§2. Основні характеристики України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави

Відповідно до Конституції Україна характеризується, перш за все, як суверенна і незалежна держава, що з урахуванням важливості цих ознак для самого існування і повноцінного функціонування держави є закономірним.

Державний суверенітет означає верховенство державної влади щодо будь-якої іншої влади всередині країни та її незалежність від будь-якої влади за її межами. Конкретизація змісту цього положення міститься, перш за все, в Декларації про державний суверенітет України, яка визначає державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Положення ст. 1 Конституції України щодо суверенності та незалежності нашої держави отримало відповідне закріплення і розвиток у ряді статей Основного Закону України. Зокрема, ст. 2 Конституції України закріпила, що суверенітет України поширюється на всю її територію; у ст. 5 Основного Закону України визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; у ст. 157 передбачено заборону вносити зміни до Конституції України, якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України.

У науковій літературі розрізняють національний, народний і державний суверенітет. Національний суверенітет — це повновладдя нації, реальна можливість вирішувати всі питання національно-суспільного і державно-правового характеру. Кожна нація може вирішувати питання своєї національно-державної організації, самовизначення і взаємовідносин з іншими націями і народностями, вільного розвитку мови, звичаїв, традицій, національних інститутів.

Народний суверенітет включає елементи національного суверенітету. Між ними існує тісний органічний взаємозв’язок і взаємозалежність. Народний суверенітет — це самовизначення, повновладдя народу в організації економічного, політичного та соціально-культурного буття.

Визнання народу як верховного носія всієї влади є вираженням народного суверенітету, тобто народ, ні з ким не розділяючи свою владу, здійснює її самостійно і незалежно від будь-яких соціальних сил, використовує її виключно у своїх власних інтересах. Народний суверенітет неподільний, має і може мати тільки одного суб’єкта — народ.

Тлумачення конституційного положення щодо повновладдя народу дається в Рішенні Конституційного суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом): «в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Конституції України виключно народові України належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. У Рішенні Конституційного Суду України від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 визначається, що зазначене конституційне положення треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане яким-небудь чином державою, її органами або посадовими особами.

Державний суверенітет — це властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати свої функції на своїй території і за її межами, в міжнародному спілкуванні. Суверенітет держави проявляється у верховенстві державної влади, її єдності та незалежності.

Верховенство державної влади полягає в тому, що вона визначає всі правові відносини в державі, встановлює загальний правопорядок, правоздатність, права та обов’язки державних органів, громадських об’єднань, посадових осіб і громадян (верховенство на всій території держави Конституції та інших законів, які приймаються вищими органами державної влади).

Єдність державної влади виражається в наявності єдиного органу або системи органів, які складають у своїй сукупності вищу державну владу.

Незалежність державної влади означає самостійність держави у відносинах з іншими державами.

У співвідношенні народного і державного суверенітету первинним є народний суверенітет, оскільки народ виступає першоджерелом влади. У ст. 5 Конституції України встановлюється, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

У відповідності зі ст. 1 Конституції Україна є демократичною державою, тобто такою, яка заснована на здійсненні реального народовладдя, повазі до прав і свобод людини і громадянина, на активній участі народу України у формуванні державного апарату та здійсненні контролю за його діяльністю через вибори і представницькі установи.

Демократизм знаходить свій прояв, насамперед, шляхом забезпечення в державі:

1) народовладдя.Так, у Конституції України (ст. 5 Конституції України) вказується, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Це означає, що Україна проголошується державою народовладдя. Народ України здійснює свою владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5). Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють представницьку і безпосередню демократію.

Представницька демократія — здійснення народом влади через виборних повноважних представників, які приймають рішення і виражають інтереси тих, кого вони представляють: весь народ, населення, яке проживає на тій чи іншій території.

Безпосередня демократія — це форма безпосереднього волевиявлення народу або інших груп населення. Її форми — це референдум, вибори та ін.;

2) принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України). Його сутність зводиться до того, що для забезпечення свободи громадян різні функції державної влади — законодавчої, виконавчої і судової — повинні здійснюватися різними органами, незалежними один від одного і стримуючими один одного, тобто, згідно з Конституцією, поділ влади означає не тільки розсередження, розподіл, демонополізацію влади, а й дійсне, реальне взаємне урівноваження, при якому жодна з трьох гілок влади не зможе «ущемити» або підкорити собі інші і вимушена буде діяти в умовах взаєморозуміння та взаємодії;

3) принципу ідеологічної, економічної і політичної багатоманітності. Цей принцип, по-перше, виключає можливість існування в країні державної або іншої обов’язкової ідеології (ст. 15 Конституції України); по-друге, передбачає, що держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції України); по-третє, закріплює, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та визначає рівність усіх суб’єктів права власності перед законом (ст. 13 Конституції України);

4) визнання і гарантування місцевого самоврядування. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16 лютого 2010 р. №5-рп/2010 зазначив, що важливою ознакою демократичного устрою держави, складовою її конституційного ладу є місцеве самоврядування. Конституційне призначення місцевого самоврядування полягає у праві територіальних громад як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ради та їх виконавчі органи) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є соціальною державою, тобто такою, головним завданням якої є досягнення такого суспільного прогресу, який базується на закріплених правом принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 25 січня 2012 р. №3-рп/2012 зазначив, що Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурнихта економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім’ї.

У Конституції закріплені такі ознаки України як соціальної держави:

1) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України);

2) держава закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (ст. 43 Конституції України);

3) Основний Закон України передбачає право для всіх працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44 Конституції України);

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України);

5) кожен має право на достатній життєвий рівень рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 Конституції України);

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Відповідно до Конституції (ст. 1) Україна є правовою державою. В юридичній літературі (В.Я. Тацій) під правовою державою розуміють організацію політичної влади, яка заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності людини і держави.

Ознаками України як правової держави є:

1) визнання, законодавче закріплення і гарантування державою основних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 Конституції України), конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22 Конституції України);

2) верховенство права, яке означає, по-перше, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України), по-друге, всі найважливіші суспільні відносини в усіх сферах суспільного життя регулюються законами (ст. 92 Конституції України); по-третє, панування закону і безумовне підпорядкування йому;

3) здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ч.1 ст. 6 Конституції України);

4) вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ст. 3 Конституції України). Правова держава визнає і гарантує права і свободи людини і громадянина, що закріплені Конституцією України, загальновизнаними нормами міжнародного права, законами та іншими нормативно-правовими актами;

5) незалежність судової влади, зокрема ч. 1 ст. 126 Основного Закону України закріплює, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється;

6) закріплення на конституційному рівні різноманітних механізмів захисту прав людини (ст. 55Конституції України). Конституція України закріплює досить широкий спектр інститутів, через які може здійснюватися захист прав людини і громадянина. Такими є: суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; міжнародні судові установи чи органи міжнародних організацій, членом яких є Україна. Також кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.