2. Які вимоги висуваються до кандидата на пост Президента України чинним національним законодавством?

3. Назвіть основні принципи участі громадян у виборах Президента України.

4. Який порядок висування кандидатів у Президенти України передбачений чинним національним законодавством?

5. Назвіть основні стадії виборчого процесу для виборів Президента України. Які суб’єкти беруть участь у цьому процесі?

6. Охарактеризуйте повноваження Президента України як глави держави згідно Конституції України. Наведіть найбільш прийнятну, на Вашу думку, класифікацію повноважень Президента України.

7. Які акти приймає Президент України? Чим вони відрізняються між собою і відрізняються від актів Верховної Ради України?

8. Поясніть значення інституту контрасігнатури. Чи закріплений він Конституцією України?

9. Згідно Конституції України Президент України має право вето. Поясніть механізм його дії.

10. Назвіть випадки дострокового припинення повноважень Президента України.

Розділ 9 Конституційний статус Кабінету Міністрів України й інших органів виконавчої влади

§ 1. Загальна характеристика системи органів виконавчої влади

До прийняття Конституції України 1996 року органи виконавчої влади становили, по суті, єдину систему органів державної влади разом із представницькими органами — радами народних депутатів, незважаючи на їх істотну відмінність від останніх з погляду функціонально-структурного підходу. Після прийняття Декларації про державний суверенітет України, а згодом Конституції України 1996 року, де закріплений принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, відбулися істотні зміни в системі органів виконавчої влади. Змінилися навіть поняття цих органів, які раніше іменувалися як «виконавчі та розпорядчі органи», або «органи державного управління» (так, згідно Закону СРСР 1978р. «Про Раду Міністрів СРСР» Рада Міністрів СРСР є вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади СРСР, правомочним вирішувати всі питання державного управління). Сьогодні Конституція України 1996р. закріпила такі поняття як «виконавча влада» й «органи виконавчої влади».

Формування нового демократичного політико-правового режиму (верховенства права), який спирається на принципи поділу влади, народовладдя, пріоритет прав і свобод людини, вимагає відмови від анахронічних, командно-адміністративних форм і методів державного управління і переходу до нових за своєю суттю правових форм. Саме такі форми і методи діяльності повинні бути властиві виконавчим органам, основним принципом яких є те, що вони діють на підставі та на виконання законів.

Ці органи є невід’ємною складовою частиною владного механізму держави, завдяки якій здійснюється значний обсяг державних функцій. Вони відрізняються від інших органів держави (законодавчих і судових) саме своїм призначенням, змістом своєї діяльності та методами роботи. Їх основне завдання —здійснювати підзаконну організаційно-управлінську, виконавчо-розпорядчу діяльність. Об’єктами управління в процесі здійснення виконавчої діяльності є, насамперед, господарська, соціально-культурна й адміністративно-політична сфери. Виконуючи свої завдання і функції, органи виконавчої влади діють від імені держави, для чого вони наділені державно-владними повноваженнями, і не тільки втілюють у життя вимоги законів, указів Президента України й інших правових актів, але й самі мають право видавати в межах визначеної їм компетенції акти управління. Державно-владні повноваження є невід’ємною ознакою кожного державного органу. Без них орган держави втратив би свою специфіку, не зміг би виконувати покладені на нього завдання, забезпечити своє призначення в механізмі держави. Обсяг і характер державно-владних повноважень виконавчих органів визначається їх місцем і роллю в загальній системі органів держави.

Органи державної виконавчої влади знаходяться на бюджетному фінансуванні та є юридичними особами. Діючи в рамках своєї компетенції вони користуються відносною юридичною самостійністю. Їх взаємодія із законодавчими (представницькими) і судовими органами здійснюється в різноманітних організаційних формах, таких як представництво, погоджувальні комісії, інформування тощо.

Як самостійний вид державних органів, вони як такі відрізняються від виконавчих органів системи місцевого самоврядування, а також виконавчих органів комерційних і некомерційних організацій.

Кожний державний орган виконавчої влади має встановлену законодавством компетенцію, внутрішню структуру, територіальний масштаб діяльності, має свою сферу, яка іменується «предметом ведення».

Компетенція державного органу представляє правовий засіб (форму) суспільного розподілу праці з управління державними і суспільними справами. Наділення органів держави компетенцією, що відповідає політичним, економічним і соціальним умовам життя суспільства, а також вимогам наукової організації управління, є однією з важливих передумов ефективного використання всіх можливостей держави в керуванні економічними і соціальними процесами. Чим правильніше визначена компетенція органів, тим ефективніше працює апарат, використовуються матеріально-фінансові, правові, організаційні та інші засоби для вирішення завдань державного, господарського і соціально-культурного будівництва.

В цілому поняття «компетенція» визначалося в радянській літературі через поняття «повноваження»: «коло повноважень, що надається законом, статутом або іншим актом конкретному органу або посадовій особі», «коло чиїх-небудь повноважень, прав».

Більшість дослідників (Авак’ян С.А., Кутафін О.Є., Лазарев Б.М., Шеремет К.Ф. і ін.) розглядали її як закріплену законами та іншими нормативними правовими актами сукупність предметів ведення і повноважень (прав і обов’язків цих органів). Компетенцію також визначають як коло повноважень, наданих в законодавчому порядку конкретному суб’єкту.

Сучасні словники тлумачать компетенцію аналогічно. Так, «компетенція» походить від лат. «competentia» від «сompetо» — взаємно прагну, відповідаю, підходжу, що означає визначену конституцією сукупність предметів ведення, функцій, повноважень, прав і обов’язків органу державної влади, органу місцевого самоврядування або їх посадової чи службової особи.

Предмети ведення вказують на ті сфери суспільного життя, в яких діють державні органи. Іншими словами, це юридично закріплений круг суспільних відносин, в яких ці органи наділяються відповідними правами і обов’язками, зокрема приймати правові рішення. Проте орган не просто охоплює своєю діяльністю вказану область (сферу) суспільних відносин, а є юридично компетентним у таких відносинах.

Сучасні юристи-науковці (Кравченко В.В., Пітцик М.В., Скакун О.Ф.) під предметом ведення розуміють головний напрям діяльності органу, тобто його основне функціональне призначення. при цьомупредмети ведення вказують на ті сфери суспільного життя, на які спрямована регулююча діяльність державного органу. Це означає, що кожний орган публічної влади, в т.ч. органи виконавчої влади, функціонують лише в тих сферах суспільних відносин, які визначаються метою його створення і закріплюються законом. Іншими словами, під предметом ведення необхідно розуміти визначений законом круг його діяльності, питання, які відповідно до закону може і повинен вирішувати відповідний орган.

Для кожного органу виконавчої влади затверджується штатний розклад, у якому вказується перелік структурних підрозділів, найменування і кількість посад з певними окладами. Адміністративна й інша правосуб’єктність органів виконавчої влади виникає одночасно з їх створенням, а припиняється — їх ліквідацією.

Функціонування виконавчої гілки державної влади забезпечується діяльністю системи виконавчих органів, які мають вертикальний зв’язок між підпорядкованими органами на основі розподілу компетенції між ними. Правовий статус органів виконавчої влади як суб’єктів конституційних, адміністративних та інших правовідносин визначається відповідними нормативними актами.

Система органів виконавчої влади, їх правовий статус регулюються Конституцією України (розділ VI), а також законами України, указами Президента України.

До системи органів виконавчої влади входять: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України, місцеві органи виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі.