- •1.Забезпечення прохідності дихальних шляхів.
- •2.Проведення штучної вентиляції легень найпростішим методом(«рот до рота» або «рот до носа»).
- •3 Проведення непрямого масажу серця
- •4. Проведення електричної дефібриляції
- •6. Методи оксигенотерапії
- •7. Визначення виду та ступеню дихальної недостатності
- •8.Вимірювання цвт
- •10.Розрахунок дефіцитів основних електролітів,вибір і розрахунок кількость розчинів для корекції електролітних порушень.
- •11. Визначення виду розладу кос та розрахунок інфузійних засобів для корекції.
- •1. Респіраторний ацидоз:
- •2. Метаболічний ацидоз:
- •3. Респіраторний алкалоз:
- •12.Методи детоксикації(промивання шлунку, форсований діурез)
- •13.Оцінка стану свідомості
- •14. Методи штучної вентиляції легенів у новонароджених та дітей раннього віку.
- •15 Проведення непрямого масажу серця у новонароджених і дітей раннього віку
6. Методи оксигенотерапії
Для проведення оксигенотерапії використовують кисневі маски. Виділяють 2 типи масок:
1.Маски низького потоку, до яких належать назальні канюлі, маски Хадсона та маски з мішком-резервуаром;
2.Маски високого потоку — маски Вентурі.
Назальні катетери та канюлі найбільш широко застосовують для оксигенотерапії. Потік кисню при їх використанні, як правило, не перевищує 4 л/хв. Це створює концентрацію кисню у вдихуваній суміші близько 35 %.
Маска Хадсона(маска середньої концентрації) - звичайна лицева маска. Під час оксигенотерапії із застосуванням маски Хадсона при потоку кисню 10—15 л/хв можна досягти 50 % концентрації кисню у суміші, що вдихається. Маска Хадсона утворює додатковий резервуар місткістю 100—150 мл, за рахунок чого можна досягти вищого FiO2порівняно з назальними канюлями та катетерами. Слід пам’ятати, що при подаванні низького потоку кисню відбувається значна рециркуляція С02, що призводить до гіперкапнії. Отже, у разі необхідності в подаванні потоку кисню менше 5 л/хв для оксигенотерапії слід використовувати назальні канюлі або катетери.
Маски з мішком-резервуаром відрізняються від масок Хадсоналише тим, що мають мішок-резервуар місткістю від 600 до 1000 мл. Це дає змогу збільшити концентрацію кисню у суміші, що вдихається. У разі використання масок такого типу при потоку кисню 10-15 л/хв можна досягти рівня Fi02, який дорівнює 0,8. Виділяють два типи масок з мішком-резервуаром: маски з частковою рециркуляцією та без рециркуляції. Принципова різниця між ними полягає в тому, що маски з частковою рециркуляцією дають змогу економити кисень: перша третина повітря (об’єм мертвого простору) повертається до резервуару та використовується при наступному вдиху. Такі маски є вкрай необхідними на етапах надання догоспітальної допомоги та транспортування хворого, коли резерви кисню обмежені одним балоном. При використанні маски без рециркуляції вся суміш, що видихається пацієнтом, потрапляє назовні, а кожен вдих складається зі «свіжого» кисню.
Оскільки при використанні лицевих масок неможливо досягти повної герметичності між обличчям пацієнта й маскою, слід пам’ятати, що 100 % концентрація кисню у суміші, що вдихається, неможлива.
Маски Вентурі (маски високого потоку), клапан Вентурі дають змогу збільшити потік газу до рівня, що перевищує інспіраторний потік пацієнта (60 л/хв), за рахунок чого навіть зміна режиму дихання хворого не зумовлює зміни концентрації кисню у суміші, що вдихається. Існує два типи масок Вентурі: із фіксованими параметрами концентрації кисню (24, 28, 35, 40 та 60 %) та з параметрами подавання кисню, що можна змінювати власноруч.
7. Визначення виду та ступеню дихальної недостатності
Дихальна недостатність – це стан, при якому організм не забезпечує підтримання нормального газового складу крові, що призводить до зниження функціональних можливостей організму; недостатність функції зовнішнього дихання, що призводить до розвитку гіпоксемії, внаслідок чого розвивається гіпоксія.
Дихальна недостатність поділяється за ступенями тяжкості:
І ступінь – у стані спокою клінічних проявів немає або вони виражені незначно. Під час легкого фізичного навантаження з'являється помірна задишка, періоральний ціаноз, тахікардія, рО2 – 80-90 мм рт. ст. Хвилинний об'єм дихання збільшений, а хвилинна вентиляція легень і резерв дихання зменшені.
II ступінь – у стані спокою спостерігається помірна задишка (частота дихання збільшена на 26 %), тахікардія, блідість шкіри, періоральний ціаноз. Збільшується співвідношення між пульсом і диханням за рахунок почастішання останнього, розвивається тенденція до підвищення артеріального тиску й ацидозу (рН 7,3), збільшення хвилинної вентиляції легень та хвилинного об'єму дихання, рО2 – 70-90 мм рт. ст.
III ступінь – дихання поверхневе, різко прискорене (більше ніж на 50 %), ціаноз із землистим відтінком, липкий піт, артеріальний тиск зменшується, резерв дихання знижується до 0. Хвилинний об'єм дихання зменшується, рО2 зменшується до 70 мм рт. ст., метаболічний ацидоз (рН нижче ніж 7,3), можлива гіперкапнія (рСО2, 70-80 мм рт. ст.). У разі подачі кисню стан хворого поліпшується незначно.
IV ступінь – гіпоксемічна кома. Свідомість відсутня, дихання аритмічне, періодичне, поверхневе. Акроціаноз, набухання шийних вен, артеріальна гіпотензія, рО менше ніж 50 мм рт. ст., рСО2 більше ніж 100 мм рт. ст., рН – 7,15 і нижче. Інгаляція кисню не спричинює поліпшення, а інколи зумовлює погіршення загального стану.