Тема 8. Фінансування об’єднань підприємств

1. Економічний зміст та основи організації фінансів об’єднань підприємств.

2. Фінансово-економічні показники діяльності об’єднань підприємств

3. Показники ефективності інвестиційної діяльності ОП

4. Дивідендна політика об’єднань підприємств

1. Економічний зміст та основи організації фінансів об’єднань підприємств.

Фінанси ОП – це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання їх грошових фондів і фондів доходів у процесі відтворення.

Ці фінансові відносини відображають таке:

Формування статутного фонду підприємств;

Утворення та розподіл грошових доходів;

Взаємовідносини з іншими суб’єктами у зв’язку з одержанням та погашенням кредитів, зі страховими платежами, зі сплатою обов’язкових платежів до державного бюджету;

Внутрішній корпоративний розподіл доходів, фондів, тощо.

Основними цілями фінансової політики є такі:

Прибутковість функціонування у довгострокові перспективі (зростання вартості бізнесу);

Оптимізація структури капіталу;

Забезпечення фінансової стійкості;

Підвищення рівня капіталізації (підвищення вартості), отримання та утримання конкурентних переваг;

Досягнення інформаційної прозорості фінансово-економічної діяльності;

Забезпечення інвестиційної привабливості.

Організація фінансів ОП – це форми, методи, способи формування та використання їх фінансових ресурсів.

Незалежно від побудови організаційної структури управління, галузевої приналежності, організація фінансів ОП будується на єдиних базових принципах: економічної самостійності, самофінансування, зацікавленості у результатах фінансової діяльності та відповідальності за них, контролю за фінансовою діяльністю, резервування під фінансові ризики.

Організація фінансів АТ відбувається, виходячи з основної мети його фінансово-господарської діяльності – забезпечення зростання добробуту акціонерів, а аналіз зосереджений на ринкових показниках прибутковості АТ.

Принципи організації фінансів АТ:

Бюджетування (поточне і капітальне) – використання сучасних методів фінансового планування і контролю. Основною метою бюджетування є оцінка потреби у грошових коштах і пошук джерел фінансування. Загальна стратегія економічного розвитку АТ узгоджується з фінансовою стратегією, що розглядається як чинник нормального функціонування у майбутньому. Складність в узгодженні зазначених стратегій полягає в тому, що вони базуються на різних передумовах: загальна стратегія ґрунтується на врахуванні можливостей зміцнення конкурентної позиції на ринку конкретних товарів і послуг, а фінансова – на русі капіталів.

Гнучкість (маневреність) – забезпечує можливість маневру у випадку зниження прибутку шляхом створення резервів під дивідендні виплати та недопущення падіння ринкової вартості товариства.

Централізація фінансових ресурсів материнською компанією – дозволяє оперативно реагувати як на негативні, так і на позитивні зміни ринкової ситуації та умов господарювання, ефективно виправляти диспропорції, що виникають.

Виконання всіх зобов’язань у визначені договором терміни – підтримка іміджу платоспроможності господарської одиниці.

Принцип створення резервів різного напряму й змісту. На практиці уникнення невизначеності в майбутніх результатах діяльності вимагає резервування коштів для дивідендних виплат або зміну структури акціонерного капіталу шляхом викупу частини акцій компанії на фондовому ринку.

Залежність від боргу (reliance on debt) – в структурі джерел фінансування АТ спостерігається тенденція до заміщення акціонерного капіталу боргом.

Для фінансування поточних та інвестиційних потреб ОП використовують внутрішні та зовнішні джерела.

Внутрішні джерела: нерозподілений прибуток, що реінвестується, нагромаджена амортизація, які формують нетто-грошовий потік ОП.

Самофінансування витрат є характернішим для торговельно-промислових об’єднань, що пояснюється високою часткою їхнього власного капіталу (близько 50% пасивів балансу). Для фінансових об’єднань ця частка вимірюється в межах 10%. Тому для них більше значення мають зовнішні джерела фінансування. Самофінансування інвестиційних проектів традиційно застосовується у великих американських та японських компаніях та їхніх об’єднаннях, де переважають кошти, що мобілізуються за допомогою емісії цінних паперів.

Серед зовнішніх джерел фінансового покриття найпоширенішими є банківське кредитне фінансування, яке є характерним для транснаціональних об’єднань країн ЄС і представлене:

синдикованими позиками, коли великі банки об’єднують свої ресурси, щоб надати кредит великому корпоративному транснаціональному позичальнику;

єврокредитами зі застереженням про валютний опціон, при використанні яких корпоративному об’єднанню-позичальнику при настанні строку платежу надасться право вибору валюти (або валют) погашення боргу. У цьому випадку позичальник знижує свій валютний ризик, тому що його доходи й витрати виражаються в одній валюті.

Нерідко зовнішнє фінансування об’єднання підприємств відбувається зі застосуванням кредитних ліній. Кредитна лінія – це договір між банком і його корпоративним клієнтом, який містить банківську обіцянку надати клієнту певну суму грошей до деякого ліміту протягом певного терміну. Вона може відкриватися під регулярне використання. При відкритті обумовленої (пов’язаної) кредитної лінії банк надає можливість об’єднанню підприємств використати грошові кошти тільки на конкретні цілі. У випадку необумовленої кредитної лінії об’єднання підприємств може використати кредит на будь-які цілі.

У фінансово-інвестиційній діяльності ТНК нерідко використовується також револьверний кредит, тобто кредитні лінії та юридично формалізовані контракти, що відновлюються протягом тривалого періоду часу. При пролонгуванні кредиту на наступний термін уточнюються такі кредитні параметри, як розмір кредитної лінії, процентна ставка та інші умови. Револьверна кредитна лінія є забезпеченою, якщо банк вимагає внесення застави для її відкриття.

У рамках системи міжнародного управління готівкою виокремлюють такі основні канали переміщення фінансових коштів усередині ТНК:

прямий переказ капіталу або дивідендів;

плата за ліцензії та плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.)

трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгівлі;

внутрішньофірмове страхування;

транснаціональне внутрішньофірмове фінансування й кредитування.

Транснаціональне внутрішньофірмове фінансування й кредитування застосовується, коли відбувається взаємне надання валютних позик: різним підрозділам ТНК, розташованим у різних країнах. Воно поділяється на:

пряме транснаціональне внутрішньофірмове фінансування або кредитування, коли головна (материнська) компанія надає тимчасово вільні грошові кошти своїй дочірній компанії. Такий кредит оформляється простим векселем за кредитною ставкою, що наближається до ринкової або нижче від неї;

компенсаційний транснаціональний внутрішньофірмовий кредит, коли головна (материнська) компанія розміщує цільові фонди на строковому депозиті у банку своєї країни з умовою передання цих грошових коштів дочірній компанії. Банк використовує свою зарубіжну філію для перекредитування отриманих від головної (материнської) компанії грошей в іншій країні;

паралельний транснаціональний внутрішньофірмовий кредит, який передбачає надання учасниками угоди один одному позик у валюті своєї країни на обумовлений період часу. Хоч обидві позики є однаковими з точки зору перерахунку за поточним курсом і мають рівні строки погашення, але ця операція допомагає покривати валютні ризики, тому що кожна компанія позичає гроші у тій валюті, у якій вона буде здійснювати платежі.

Оскільки філії та дочірні компанії ТНК ведуть розрахунки і складають звітність у різних валютах, то при проведенні операцій з міжнародними потоками готівки в транснаціональній структурі потрібно враховувати витрати на здійснення обмінних операцій. Для мінімізації цих витрат застосовується багатостороннє неттування через централізований депозитарій ТНК.

Неттинг (неттування) – це процедура, яка базується на визначенні сальдо додатних і від’ємних потоків валюти ТНК і допомагає зменшити витрати на хеджування операційного ризику. Угода між сторонами, за якою вони здійснюють розрахунки шляхом заліку взаємних вимог і зобов’язань, в результаті чого переказують лише суму нетто-зобов’язань.

Централізований депозитарій створюється у великих міжнародних фінансових центрах, які стабільно працюють та мають податкові пільги. У депозитарії збираються відомості про усі грошові потоки з різних відділень ТНК, які далі сальдуються (підсумовуються), і здійснюється лише підсумкова операція з передавання платежів. При цьому зменшуються витрати, пов’язані з використанням різних курсів валют. Створення депозитарію повинно бути економічно виправданим. Витрати на введення неттингової системи оцінюються в середньому у 20 тис. дол. США. Річна економія витрат, пов’язаних з інвалютними операціями і банківськими нарахуваннями за перекази коштів, оцінюється приблизно у 1,5% на 1 «неттований» долар. До позитивних рис створення депозитарію належить можливість одержання більшого прибутку на невикористані залишки коштів, що можуть конвертуватися в будь-яку валюту, яка може забезпечити в майбутньому найбільший приріст.