§ 3. Політико-правові ідеї в Україні XIX–початку XX ст.

У першій половині ХІХ ст. певний внесок у розвиток української конституційної думки внесли відомі вчені І. Ріжський, В. Карамзін, М. Максимович. Що стосується керівників і ідеологів декабристських організацій, що діяли на території України, то вони не виділяли Україну зі складу Російської імперії.

Нова хвиля конституціоналістського руху в Україні починається в середині XIX ст. Вона пов’язана зі створенням і діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства (1846–1847). У програмних документах товариства викладалися ідеї, характерні для будь-якої демократичної конституції. Тому не випадково, що одинз членівтовариства — Георгій Андрузський — почав підготовку конституційного проекту. Вилучений у нього під час обшуку документ називався «Начерки Конституції Республіки».

Запропонована Слов’янська конфедерація повинна була складатися з 7 автономних штатів. Штати ділилися на області, округи та общини. Не передбачалося входження до цієї конфедерації Росії, що було абсолютно не характерно для суспільно-політичної думки того періоду. Передбачалося, що систему органів влади кожного штату повинні очолювати Законодавчі збори і Державна рада. До складу ради входили президент, віце-президент, міністри, державний прокурор та інші посадові особи.

Особлива увага в документі приділяласяпитаннямсамоврядування, первинним суб’єктом якого проголошувалася община. Передбачалося створення в общині управи (що поєднувала функції судові, розпорядчі та виконавчі) та інших органів. Досить детально описувався механізм діяльності округу, області, штату, система органів кожного рівня, компетенція деяких з них.

У 1884 р. одинз найбільш авторитетних представників українського національного руху Михайло Драгоманов розробив конституційний проект, що отримав назву: «Проэктъ основаній Устава украинскаго общества «Вольный союзъ — Вільна спілка». У його основу була покладена ідея перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу на зразок Швейцарської федерації або США. Главою держави міг бути як спадковий імператор, так і обраний Голова Всеросійського Державного Союзу. Передбачалося право глави держави призначати міністрів. Планувалося створення Державної Думи і Союзної Думи. Остання повинна була представляти інтереси областей. Думи могли утворювати ряд спільних органів.

Сільський схід, міські, уїзні та обласні думи повинні були мати свої виконавчі органи — управи. На місцевому рівні передбачалося об’єднання функцій державної адміністрації і виборних органів самоврядування. Очолювати області повинні були намісники, що призначалися главою держави. Автор вважав, що можна зберегти судову систему, створену в Російській імперії за реформою 1864 року. Проголошувалися основні політичні свободи людини і громадянина.

На початку XX ст. в Росії розпочинається піднесення революційного руху, що спричинило появу нових конституційних проектів. У травні 1905 р. видатний вчений і діяч українського національного руху Михайло Грушевський опублікував статтю «Конституційне питання і українство в Росії», у якій виклав ідею національно-територіальної децентралізації Російської імперії. Оригінальність концепції, висунутої М. Грушевським, полягала у своєрідному трактуванні принципу розподілу влади. Крім розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, автор пропонував реалізувати даний принцип по вертикалі. Він пропонувавпровести вибори в обласні (національні) сейми, депутати яких повинні були делегувати зі свого складу депутатів до загальнонаціонального парламенту і таким чином сформувати склад останнього. Області наділялися широкими правами з питаньсамоврядування, причому сейми великих національних територій повинні були дістати більш широкі права. Проголошувалися ідеї прав і свобод людини і громадянина; загального, прямого, рівного, таємного виборчого права.

У вересні 1905 р. група членів Української Народної Партії, очолювана Миколою Міхновським, підготувала свій варіант конституційного проекту під назвою «Основний закон «Самостійної України» Спілки народу українського»«. Відповідно до цього документа до складу України повинно було ввійти 9вільних і самоврядних земель, утворених на основі своїх природних особливостей та відмінностей і заселених українцями. Кожна земля є союзом вільних і самоврядних общин. Як кордониземель, так і кордониобщин встановлюються окремим законом.

За формою державного устрою автори пропонували створити президентську республіку з двопалатним парламентом: сенат мав складатися з депутатів, обраних від земель, а рада представників — з депутатів від рівних виборчих округів. Виконавчою владою наділявся Президент Всеукраїнського союзу, що обирався всім народом терміном на 6 років. Судова влада мала належати суддям і судам. Кожна земляповинна була мати свою земськураду, наділену правами самоврядування, а кожна громада — раду громади. Ради земств і громад обирали зі свого складу управу. Створення регулярної армії не передбачалося; кожна громада створювала свою міліцію. Проголошувалося загальне виборче право, інші політичні права і свободи.