§ 2. Конституційно-правові норми та інститути. Система конституційного права України

Конституційно-правові норми охоплюють не тільки норми конституції, але і всіх нормативних правових актів, які стосуються предмета галузі конституційного права.

Конституційне право є складною системою, що включає безліч взаємодіючих частин та елементів, які характеризують його внутрішню структуру і відмежовують його від інших галузей права. Основні частини та елементи конституційного права — це його загальні принципи, норми та інститути.

Загальні принципи конституційного права — це виражені в змісті даної галузі права основи, відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.

Конституційно-правові норми — це загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою з метою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права та обов’язки і забезпечуються примусовою силою держави.

Поряд із загальними ознаками, властивими будь-якій правовій нормі (універсальний, неперсоніфікований характер, свідомо-вольовий характер, формальна визначеність, забезпеченість силою державного примусу та ін), конституційно-правові норми мають ряд відмінних рис.

Від норм інших галузей права конституційно-правові норми відрізняються:

1) Своїм змістом, колом суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані.

2) Джерелом, в якому вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції, яка має найвищу юридичну силу.

3) Своєрідністю видів. Серед них значно більше, ніж в інших галузях, спільнорегулятивних норм. До таких норм належать норми-принципи, норми-дефініції, норми-завдання. Прикладами таких норм є положення преамбули Конституції України: ст. 1 («Україна ... є демократична ..., правова держава ...»), ст. 3 («Людина, її життя, недоторканність ... визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю») та ін. Однак сказане не применшує значимості розглянутих конституційно-правових норм. Будучи приписами загального характеру, вони мають істотне значення не тільки в соціальному, політичному, ідеологічному, але і в юридичному плані (на ці норми, зокрема, регулярно посилається у своїх актах Конституційний Суд України).

4)Установчим характером (містять в них приписи, у тому числі для інших галузей українського права). Саме на основі конституційно-правових норм сформовано розвинене галузеве законодавство України, конституційні приписи є джерелом практично усіх галузей національної системи права. Так, цивільне законодавство України базується на конституційних нормах про різноманіття і рівний захист усіх форм власності, свободі економічної діяльності, єдності економічного простору та ін. (ст. 13, 41, 42 Конституції України); трудове законодавство розвиває норми Конституції України щодо соціальної державності (ст. 1, 13), про свободу праці та право на відпочинок (ст. 43, 45) та ін.; земельне законодавство не може не враховувати приписів Конституції України про можливість знаходження землі та інших природних ресурсів у приватній власності, про особливий правовий режим даних об’єктів правовідносин (ст. 13, 14, 41, 66,); процесуальне законодавство базується на конституційних принципах правосуддя та функціонування судової влади (ст. 55-64, розд.8 Конституції України) і т. д.

5) Особливим механізмом реалізації, що характерно для багатьох конституційно-правових норм, пов’язаних не з виникненням конкретних правовідносин, а з особливого виду відносинами загального характеру або правового стану (стан у громадянстві).

6) Специфічним характером суб’єктів, на регулювання відносин яких дані норми звернені. Серед таких суб’єктів слід назвати народ, державу, націю і народності, органи державної влади.

7) Особливостями структури. Для конституційно-правових норм не є характерною трьохчленна структура, виділена у складі правової норми — гіпотеза, диспозиція і санкція. Для більшості норм конституційного права не характерна наявність санкцій (часто норма складається тільки з диспозиції): «Президент України користується правом недоторканності ....» (ст. 105 Конституції України), «Народні депутати обираються строком на п’ять років»(ч. 1 ст. 76), «Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою ... як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування ...» (ч. 3 ст. 140 Конституції України) та ін. У той же час деякі конституційно-правові норми містять і санкції — несприятливі наслідки для суб’єктів конституційних правовідносин, які не виконують відповідні приписи (норми про відмову від посади Президента України, про розпуск Верховної Ради та ін.).

Норми конституційного права прийнято класифікувати за наступними підставами:

1) За змістом, тобто по колу регульованих суспільних відносин. Одні норми пов’язані з основами конституційного ладу України, інші — з основами правового статусу людини і громадянина, треті — з територіальним устроєм, четверті — із системою органів держави і місцевого самоврядування.

2) За юридичною силою. Ця підстава знаходиться в залежності від того, в якому правовому акті виражена та чи інша норма. Найбільш значимі норми закріплені в Конституції України і вони володіють вищою юридичною силою. Жодна правова норма, що міститься в інших правових актах, не може суперечити Конституції України.

3) По території дії. На цій підставі розрізняють норми, які діють на всій території України або в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць.

4) За характером приписів, що містяться в нормі (уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі).Уповноважуючінорми закріплюють право суб’єктів здійснювати передбачені в них дії, визначають правомочності відповідних суб’єктів. Такими є норми, що закріплюють компетенцію і предмети ведення всіх органів держави та місцевого самоврядування (ст.ст. 85, 92, 106, 116 та ін. Конституції України). Норма, закріплена у ст. 3 Конституції України, встановлює, що людина, права і свободи є найвищою соціальною цінністю.

Зобов’язуючі норми закріплюють в конкретній формі обов’язки суб’єктів вчиняти певні дії, встановлені даними нормами. Прикладом зобов’язуючих конституційних норм є норми ст. 67 Конституції України: «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори ...».

Забороняючі норми вказують на неприпустимість вчинення певних дій, наприклад, порушення прав споживачів, виборців тощо.

5) За характером визначеності приписів. На цій підставі розрізняють імперативні та диспозитивні норми. Оскільки конституційне право — галузь публічного права, більшість конституційно-правових норм носять імперативний характер, тобто являють собою правила, приписи, що не допускають будь-яких інших варіантів тлумачення або поведінки, наприклад: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»(ч. 2 ст. 5 Конституції України),«Ніхто не може бути двічі притягненийдо юридичної відповідальності ... за одне й те саме правопорушення»(ст. 61),«одна і та ж особа не може бути Президентом України більше двох термінів поспіль»(ч. 3 ст. 103),«Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України»(ст. 115) і т. п. Диспозитивні норми передбачають можливості вибору варіанта дії суб’єкта з урахуванням зазначених в нормі умов і обставин. Наприклад, «Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь» (ч. 9 ст. 118 Конституції України). Відповідь може бути як позитивною, так і негативною.

6) За призначенням у механізмі правового регулювання: матеріальні і процесуальні.

7) За часом дії — постійні (діючі протягом невизначеного часу) і тимчасові норми (норми конституційного права, виражені в перехідних положеннях конституції; норми діють у певний період часу, наприклад, при надзвичайному або воєнному стані).

Для досягнення правового результату недостатньо наявності однієї правової норми, для регулювання відповідної сфери суспільних відносин необхідна їх сукупність. Тому норми будь-якої галузі права поділяються на правові інститути. Конституційно-правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини і створюють відносно самостійну групу.

Юридичним критерієм виділення тієї чи іншої сукупності норм у конкретний правовий інститут є три ознаки. По-перше, для конституційних інститутів характерноює юридична єдність правових норм. По-друге, юридичним критерієм виділення тієї чи іншої сукупності конституційних норм у конституційно-правовому інституті є повнота регулювання відповідної сукупності державно-правових відносин. По-третє, юридичним критерієм виділення тієї чи іншої сукупності конституційних норм у конституційно-правовому інституті є поділ норм, що формують конституційні інститути, в розділах Конституції України, законах, інших нормативно-правових актах.

До конституційно-правових інститутів відносять: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститути парламентаризму, референдуму, громадянства, президента, територіального устрою, конституційного контролю, місцевого самоврядування і т.п. Вони суттєво відрізняються один від одного за кількістю правових норм, які в них містяться, специфікою регульованих відносин.

Виходячи з цього інститути можуть бути розподілені на генеральні, основні та субінститути. До генеральних інститутів відносяться: основи конституційного ладу; основи правового статусу особи; основи організації і функціонування органів державної влади, основи організації та діяльності органів місцевого самоврядування.

Основні інститути належать до другого рівня після генеральних інститутів. Порівняно з генеральними інститутами вони вирізняються: а) більш вузькою предметною і функціональною спеціалізацією; б) деякі з них не включає всіх видів конституційних норм, не використовують усього розмаїття засобів і способів впливу на суспільні відносини; в) разом з тим вони забезпечують досить детальний і цілеспрямоване регулюючий вплив.

Ці інститути відіграють значну роль у механізмі конституційного регулювання. Так, в межах генерального конституційного інституту основ організації і функціонування органів державної влади можна виділити такі основні інститути як інститути парламентаризму, президента, конституційної юстиції, виконавчої влади і т.п.

Субінститути являють собою досить компактні групи конституційних норм. До них належать такі субінститути: основні соціально-економічні права; основні політичні права і свободи; гарантії основних прав і свобод; основні обов’язки громадян.

Система конституційного права. Систему будь-якої галузі права утворюють складові даної галузі норми права, об’єднані в інститути та підгалузі. Характеризуючи систему конституційного права України, слід зазначити, що, по-перше, на відміну від галузей (цивільне право — цивільний процес, кримінальне право — кримінальний процес, адміністративне право — адміністративний процес тощо) у конституційному праві складно виділити суто матеріальне конституційне право і конституційний процес, хоча процесуальні норми в конституційному праві, безумовно, є. Ці норми регулюють динаміку законодавчого процесу, виборчого процесу, проведення референдуму, процедури відмови від посади Президента України або розпуску Верховної Ради і т. п.

По-друге, в системі конституційного права, на відміну від багатьох інших галузей національної системи права (цивільного, адміністративного, кримінального, трудового, земельного та ін.), складно виділити загальну і особливу частини. Зазвичай в систему конституційного права безпосередньо включають складові її підгалузі й інститути. При цьому чіткої межі між підгалузями та інститутами немає. Наприклад, складно співвіднести з обсягом та змістом інститут державної влади, з одного боку, і підгалузі парламентського права та виборчого права, інститут глави держави — з іншого.

В системі конституційного права можна виділити наступні інститути, які складають основні елементи галузі і об’єднують норми, що закріплюють: основи конституційного ладу; основи правового статусу людини і громадянина; народовладдя; територіальний устрій; основи правового статусу органів державної влади та місцевого самоврядування тощо.

Кожна складова частина системи конституційного права — це відповідна сукупність конституційно-правових норм зі своїм більш вузьким предметом правового регулювання, певним колом суб’єктів і специфічними джерелами.

Система галузі конституційного права України тісно пов’язана зі структурою Конституції України. Але між ними є і розходження, оскільки система галузі охоплює всю сукупність державно-правових норм, а система Конституції України тільки частину цих норм, виражених в Основному Законі України.