73. Попередній договір

1. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Iстотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі.

2. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

3. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

4. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

74. Договір на користь третіх осіб

1. Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

2. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

3. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

75. Свобода договору та її межі Стаття 627. Свобода договору

1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перш за все, свобода договору обмежена «загальними засадами цивільного законодавства», зокрема, вимогами справедливості, добросовісності та розумності. Так, відповідно до ч.1 ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

   Крім того, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість бля сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або з суті відносин між сторонами.   Сторони також не можуть відступати від актів цивільного законодавства, коли це суперечитиме суті відносин між сторонами.  Крім того, сторони у договорі не можуть порушувати інтереси третіх осіб або встановлювати для останніх обов’язки. Так, згідно з ч. 2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині. При цьому, відповідно до ст. 511 ЦК України, зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи.  

  Договірна свобода обмежується також і правосуб’єктністю сторін договору. Окремі види договорів мають прави укладати тільки певні суб’єкти, наприклад, кредитний договір може укласти тільки банк або інша фінансова установа, договір адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах може бути укладений лише з фінансовою установою виключним видом діяльності якої є адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах та яка, у встановленому порядку, отримала відповідну ліцензію.

   Сторони не мають права укладати договори щодо укладення яких у законодавстві є пряма заборона. Так, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» містить вичерпний перелік фінансових послуг та забороняє надавати фінансові послуги не включені до цього переліку. Однак, на практиці окремі недобросовісні компанії надають таку фінансові послугу як «надання позик (кредитів) шляхом адміністрування коштів учасників груп». Як правило, діяльність таких компаній спрямована на незаконне заволодіння грошовим коштами громадян. Не торкаючись кримінально-правової кваліфікації даних діянь, слід зазначити, що такі договори суди повинні визнавати недійсними

   Певним обмеженням свободи договору є «публічний договір». Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Підприємець не має права відмовитись від укладення публічного договору за наявності у нього можливості надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). При цьому, підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Однак такі обмеження стосуються тільки однієї сторони договору – підприємця, інша ж сторона – споживач, вільна у виборі контрагента. Слід також заначити, що підприємець добровільно бере на себе обов’язок  здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, тому не можна стверджувати, що його свобода обмежена. Підприємець реалізовує свободу договору на більш ранній стадії – початку господарської діяльності.

З певними застереженнями обмеженням свободи договору можна назвати «договір приєднання».

Не слід також забувати про фактичні обмеження свободи договору. Такі обмеження мають місце у випадках, коли предметом майбутнього договору є індивідуально визначена річ, яка єдина у своєму роді

. 76.  Порядок укладання та форма договору

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається в процесі переговорів, які передують укладанню договору.    Загальний порядок укладання договорів регулюється статтями 638—650 ЦК. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що знаходить своє вираження у запропонованому проекті договору, називається офертою, а особа, яка з нею звертається — оферентом. Ініціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, постачальник, підрядник). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона має відповідати певним умовам:    - в ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла, про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує;    - оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різні об'яви, реклами, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.    Для укладення договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропозицію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцепт. Акцептантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Якщо згоду укласти договір дає інша особа, це є нова оферта, з якою ця особа звертається до колишнього оферента, який у разі позитивної відповіді стане акцептантом.    Акцепт має бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується в цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, скажімо, зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати автомобільним транспортом, не поквартально, а помісячно, то така відповідь є не акцептом, а новою офертою.    Якщо пропозиція укласти договір була направлена із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним, якщо позитивна відповідь була надана протягом зазначеного строку. В тому випадку, коли строк на відповідь не зазначався, договір вважається укладеним, якщо згода укласти його дана негайно або протягом звичайного нормального часу для відповіді.    Якщо особа, яка отримала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.    Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією. Особливості укладення договору на торгах визначаються відповідними нормативними актами, правилами їх проведення, локальними нормативними актами.    Торги можуть проводитися у вигляді аукціону чи конкурсу. Торги на аукціоні виграє особа, яка запропонувала найбільшу ціну (на аукціоні може бути названа найвища ціна, яка потім поступово зменшується. Відповідно аукціон виграє особа, яка перша погодиться на зменшену ціну. За умовами аукціону може бути передбачено, що всі учасники пропонують свою ціну в запечатаному конверті, а після відкриття конверту перемагає той, хто запропонував найбільшу). На конкурсі перемагає особа, яка за висновком конкурсної комісії, заздалегідь призначеної організаторами торгів, запропонувала найкращі умови.    Договір може бути укладеним в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації..