10. Вкажіть та охарактеризуйте види адміністративно-правових норм.

Найбільш практично значущою є класифікація видів норм адміністративного права за наступними ознаками.    1. За способом правового регулювання поведінки суб'єктів необхідно розрізняти:

норми-завдання, норми-принципи,

норми-дефініції,

норми установчі,

норми загальнокомпетенційні (статусні), норми-доручення,

норми-стимули,

норми-рекомендації

, норми договірні,

норми-заборони, норми-санкції,

норми-стандарти та нормативи

11 Держа́вне управлі́ння (англ.publicadministration) — є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод

Державне управління - це форма практичної реалізації виконавчої влади. Державне управління є категорією організаційно-правовою, а виконавча влада - політико-правовою. Тому виділяють два поняття державного управління: 1) як усієї діяльності держави; 2) як діяльності виконавчої влади.\

ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ Публічна адміністрація насамперед складається з системи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади

інші центральні органи виконавчої влади

місцеві органи виконавчої влади:

Органи місцевого самоврядування:

районні та обласні ради–

12 Принцип законності є основоположним для всіх правових галузей будь-якої сучасної держави, в тому числі й для адміністративного права.

Принцип розумності і необхідності доповнює основний принцип законності. Ніякі вимоги, що встановлюються в адміністративному праві, не повинні суперечити здоровому глузду. Вони повинні бути розумними і обґрунтованими.

Принцип верховенства

Принцип наявності власного підґрунтя формування й розвитку.

. Принцип спеціалізації.

Принцип відповідності адміністративного права України положенням міжнародно-правових актів

13 Джерела права - це встановлені державою або визнані нею офіційно-документальні форми виявлення і закріплення норм права, що надає їм юридичного, загальнообов'язкового значення. Тобто джерела виступають офіційними способами зовнішнього вираження і закріплення норм права.

Джерелами адміністративного права можуть бути і спільні акти, що приймаються державними органами та органами громадських об' єднань.

До джерел адміністративного права належать:

- нормативні акти законодавчого органу, що містять адміністративно-правові приписи;

- нормативні акти органів виконавчої влади;

- нормативні акти органів місцевого самоврядування.

8ст.Таким чином, джерело адміністративного права - це акт правотворчості органів державної влади, що складається з адміністративно-правових норм або навіть одного правила поведінки і регулює виконавчо-розпорядчу діяльність

14 Верхове́нство пра́ва — це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Верховенство права різко контрастує з ідеєю, що правитель, законодавець може бути вище закону, що було особливістю римського права, радянського права, нацистського права, та деяких інших правових систем.

15 Принципи законності — це система керівних положень та ідей, що визначають природу законності, її місце у суспільстві та у системі інших правових категорій. Ці ідеї обумовлені закономірностями суспільного розвитку, є засобом формування мотивів правомірної поведінки та переконання суб'єктів з приводу необхідності дотримання законів, вони відображають ставлення суспільства до нормативно-правових актів; опосередковано регулюють суспільні відносини, сприяють дотриманню та виконаннюправових приписів всіма суб'єктами права; забезпечують єдину ідейну основу законності та єдність її природи; характеризують місце законності у системі правових категорій та призначення у системі регулювання суспільних відносин.

Принцип загальності законності забезпечує рівність всіх суб'єктів суспільних відносин перед законом. Зміст цього принципу складають наступні положення:

— всі посадови особи держави зобов'язані дотримуватись закону незалежно від їх службового становища та місця у системі посадової діяльності;

— громадяни держави є рівними перед законом незалежно від їх соціального походження, національних, релігійних, расових чи статевих ознак;

— закон повинен виконуватись будь-яким суб'єктом, незалежно від наявності чи відсутності громадянства;

— рівна можливість користуватися матеріальними, політичними та культурними благами;

— неможливість існування виключень із загальних правил дотримання закону;

— рівна відповідальність суб'єктів суспільних відносин за порушення закону

16, 18.

принцип верховенства права потрібно доктринально тлумачити як об'єднання вимог, що забезпечують: по-перше, підпорядкування діяльності всіх без винятку державних інститутів потребам реалізації й захисту прав людини; по-друге, пріоритетність цих прав перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави3. Слід зауважити, що навіть на науковому рівні немає єдиного підходу щодо розуміння цього принципу. Одні дослідники вважають, що під верховенством права слід розуміти панування права, пріоритетність у суспільстві, насамперед, прав людини1, другі - що це кодекс правил, які легітимізовані суспільством і базуються на досягнутому рівні соціальної етики, треті вважають, що верховенство права має здійснюватись у сфері таких загальнолюдських морально-правових цінностей, як справедливість, свобода, гуманізм, а також таких формально-регулятивних цінностей права, як нормативність та рівність усіх перед законом3. Останнім часом на офіційному рівні відбуваються спроби дати визначення цього принципу. Насамперед, принцип, прийнятий КАСУ, встановлює, що згідно з ч. 1 ст. 8 КАСУ людина, її права і свободи є найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави4.

Принцип законності

Цей принцип означає здійснення державними органами і посадовими особами всіх властивих функцій у суворій відповідності до чинної Конституції, законів та підзаконних актів, згідно зі встановленою у законодавстві компетенцією5. Законність у адміністративних провадженнях полягає у тому, що адміністративний процес здійснюється на основі спеціальних адміністративно-процесуальних норм у межах встановленої компетенції. Процесуальним елементом законності є чітке дотримання процедури, тому індивідуально-конкретні справи розглядаються і вирішуються за допомогою прийомів, закріплених у нормативних актах з вимогою законності6. Варто зазначити, що особливістю цього принципу є те, що, наприклад, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 7 КУпАП). Крім того, чітко підкреслюється, що провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) здійснюється на основі суворого додержання законності і застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу, зокрема працівниками міліції провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону (ч. 2 ст. 7 КУпАП).

17  Принципи адміністративного права – основоположні ідеї засади, які визначають зміст адміністративного права.  Конституційно-адміністративні принципи  • пріоритету прав людини і громадянина  • законності  • рівності прав громадян перед законом  • демократизму нормотворчості  • взаємної відповідальності  • гуманізму і справедливості  • взаємної відповідальності держави і людини  Спеціальні приципи%  • підзвітності  • підкон

10ст.20.

Так, за масштабом своєї дії джерела адміністративного права можна класифікувати на такі, що мають загальний, галузевий, місцевий або внутрішньо-суб'єктивний характер.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. 1. За ієрархічним статусом:

- Конституція України (Основний Закон);

- конституційні закони, які становлять основу розвитку правової системи;

- органічні закони, що конкретизують найважливіші положення Конституції України або випливають з її змісту (Закон України «Про КабінетМіністрів України»);

- звичайні законі – з інших важливих питань суспільного життя (наприклад, Закон України від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІV «Про місцевідержавні адміністрації» 1);

- надзвичайні закони, що приймаються у необхідних випадках, передбачених Конституцією та законами України 2, у надзвичайнихситуаціях (наприклад, Закон України від 16 грудня 2005 р. № 3182-ІV, Закон України від 16 грудня 2005 р. № 3182-ІV «Про затвердженняУказу Президента України «Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим» 3).

2. За спрямованістю норм адміністративного права: матеріальні (Закон України від 21 травня 1997 р. № 280 «Про місцеве самоврядуванняв Україні» 4) та процесуальні (КАСУ). Хоча особливістю нормативних актів у галузі адміністративного права є тете, що в багатьох законахУкраїни поєднуються як матеріальні, так і процесуальні адміністративно-правові норми, найбільш слушним прикладом у цьому випадку єКУпАП

2. За юридичною силою: 

- загальні (Постанова Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» 5); 

- відомчі (Наказ ДПС від 7 лютого 2006 р. №59 «Про затвердження «Кодексу професійної етики працівника державної податкової службиУкраїни»); 

- місцеві (Рішення Київської міської ради від 4 березня 1999 р. 148/249

19  Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.  Джерело адміністративного права - правотворчий акт органу законодавчої або виконавчої влади держави, який містить адміністративно-правові норми, що регулюють виконавчо-розпорядчу діяльність

21.Конституція України як джерело адміністративного права забезпечує діяльність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування й, разом з тим, визначає способи захисту прав громадян від зловживань з боку владних структур. Так, у Ос новному Законі окреслено систему органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організацію діяльності, зовнішні форми правових актів тощо. Поряд з цими положен нями в Конституції містяться норми, що встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, обов'язки й відповідальність представників влади, а також фіксують форми конт ролю за діяльністю органів і посадових осіб виконавчої влади та місцевого самоврядування.

23. Закони України та інші кодифіковані акти як джерела адміністративного права Джерела адміністративного права - це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та інших нормативних актах державних органів.

25 Адміністрати́вне судочи́нство — діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України[1]. Змістом адміністративного судочинства є відправлення правосуддя в адміністративних справах шляхом розв'язання публічно-правових спорів.  Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, за винятком окремо встановлених випадків

27 Громадяни — найбільша група суб'єктів адміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами й свободами інших учасників правових відносин, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей. Людину, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнають в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України). Правовий статус громадянина включає:  а) основні (невід'ємні) права (або права й свободи людини і громадянина);  б) комплекс прав і обов'язків, закріплених Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;  в) гарантії реалізації цих прав і обов'язків, а також механізм їх охорони державою.

28 Обсяг конкретних суб'єктивних прав і обов'язків громадянина пов'язаний з перебігом часу, зміною життєвих умов. Реалізацію прав і виконання обов'язків забезпечує держава через їх юридичне оформлення, а також відповідальність як самих громадян, так і державних органів, державних службовців за їх дотримання. Важливе значення має захист цих прав з боку громадян через звернення, в тому числі шляхом подання скарги (адміністративної чи судової).  За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи:  1) на участь у державному управлінні та соціально-політичну активність: право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об'єднань чи належність до них тощо; 2) на одержання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування благами (бібліотеками, парками тощо), користування транспортом, одержання оплатних та інших послуг;  3) на права, які захищають: в адміністративному порядку (адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження), судовому порядку (скарга, позов), громадянин особисто (необхідна оборона).

29 Відповідно до чинного законодавства громадяни України мають право звернутися  до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств,  установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових  осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та  пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо  реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів  та скаргою про їх порушення. Звернення може бути:  - усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому  прийомі);  - письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження  оформлені відповідно до чинного законодавства.

30 Іноземці за своїм правовим статусом несуттєво відрізняються від осіб без громадянства. Обсяг прав і обов'язків цих суб'єктів вужчий, ніж у громадян України, але за загальним правилом вони користуються тими ж правами й на них покладено ті ж обов'язки, що й на громадян України. Відмінності пов'язані з відсутністю громадянства в розглядуваної категорії осіб, яке є найважливішим компонентом адміністративно-правового статусу особи.  Правосуб'єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Україну й завершується з часу залишення її території. У цілому основні обмеження для іноземців і осіб без громадянства зводяться до таких: 1) вони не можуть займати деякі посади (Президента України, судді, перебувати на посадах у складі морських і повітряних екіпажів тощо); 2) вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов'язано з державною таємницею; 3) ці особи не можуть служити в Збройних Силах України; 4) для іноземних громадян і осіб без громадянства допускаються обмеження в пересуванні чи перебуванні в окремих місцях; 5) для них встановлено окремі правила паспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо; 6) для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлено особливу адміністративну деліктоздатність.