§ 3. Конституційно-правові відносини, їх загальна характеристика

Конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв’язок між його суб’єктами у формі взаємних прав і обов’язків, передбачених відповідною правовою нормою.

Специфіка конституційно-правових відносин у порівнянні з іншими видами правовідносин полягає в наступному:

1) Конституційні правовідносини є базовими суспільними відносинамиу тих сферах, які підпадають під об’єкт конституційно-правового регулювання, відповідно, зміст конституційних правовідносин становлять лише основоположні (без деталізації) права та обов’язки суб’єктів цих відносин у сфері правового регулювання статусу особистості, організації держави та функціонування публічної влади.

2) Конституційно-правовим відносинам властивий особливий суб’єктний склад. Серед них є такі суб’єкти, які не можуть бути учасниками інших видів правовідносин, наприклад, народ України, населення Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних одиниць (у зв’язку з проведенням референдумів).

3) Особливий механізм реалізації конституційних правовідносин. Оскільки для конституційно-правових норм не є характерним наявність санкцій, реалізація конституційно-правових приписів, прав і обов’язків суб’єктів конституційних правовідносин забезпечується головним чином за допомогою норм інших галузей права (кримінального, адміністративного, трудового, цивільного, житлового, процесуального та ін.)

В системі конституційних норм велике значення мають такі норми, як норми-принципи, норми-цілі, норми-дефініції. За їх допомогою породжуються інші форми правовідносин, через які впроваджуються у життя закладені в них приписи. Це правовідносини загального характеру. Наприклад, норма-принцип про поділ влади знаходить конкретизацію через систему складних правовідносин, де їх суб’єкти —законодавча, виконавча і судова влада; змістом цих правовідносин є розмежування владних повноважень, взаємодія владних структур.

Особливий вид конституційно-правових відносин — це так званий правовий стан. Його характерною рисою є чітке визначення суб’єктів правовідносин. Але зміст взаємних прав і обов’язків суб’єктів конкретно не визначено і виходить з великої кількості конституційно-правових норм. До такого виду відносин належать, наприклад, стан громадянства, статус Автономної Республіки Крим у складі України.

Конституційно-правові відносини мають різний період дії. Одні з них є постійними, інші — тимчасовими.

В системі конституційно-правових відносин виділяються матеріальні та процесуальні. У перших визначається зміст прав і обов’язків суб’єктів правовідносин, а в процесуальних — процедура реалізації конкретних норм-правил поведінки. За цільовим призначенням виділяються правовстановлювальні і правоохоронні конституційно-правові відносини.

Виникненню конкретних конституційно-правових відносин на базі правової норми передує юридичний факт. Юридичний факт — це подія або дія, яка тягне за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин. Подія відбувається незалежно від волі суб’єкта. Дія пов’язана з волевиявленням останнього.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є учасники цих правовідносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні обов’язки.

Беручи до уваги, що суб’єктами конституційно-правових, як і інших юридичних відносин може бути особа, здатна мати права і обов’язки, не слід розглядати в якості суб’єктів конституційно-правових відносин суспільство, оскільки це поняття надто невизначене та неінституалізоване. З приводу настільки ж невизначеного поняття«народ»у науці конституційного права давно ведеться дискусія. Оскільки «народ» згадується тільки в нормах-принципах, не встановлюється безпосередньо прав і обов’язків, до нього, здавалося б, можна не застосовувати вимогу про здатність виступати суб’єктом права взагалі, проте зберігаючи теорію права цьому не можна знайти достатньо підстав. На відміну від «суспільства» і «народу», складніше відповісти на питання, чи є суб’єктом держава. Приватне право зазвичай дає негативну відповідь. Оскільки від імені держави виступають державні органи, це створює ілюзію, що саме вони і є суб’єктами. Тим не менше, як в міжнародно-правових, так і в конституційно-правових відносинах суб’єктом слід вважати державу в цілому (на відміну від адміністративно-правових, де сторонами є державні органи). Юридичні особи виступають суб’єктами конституційно-правових відносин лише в тих випадках, коли представляють або є формою реалізації прав громадян — учасників цієї юридичної особи. При цьому цивільна правосуб’єктність не є необхідною умовою конституційної правосуб’єктності.

Таким чином, суб’єктами конституційно-правових відносин виступають: 1) соціальна і національна спільність (народ, нації, класи тощо); 2) держава і його складові частини (автономні утворення, адміністративно-територіальні одиниці); 3) органи держави і органи місцевого самоврядування; 4) громадські об’єднання і політичні партії; 5) депутати представницьких органів; 6) індивіди (громадяни, іноземці, особи без громадянства).

При вирішенні питання про об’єкти конституційно-правових відносин ми виходимо з того, що об’єкт правовідносин — це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, що служать задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організацій, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Об’єктами конституційних правовідносин є: 1) суверенітет народу; 2) національний і державний суверенітет; 3) основи конституційного ладу України та його захист; 4) інтереси суспільства і держави; 5) людина, її права і свободи; 6) влада; 7) територія ; 8) демократія, ідеологічне та політичне різноманіття; 9) право і законність; 10) мир і міжнародне співробітництво; 11) волевиявлення народу, населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; 12) розподіл компетенції між Україною та Автономною Республікою Крим, між центром і регіонами ; 13) власність; 14) дії органів державної влади та місцевого самоврядування; 15) формування і діяльність політичних партій, громадських об’єднань, масових політичних рухів, інших суб’єктів політичного процесу; 16) придбання і припинення громадянства, статусу біженця. Цей перелік об’єктів конституційно-правових відносин не є вичерпним і може бути продовжений в залежності від специфіки цих відносин, положення їх суб’єктів і характеру зв’язків між ними.

Природа конституційно-правових відносин розкривається у змісті суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Суб’єктивне право уповноважує суб’єкта діяти в межах, визначених нормою конституційного права, за своїм розсудом, але у встановленому напрямку для задоволення своїх інтересів і в необхідних випадках вимагати відповідної поведінки від інших, включаючи державні органи. Суб’єктивні юридичні обов’язки в конституційно-правових відносинах владно наказують суб’єкту права належну поведінку.