90. Вартість зобов'язань (облігації).
Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Основними параметрами боргових цінних паперів (насамперед облігацій) є номінальна ціна, терміни сплати основного боргу, норма доходу, термін та порядок сплати відсотків.
Номінальна ціна (вартість) - це ціна боргового цінного паперу на час його погашення. Термін сплати основного боргу (термін погашення) - це дата, коли той, хто випускає цінні папери, має повернути інвестору їх повну (номінальну) вартість.
Норма дохідності - це розмір відсотку, що сплачується, або це купонна ставка, яку позначено на купонному листі.
Термін та порядок сплати відсотків визначає регулярність їх сплати протягом року.
Ринкова вартість відсоткової облігації (PV) визначається за формулою:
(3.29)
де D0 - сума відсотків за облігацією за кожен рік; N0 - номінальна вартість облігації; r - середня ставка дохідності на ринку або дисконтна ставка; n - кількість періодів, які залишилися до погашення облігації.
91. Пропозиція землі. Пропозиція землі обмежена як на макро-, а й у мікрорівні. Більшість ферм розширення у короткостроковому, а й у довгостроковому періоді наштовхується на визначені труднощі.
Чинниками, що впливають на пропозицію є родючість і становище. Тому лише коли говорять про обмеженості землі, мають на увазі землю певної якості. пропозицію землі називають не еластичною: хоч би як зростала рента, кількість землі збільшити не можна. Проте ці твердження є безперечними лише тоді, коли ми ведемо мову про економіку в цілому. В умовах же використання з певною метою альтернативних варіантів застосування земельних ділянок, пропозиція землі стає еластичнішою. Земля може бути використана по-різному: і як сільськогосподарська ділянка, і як місце для забудови, її власник буде пропонувати землю залежно від прибутковості проекту використання. Адже той, хто зможе використати її з більшим прибутком, зможе забезпечити і більшу орендну плату.
92. Земельна рента. Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва.
Розрізняють такі форми земельної ренти:
диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю;
диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі;
абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження;
монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товарунад його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни.
93. Ціна землі. Ціна землі – капіталізована рента. Вона дорівнює грошовому капіталу такої величини, який приносив його власнику щорічний прибуток, що дорiвнює у виглядi банкiвського вiдсотку, якщо покласти той в банк:
Розрізняють нормативну, теоретично обумовлену і реальну ціну землі. Відповідно до закону України «Про плату за землю» нормативна ціна землі дорівнює сторазовому розміру земельного податку за неї. Теоретично обумовлена ціна землі сільськогосподарського призначення може бути визначена за формулою
Реальна ціна землі кожної земельної ділянки визначається в залежності від співвідношення попиту та пропозиції на нього.
94.Ефективність за Парето та соціальний оптимум. Ефективність за Перето означає, що ресурси розподілені оптимально, якщо ніхто не може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого. Основним критерієм ефективності є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Якщо за перерозподілу існує ситуація, коли хоча б один учасник обміну може покращити своє становище без погіршення становища іншого економічного суб’єкта, вважається, що має місце розтрата ресурсів і ситуація є неефективною (за Парето). Умови даної концепції виконуються навіть в таких ситуація, коли одні отримують нічого, а інші – більшість. Концепція оптимуму спирається на судження, що розтрата ресурсів у суспільстві є причиною економічної неефективності, але залишає питання соціальної справедливості. Гостра проблема справедливості і ефективності породила цілу низку теорій, яка дістала назву – теорії добробуту. Усі ці функції виходять з кількісної концепції корисності (кардиналістської теорії). Визначення функції зводиться до пошуку такого розподілу благ у суспільстві за даних обмежених ресурсів, за якого функція суспільного добробуту досягла б максимуму. Тобто все зводиться до тієї ж концепції Парето-оптимуму. Виникає питання стосовно справедливого розподілу. Існує чотири концептуальні підходи до проблеми суспільства: егалітарний, утилітарний, роулзівський і ліберальний.
95. Часткова та загальна рівновага. Часткова рівновага – визначає рівновагу цін і обсягів товарів, що продаються на певному ринку. Він ігнорує вплив змін у цінах на цьому ринку на рівновагу цін і обсягів на інших ринках. Загальна рівновага – визначає ефект, що має зміна попиту і пропозиції на одному ринку на рівновагу цін і обсягів на усіх ринках. Прикладом може бути ринки нафти і бензину. Якщо ціна на нафту підвищиться, то ціна на ринку бензину теж підвищиться, що в свою чергу вплине на попит та пропозицію на цьому ринку.
96. Ресурсні обмеження, ящик Еджворта. Ресурсні обмеження. Тобто при даних технологіях і ресурсах чим більше виробляється кількість одних товарів, тим менше буде вироблятись к-ть інших товарів. К-ть ресурсів обмежена. Скринька Еджворта – інструмент для аналізу виробництва і розміщення ресурсів у економіці за умов фіксованої пропозиції ресурсів. Розмір скриньки залежить від ресурсних обмежень. Крива виробничих можливостей – подає максимальний обсяг будь-якого товару, при даному обсязі виробництва усіх інших товарів, ресурсних обмеженнях і технологій. Виробнича ефективність – існує, коли неможливо перемістити ресурси для збільшення обсягу виробництва одних товарів без зменшення обсягу виробництва інших.
97. Сучасна економічна теорія про права власності. Права власності – правові норми, які встановлюють межі того, що люди або фірми можуть зробити з їх власністю. Теорема Коуза До загальних положень нової інституціональної теорії відносять так звану теорему Коуза, викладену в його статті "Проблема соціальних витрат" (1960). Теорема присвячена проблемі зовнішніх ефектів (екстерналій). Так називають побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб.
Приклади негативних екстерналій: дим із заводських труб, яким вимушені дихати оточуючі, забруднення рік стічними водами і т. п. Приклади позитивних екстерналій: приватний квітник чи газон, який милує око перехожих, установка індивідуального ліхтаря у дачному провулку і т. п.
98. Трансакційні витрати. Інституціональна природа сучасної фірми. За інституціональною теорією, фірма– це коаліція власників скооперованих факторів виробництва, пов’язаних між собою контрактними зобов’язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів та мінімізацію трансакційних витрат.
В основу фірми як економічної організації покладено систему контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Ресурси ділять на три групи:
1. Загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони в даній фірмі, чи ні.
2. Специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами.
3. Інтерспецифічні ресурси– взаємодоповнюючі до найбільшого ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі.
Трансакційні витрати– це витрати у сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності. Виділяють такі форми трансакційних витрат:
Витрати, пов’язані з пошуком, збиранням, обробкою та аналізом економічної інформації.
Витрати, пов’язані з пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів.
Витрати, пов’язані зі стандартизацією і контролем виконанням вимог стандартів.
Витрати, пов’язані із захистом прав власності.
Витрати, пов’язані з опортуністською поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов’язань.