Питання для самоконтролю

1. У чому виявляється пріоритетна роль Верховної Ради України в системі органів державної влади?

2. Охарактеризуйте структуру Верховної Ради України.

3. Яка роль Регламенту ВРУ для забезпечення діяльності Верховної Ради України?

4. Функціональне призначення комітетів Верховної Ради України?

5. Укажіть основні функції Верховної Ради України.

6. Назвіть основні організаційні форми роботи Верховної Ради України й охарактеризуйте їх.

7. Охарактеризуйте компетенцію парламенту України.

8. Дайте визначення поняття «законодавчий процес» і проаналізуйте його стадії.

9. Охарактеризуйте правовий статус депутата Верховної Ради України.

Розділ 8 Конституційний статус Президента України

§ 1. Становлення інституту президентства в Україні

Інститут президентства є одним з основоположних елементів політичних і державних систем багатьох країн світу. Інститут президентства — це сукупність норм конституційного права, регулюючих формування і функціонування президентської влади, механізм відповідальності носія цієї влади. Центральною фігурою в інституті президентства є президент. Термін «президент» (лат. president) означає «той, який попереду».

Розвиток цього політичного інституту бере початок у кінці XVIII ст. з формуванням перших демократичних режимів у країнах Нового і Старого Світу. Перші республіки сучасного типу, тобто очолювані президентом, з’явилися в Новому Світі. Їх виникнення було пов’язане, перш за все, з прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися пережитків монархічного ладу. Саме з цієї причини посада голови держави стала виборною, недовічною і, головне, обмеженою конституцією. На інститут президентства було покладено головне завдання республіканського ладу — гарантування конституції, а, отже, і демократії. Так, у 1789 році першим президентом Сполучених Штатів Америки був обраний Джордж Вашингтон. Після цієї події інститути президентства стрімко почали з’являтися в інших країнах Нового Світу. Першими президентами — главами держав у Європі стали в 1848 році дві персони: Луї Наполеон Бонапарт у Франції і Йонас Фуррер у Швейцарії. В Азії першим президентом став у 1911 році Сунь Ятсен у Китаї. Що ж до Африки, то в 1847 році перший президент очолив Ліберію.

Упродовж XVIII–XX ст.ст. інститут президентства став майже невід’ємним атрибутом республіканської форми правління і однією з ознак демократичного ладу. У президентських республіках президент є главою держави і главою виконавчої влади, у республіках парламентського типу — тільки главою держави, але не уряду, у республіках змішаного типу — тільки главою держави, але з великими юридичними і реальними повноваженнями по керівництву урядом. Становлення і розвиток інституту президентства має свої особливості в кожній державі. Сьогодні інститут президентства поширений більш ніж у 140 державах світу. До цих держав належить і Україна.

Впровадження інституту президентства в нашій державі безпосередньо пов’язане з розвитком політико-правових ідей про роль і місце глави держави в механізмі державної влади. Ще в середині ХІХ ст. з’явилися перші напрацювання з даного питання. Один з членів Кирило-Мефодіївського братстваГ. Андрузський написав «Нариси Конституції Республіки», де закладалася ідея слов’янської федерації, яка складається з семи штатів (республік) зі своїми президентами. На чолі цього державного об’єднання мали бути загальні для всіх членів федерації законодавчі збори, сформовані з депутатів усіх республік, і обраний президент усіх федерацій з декількома міністрами для управління загальними справами. Передбачалося обрання законодавчим органом віце-президента.

У кінці XIX ст. представник політико-правової думки України М. Драгоманов розробив проект перевлаштування Російської імперії в децентралізовану федеральну державу. Даний проект мав назву «Проэктъ основаній Устава украинскаго общества «Вольный союзъ» —«Вільна спілка».У п. 25 цього документа наголошувалося, що главою держави може бути як спадковий імператор, так і обраний на певний строк глава всеросійського державного союзу.

У період Центральної Ради (04.03.1917 р.–29.04.1918 р.) до питання президентства вперше звернувся М. Грушевський, який у своєму проекті Конституції Української Народної Республіки передбачав, що голова, обраний всенародними зборами, є главою Української Республіки, тобто займає місце президента. До його функцій відносилося представляти Україну у відносинах з іншими державами, виконувати інші функції, пов’язані з представництвом республіки. Хоча 29 квітня 1918 року на останньому засіданні Центральної Ради була прийнята Конституція Української Народної Республіки під назвою «Статут про державний устрій, права і вольності Української Народної Республіки», на її промульгацію і проголошення, на жаль, не вистачило часу. У зв’язку з цим вона не набула чинності, проте залишилася важливим історико-правовим документом. Згідно Статуту Україна ставала парламентською республікою з чітким розділенням влади між трьома інституціями — законодавчою (Всенародні збори), виконавчою (Рада Міністрів) і судовою (Генеральний Суд). У той же час, на тому ж засіданні Центральної Ради М. Грушевський був обраний Президентом Української Народної Республіки. Досі не існує однозначної відповіді на питання про президентство Грушевського — вважати цей факт дійсністю або міфом. Висловлюючи свою думку із цього приводу, А. Жуковський назвав Грушевського «першим некоронованим президентом української держави».

Подальший розвиток інституту президентства, як і української державності в цілому, пов’язаний з перебуванням України у складі СРСР з 1922 року. Фактично президентські функції в СРСР до 1990 року, а в Україні до 1991 року, покладалися на так званого колективного главу держави — Президію Верховної Ради. Це, безумовно, пов’язано з ідеєю повновладдя Рад і з негативним відношенням політико-правової теорії і практики до принципу поділу влади.

Становлення інституту президентства в Україні необхідно розглядати в тісній єдності з процесами, які відбувалися в державно-правовій сфері в СРСР, оскільки 15 березня 1990 р. третім позачерговим З’їздом народних депутатів СРСР був введений пост Президента СРСР. Вибори першого Президента СРСР були проведені безпосередньо на З’їзді народних депутатів таємним голосуванням, і ним був обраний колишній Голова Верховної Ради СРСР М.С. Горбачов. Реакцією на введення поста Президента СРСР стало введення посади президента у всіх республіках ще до їх виходу зі складу СРСР. З цього виходить, що введення поста Президента СРСР стало однією з основоположних передумов введення поста Президента в Українській РСР.

Ухвалення Декларації про державний суверенітет України16 липня 1990 р. зіграло велику роль у становленні інституту Президента України. Вона проголошувала, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Вважається, що дана обставина і вищезгадані політичні, економічні та інші чинники у своїй сукупності призвели до прийняття 5 липня 1991 р. Верховною Радою України Законів «Про введення поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», «Про вибори Президента Української РСР» і «Про Президента Української РСР». У Конституцію Української РСР 1978 року був включений розділ 12-1 «Президент України». Спочатку Президент був визначений як вища посадова особа і глава виконавчої влади, а потім (у лютому 1992 р.) у ст. 114-1 Конституції УРСР як «глава держави і глава виконавчої влади України».

1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на якому, одночасно з проголошенням незалежності України, народ віддав перевагу президентській формі правління. Того ж дня був обраний перший Президент нової Української держави —Леонід Кравчук.

Важливим етапом у становленні інституту президентства в Україні був період 1992–1996 рр., коли йшов процес підготовки нової Конституції України. У цей період було багато офіційних і авторських проектів Основного Закону, існували різні точки зору про необхідність і доцільність поста Президента. Аналіз проектів Конституції України свідчить про те, що для них були загальними наступні положення: а) хоча проекти (за винятком проекту Конституції України від 1 червня 1992 р.) встановлювали, що Президент є тільки главою держави, за ним закріплювалися достатньо вагомі повноваження у сфері виконавчої влади; б) строк повноважень Президента — 5 років; в) обрання Президента України відбувається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування; г) кандидат на пост Президента повинен відповідати певним вимогам: бути громадянином України не молодше 35 років, мати право голосу, проживати в Україні протягом останніх 10 років перед днем виборів і володіти державною мовою; д) встановлювалися підстави і процедура дострокового припинення повноважень Президента, зокрема усунення його з поста в порядку імпічменту; є) Президентові надавалися достатньо широкі можливості взаємодії із законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; ж) Президент мав достатньо широкі повноваження в різних сферах. Всі вони створили належну правову базу для прийняття Конституції України 1996 р., яка в цілому відповідає європейським і світовим стандартам конституціоналізму.

Аналіз становлення інституту президентства в Україні був би не повним, якщо не брати до уваги положення КонституційногоДоговору між Верховною Радою України і Президентом України «Про основні принципи організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від8 червня 1995 р., згідно якому Президент України визначався як глава держави і глава державної виконавчої влади України (ст. 19). Як глава держави він представляв Україну у внутрішньодержавних і зовнішніх відносинах, а як глава державної виконавчої влади — здійснював цю владу через очолюваний ним уряд — Кабінет Міністрів України і систему центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Розгляд положень Конституційного Договору свідчить, що в Україні була встановлена президентсько-парламентська форма правління зі значними повноваженнями Президента України як глави держави за рахунок практично одноосібного формування ним уряду і відповідальності останнього перед Президентом. По суті, дана модель була покладена в основу чинної КонституціїУкраїни, яка була прийнята 28 червня 1996 року.

Важливою подією в питаннях розвитку інституту президентства в Україні стала конституційна реформа 2004 року, результатом якої було прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» 8 грудня 2004 року. Зміни, які вносилися цим законом, здебільшого стосувалися статусу Президента України. З президентського-парламентської республіки, де Президент був главою держави і виконавчої влади, Україна перетворилася на парламентсько-президентську, в якій Президент став тільки главою держави.

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України розглянув справу за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року і ухвалив рішення, згідно якому визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду і прийняття. Цей Закон втратив силу з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Конституційний Суд України поклав на органи державної влади обов’язок невідкладного виконання даного рішення по приведенню нормативно-правових актів у відповідність з Конституцією України від 28 червня 1996 року в редакції, яка існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року. Таким чином, Україна знов повернулася до президентсько-парламентської республіканської форми правління з широким переліком повноважень у Президента.

1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», згідно якому були змінені положення статей 76, 77, 103, 136, 141. Цим законом встановлюється 5-річний термін перебування на посадах Президента України, народних депутатів, депутатів і голів місцевих рад. Серед іншого передбачено, що чергові вибори Президента України, замість останньої неділі жовтня, проводитимуться в останню неділю березня 5-го року його повноважень. Цим законом визначена дата чергових виборів Президента України — остання неділя березня 2015 року.

Проте, на цьому конституційний процес не зупиняється. 17 травня 2012 року Президент України підписав Указ «Про Конституційну Асамблею», згідно якому Конституційна Асамблея створюється як спеціальний допоміжний орган при главі держави для підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції.

Таким чином, можна стверджувати, що ідея існування поста Президента в Україні пройшла декілька етапів свого розвитку. Процес пошуку оптимальної моделі президентства в нашій державі характеризується складністю і суперечністю. Впровадження інституту президентства в Україні має велике значення для політико-правового розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави, оскільки закріплення на законодавчому рівні посади Президента України свідчить про врахування Україною міжнародного досвіду функціонування посади президента як одноосібного глави держави з республіканською формою правління. Сьогодні історія української незалежності налічує чотири періоди президентства, виділення яких пов’язане з тим, що країною керували чотири різних особи, а саме: Кравчук Л.М. (5 грудня 1991 р. — 19 липня 1994 р.), Кучма Л.Д. (19 липня 1994 р. — 23 січня 2005 р.), Ющенко В.А. (23 січня 2005 р. — 25 лютого 2010 р.) і Янукович В.Ф. (25 лютого 2010 р. — до теперішнього часу). Інститут президентства в Україні і в даний час ще знаходиться у стадії свого розвитку. І не викликає ніякого сумніву, що окрім закріплення статусу Президента України на рівні Основного Закону необхідний спеціальний Закон «Про Президента України», який би деталізував повноваження глави держави, особливо в його відносинах з іншими органами державної влади України.