Двовимірна хроматографія[ред. • ред. Код]

Хроматографія(паперова і тонкошарова), де використовується елюювання із вимушеним рухом компонентів послідовно у взаємоперпендикулярних напрямках(звичайно зі застосуванням різних елюентів).

Колориметрія (рос. колориметрия, англ. colorimetry, нім. Kolorimetrie f) — фізико-хімічний метод кількісного визначення концентрації речовини, яка здатна поглинати світло або УФ промені за певної довжини хвилі, або здатна утворювати такі сполуки. Базується на вимірюванні оптичної густини розчинів за допомогою спеціальних приладів - електричних фотоколориметрів та спектрофотометрів, або на візуальному порівнянні інтенсивності забарвлення досліджуваного розчину з еталонними розчинами.

Спектрофотометрія – сукупність методів визначення кількісних характеристик монохроматичного випромінювання. Спектральна фотометрія дає методи отримання спектрів випромінювання, відбивання, пропускання, поглинання і розсіювання. Вони виражаються графічними залежностями розподілення відповідних величин задовжинами хвиль або частотами випромінювання.

Спектрофотометрія (абсорбційна) — фізико-хімічний метод досліджень розчинів і твердих речовин, оснований на вивченні спектрів поглинання в ультрафіолетовій (200—400 нм), видимій (400—760 нм) та інфрачервоній (>760 нм) областях спектра. Основна залежність, що вивчається у спектрофотометрії — залежність інтенсивності поглинання падаючого світла від довжини хвилі.

Суть спектрографічних вимірювань[ред. • ред. Код]

Випромінювання розкладається в спектр призмою або дифракційною граткою. За допомогою діафрагми-щілини зі спектра виділяється вузький монохроматичний пучок, який подається на приймач. Знаючи залежність між потужністю випромінювання і реакцією приймача, будують графік залежності (напр. світлового потоку від довжини хвилі), який і характеризує спектр випромінювання.

При вимірюванні спектра поглинання чи пропускання перед приймачем розміщують зразок, спектр якого вимірюють. Спектр відбивання одержують порівнюючи характеристики монохроматичного випромінювання, відбитого від поверхні зразка і еталону

Електрофоре́з (рос. электрофорез, англ. electrophoresis, нім. Elektrophorese f) — рух дисперсних твердих частинок, рідинних крапель або газових пухирців, йонів тощо завислих в рідинному або газоподібному середовищі велектричному полі постійного струму під дією електрокінетичних сил, що виникають завдяки утворенню подвійного електричного шару на границі розділу фаз.

Електрофорез — одне з електрокінетичних явищ, на якому базується, наприклад, вловлювання частинок диму та пилу.

Як електроаналітичний метод — метод розділення великих органічних молекул (зокрема, біологічних), де використовується різниця електрофоретичних швидкостей їхнього руху в нерухомій рідкій фазі. Рідина може бути іммобілізованою за допомогою різних основ (наприклад, папір, желатин, капілярні матеріали).

До електрофоретичних методів належать:

• гелевий електрофорез;

• ізоелектричне фокусування;

• ізотахофорез;

• капілярний електрофорез;

• мікроелектрофорез — електрофорез, де використовується рух частинок на дуже малі відстані (наприклад, паперовий електрофорез);

• катафоpез — випадок електрофорезу, при якому частинки дисперсної фази рухаються в напрямку катода.

Са́узерн-блот (англ. Southern blot) — метод молекулярної біології, що зазвичай використовується для встановлення, чи певна нуклеотидна послідовність присутня в зразку ДНК за допомогою зондів.