§ 5. Характеристика радянських Конституцій України 1919, 1929, 1937 і 1978 років

Перша радянська конституція України була прийнята в березні 1919 р. на III Всеукраїнському з’їзді Рад. Українська Соціалістична Радянська Республіка проголошувалася «організацією диктатури трудящої і експлуатованої маси пролетаріату і найбіднішого селянства». Влада трудящихповинна була здійснюватисяРадами робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Її центральними органами вважалися Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів. Встановлювалася компетенція усіх цих органів.

На місцях органами влади вважалися з’їзди губернських, уїзних і волоснихРад, міські та сільські Ради і створені ними виконкоми. Значна частина населення за соціально-класовими ознаками позбавлялася виборчих прав. Політичні права і свободи також надавалися тільки трудовому народу. До Конституції окремим розділом була включена Декларація прав і обов’язків трудящого й експлуатованого народу.

15 травня 1929 р. XI Всеукраїнський з’їзд Радзатвердив нову Конституцію УРСР. Вона складалася з 5 розділів і 82 статей. Центральні органи влади залишилися ті ж, однак, якщо за Конституцією 1919 р. Всеукраїнські з’їзди Рад скликалися 2 рази на рік, то за Конституцією 1929 р. — 1 раз на два роки. Сесії ВУЦВКповинні були скликатися 3 рази на рік. Був створений новий орган — Президія ВУЦВК, до компетенції якого належало видання нормативно-правових актів і затвердження декретів і постанов Ради Народних Комісарів тощо. Конституційно було закріплено входження до складу УРСР Молдавської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки.

30 січня 1937 р. XIV Всеукраїнський з’їзд Радзатвердив Конституцію УРСР, розроблену відповідно до Конституції СРСР 1936 року. Ідеологічною передумовою було проголошення перемоги соціалізму в СРСР. У 13 розділах і 146 статтях Основного Закону закріплялися державний і суспільний лад, вищі органи державної влади УРСР і Молдавської АРСР, місцеві органи влади, державний бюджет, організація суду і прокуратури, основні права і обов’язки громадян, виборча система, державні символи і столиця, порядок внесення змін до Конституції.

Відтоді вищим органом влади стала Верховна Рада УРСР, а в період між сесіями — Президія Верховної Ради. Верховна Рада створювала уряд — Раду Народних Комісарів як вищий виконавчий і розпорядчий орган влади. Сільські, селищні, районні, міські та обласні Ради народних депутатів та їх виконкоми наділялися функціями місцевого державного управління.

Конституція закріплювала широкі права і свободи громадян, а також їх обов’язки. Уперше проголошувалося загальне рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні. Однак система висування кандидатів у депутати, що існувала, і те, що по округу на одне депутатське місце «претендував» тільки один кандидат, перетворювали вибори на формальність.

Спеціальний розділ Конституції присвячувався суду і прокуратурі: регулювався порядок їх формування і принципи діяльності.

Перші радянські Конституції базувалися на єдиному принципі — принципі диктатури пролетаріату, який «дозволяв» правлячому режиму «виправдовувати» беззаконня, що панувало в державі. У 60-ті роки в СРСР був проголошений лозунг про перетворення держави диктатури пролетаріату в загальнонародну державу. Лозунг розгорнутого будівництва комунізму був замінений лозунгом побудови розвиненого соціалізму. Ці ідеологічні постулати були закладені в основу нових радянських Конституцій.

20 червня 1978 р. Позачергова сьома сесія Верховної Ради УРСР прийняла нову Конституцію УРСР. Вона складалася зі вступної частини і 10 розділів, що поділялися на 19 глав і 171 статтю. УРСР проголошувалася соціалістичною загальнонародною державою. Комуністична партія була оголошена керівною і спрямовуючою силою суспільства. Конституція закріпляла політичну та економічну систему республіки; основні напрями її соціального і культурного розвитку, зовнішньополітичної діяльності; права і обов’язки особи; національно-державний і адміністративний устрій; систему і компетенцію Рад народних депутатів, принципи їх діяльності; систему і функції вищих органів державної влади і управління; основи державного планового регулювання соціально-економічної діяльності, формування бюджету; систему органів судів і прокуратури; державні символи і столицю; порядок внесення змін до Основного Закону. Разом з тим, згідно зі ст. 73 Конституції СРСР, найбільш важливі питання життєдіяльності держави були віднесені до компетенції СРСР.

У середині 80-х років у СРСР починаються демократичні перетворення, які позитивно позначилися на суспільно-політичному житті України. З поглибленням цього процесу до Конституції України було внесено низку змін і доповнень. Закон від 27 жовтня 1989 р. встановлював більш демократичний порядок формування органів державної влади — упершез’явилася можливість внесення до списків для голосування декількох кандидатів. Було розширене коло суб’єктів, яким надавалося право висувати кандидатів у депутати. Законом від 24 жовтня 1990 р. були внесені зміни до розділу «Політична система», що відмінили принцип демократичного централізму. Більш чітко розмежовувалися повноваження представницьких, виконавчих і судових органів. Передбачалося створення нового органу — Конституційного Суду України.

Деякі найважливіші зміни і доповнення до Конституції було внесено відповідно до законів, прийнятих у 1991 р. Рада Міністрів дістала назву Кабінету Міністрів — Уряду України, а його Голова — Прем’єр-міністра України. Конституція була доповненарозділом про Президента України; встановлювався порядок його обрання і основні повноваження. У зв’язку з утворенням Кримської Автономної Республіки були внесені зміни до адміністративно-територіального устрою держави. З тексту Конституції була виключена Преамбула, що мала за змістом ідеологічне навантаження. Встановлювалася сучасна назва держави — Україна. Деякі зміни були спрямовані на підвищення ролі України на міжнародній арені. Найважливіші зміни і доповнення, внесені до Конституції у 1992 р., стосувалися встановлення нових державних символів: Державного Герба, Державного Прапора і Державного Гімну.

Усього з 1989 по 1995 р. було прийнято 24 Закони України, що вносили зміни і доповнення до Конституції України 1978 року. Одночасно з внесенням змін і доповнень до чинної Конституції, в Україні велася цілеспрямована робота з підготовки нового Основного Закону держави.