НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ
УКРАЇНИ
ЦЕНТР ПЕРЕПІДГОТОВКИ І ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
КАФЕДРА здоров’я, фізичного виховання та туризму
САМОСТІЙНА РОБОТА
з дисципліни «ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ФИЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ»
на тему: « Фізичний розвиток. Параметри Ф.Р.. Фізичні якості. Фізичне здоров’я. Фізичний стан. Фізична працездатність. Фізична підготовленість. Фізична реабілітація. Фізична рекреація», «Основа техніки у фізичній вправі, складові, деталі. », «Простір і час. Просторово – часові рішення.» « Характер.»
Студентки І курсу
Групи № 8
Дєвушкіной Вікторії
Київ - 2015
ПЛАН КОНСПЕКТУ
План
Фізичний розвиток.
Параметри фізичного розвитку.
Фізичні якості.
Фізичне здоров’я.
Фізичний стан.
Фізична працездатність.
Фізична підготовленість.
Фізична реабілітація.
Фізична рекреація.
Основа техніки у фізичній вправі, складові, деталі.
Простір і час.(у фізичних вправах)
Просторово – часові рішення (у виконанні фізичних вправ)
Характер фізичних вправ.
Фізичний розвиток
Фізи́чний ро́звиток — це процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини. Він залежить від природних життєвих сил організму та його будови. Фізичний розвиток оцінюється рівнем розвитку фізичних якостей, антропометричними і динамометричними показниками, показниками формування постави.Фізичний розвиток, поряд з народжуваністю, захворюваністю і смертністю, є одним з показників рівня здоров'я населення. Процеси фізичного і статевого розвитку взаємопов'язані і відображають загальні закономірності росту і розвитку, але в той же час істотно залежать від соціальних, економічних, санітарно-гігієнічних та інших умов, вплив яких в значній мірі визначається віком людини.
Під фізичним розвитком розуміють біологічні процеси, що безперервно відбуваються. На кожному віковому етапі вони характеризуються певним комплексом пов'язаних між собою та з зовнішнім середовищем морфологічних, функціональних, біохімічних, психічних і інших властивостей організму і обумовлених цим своєрідністю запасом фізичних сил. Високий рівень фізичного розвитку поєднується з високими показниками фізичної підготовки, м'язової та розумової працездатності.
В основі оцінки фізичного розвитку лежать параметри росту, маси тіла, пропорції розвитку окремих частин тіла, а також ступінь розвитку функціональних здібностей його організму (життєва ємність легень, м'язова сила кистей рук та ін; розвиток мускулатури і м'язовий тонус, стан постави, опорно-рухового апарату, розвиток підшкірного жирового шару, тургор тканин), які залежать від диференціювання і зрілості клітинних елементів органів і тканин, функціональних здібностей нервової системи та ендокринного апарату. Історично склалося, що про фізичний розвиток судять головним чином за зовнішніми морфологічними характеристиками. Проте, цінність таких даних незмірно зростає в поєднанні з даними про функціональні параметри організму.
Параметри Фізичного розвитку.
Саме тому для об'єктивної оцінки фізичного розвитку, морфологічні параметри слід розглядати спільно з показниками функціонального стану.
Аеробна витривалість — здатність тривало виконувати роботу середньої потужності і протистояти стомленню. Аеробна система використовує кисень для перетворення вуглеводів в джерела енергії. При тривалих заняттях в цей процес залучаються також жири і, частково, білки, що робить тренування аероба майже ідеальним для втрати жиру.
Швидкісна витривалість — здатність протистояти стомленню в субмаксимальних за швидкістю навантаженнях.
Силова витривалість — здатність протистояти стомленню при достатньо тривалих навантаженнях силового характеру. Силова витривалість показує наскільки м'язи можуть створювати повторні зусилля і протягом якого часу підтримувати таку активність.
Швидкісно-силова витривалість — здатність до виконання досить тривалих за часом вправ силового характеру з максимальною швидкістю.
Гнучкість — здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок еластичності м'язів, сухожиль і зв'язок. Хороша гнучкість знижує ризик травми під час виконання вправ.
Швидкість — здатність максимально швидко чергувати скорочення м'язів і їх розслаблення.
Динамічна м'язова сила — здатність до максимально швидкого (вибухового) прояву зусиль. Зростання м'язової сили часто супроводжується збільшенням об'єму і щільності м'язів — «будівництвом» м'язів. Крім естетичного значення збільшені м'язи менш схильні до пошкоджень і сприяють контролю ваги, так як м'язова тканина вимагає калорій більше, ніж жирова, навіть під час відпочинку.
Спритність — здатність виконувати координаційно-складні рухові дії.
Склад тіла — співвідношення жирової, кісткової і м'язової тканин тіла. Це співвідношення, почасти, показує стан здоров'я та фізичної підготовки в залежності від ваги і віку. Надлишковий вміст жирової тканини підвищує ризик розвитку хвороб серця, діабету, підвищення артеріального тиску і т. д.
Росто-вагові характеристики і пропорції тіла — ці параметри характеризують розміри, масу тіла, розподіл центрів мас тіла, статура. Ці параметри визначають ефективність певних рухових дій і «придатність» використання тіла спортсмена для певних спортивних досягнень.
Важливим показником фізичного розвитку людини є постава — комплексна морфо-функціональна характеристика опорно-рухової системи.
Також її здоров'я об'єктивним показником якого є позитивні тенденції у вище перерахованих показниках.
Фізичні якості
Соматоскопія і соматометрія (антропометрія) є основними методами дослідження фізичного розвитку.
Соматоскопія (зовнішній огляд) дозволяє визначити особливості постави і тілобудови, визначити стан опорно-рухового апарату.
Соматоскопічні ознаки: стан шкірного покриву, слизових оболонок, підшкірного жирового шару, кістково-мязової системи, форми грудної клітки і хребта, ступінь статевого розвитку (за вторинними статевими ознаками).
Постава – це звичайна поза людини, її манера руху. При правильній поставі голова і тулуб перебувають на одній вертикальній лінії, плечі розпрямлені, лопатки притиснені до грудної клітки, фізіологічні вигини хребта виражені, грудна клітка вигнута вперед (випукла), живіт втягнутий, ноги випрямлені в колінних і кульшових суглобах.
Хребет має чотири вигини: дві випуклості вперед – шийний і поперековий (лордози) і дві випуклості назад (район грудини і крижово-куприковий – кіфози). У нормі кривизни хребта виражені помірно. При порушенні постави вигини хребта можуть бути різко виражені або згладжені.
Бокові викривлення хребта – (сколіози) – можуть негативно впливати на функції серцево-судинної і дихальної систем організму. Грудна клітка в нормі може бути циліндричною, конічною і сплющеною. Як результат різних захворювань можуть утворюватися патологічні форми грудної клітки (рахітна, ефізематозна) та інші.
Форма живота залежить від стану м’язів черевної стінки і розвитку жирового шару. В нормі живіт людини симетричний і злегка виступає. Слабий розвиток м’язів черевної стінки може супроводжуватися відвислим животом. При добре розвинутих м’язах живіт трохи втягнутий. Розрізняють нормальну і сплюснуту стопу. При огляді визначають конституційний тип тілобудови досліджуваного учня.
Розрізняють такі типи тіло будови:
астенічний (поздовжні розміри переважають над поперечними, тобто ріст тіла в довжину і слабкість загального розвитку),
гіперстенічний (переваги поперечних м’язів над поздовжніми, тобто відносно довгий тулуб і короткі кінцівки) і
нормостенічний (пропорційні розміри кістково-м’язової системи).
Соматометрія (Антропометрія) це вимірювання розмірів частин людського тіла. За антропометричними даними вивчається динаміка фізичного розвитку і дається оцінка розвитку у різні періоди.
Соматометричні ознаки: довжина тіла (зріст), маса тіла (вага), окружність грудної клітки.
При проведенні масових досліджень фізичного розвитку вивчаються основні антропометричні показники: зріст, вага, окружність грудної клітки. Оскільки в антропометрії використовуються прості вимірювальні засоби (ростомір, сантиметрова стрічка, вага), то виконувати відповідні виміри може кожен
Фізіометричні ознаки: життєва місткість легень, сила м’язів, кров’яний тиск, пульс.
Фізичні якості.
Фізичні якості - це сукупність властивостей організму, що забезпечують йому можливість здійснювати активну рухову діяльність. Розвиток фізичних якостей - це процес цілеспрямованого впливу фізичними вправами на комплекс природних властивостей організму, що забезпечують активну рухову діяльність. Всі ці якості відображають різні сторони рухової функції і тому вельми неоднорідні за психофізіологічними механізмами прояву, а також за особливостями складу тих рухових дій, для яких вони мають провідне значення. Серед них особливо важливе значення має явище, що отримало назву - гетерохронність розвитку. Суть його пов'язана з тим, що в процесі біологічного дозрівання організму спостерігаються періоди особливо інтенсивних кількісних і якісних змін його органів і структур, які отримали назву - сенситивних періодів розвитку. Деякі методики позначають такі періоди - критичними. Фізичні якості пов'язані між собою і впливають на розвиток одна одної. Розвиток координації потрібно розглядати не тільки з точки зору раціональності і правильності рухів або дій в цілому, але й швидкості виконання, для чого потрібен відповідної сили імпульс, достатня сила м'язового скорочення, тобто певна потужність залученої в дію групи м'язів. Систематичними тренуваннями домагаються швидкого виконання дій, максимально скорочуючи паузи між ними, що визначає темп двобою і швидкісну витривалість.
П’ять основних фізичних якостей людини:
- сила;
- бистрота (швидкість);
- витривалість;
- спритність;
- гнучкість.
Сила
Сила – це здатність переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м’язових зусиль. В якості опору можуть виступати, наприклад, маса обтяжень предметів, спортивного знаряддя; опір партнера; опір навколишнього середовища; реакція опори при взаємодії з нею; сили земного тяжіння, які дорівнюють масі тіла людини тощо. Чим більший опір, тим більше потрібно сили для його подолання.
При виконанні тої або іншої рухової дії м’язи людини можуть виконувати чотири основні різновиди роботи: утримуючу, долаючу, поступливу і комбіновану.
Утримуюча робота виконується внаслідок напруження м’язів без зміни її довжини, наприклад, утримання штанги на прямих руках (ізометричний режим напруження).
Долаюча робота виконується внаслідок зменшення довжини м’яза при його напруженні (міометричний режим напруження). Вона надає можливість переміщувати власне тіло або якийсь вантаж у відповідних рухах, а також долати сили тертя або еластичного опору.
Поступлива робота виконується внаслідок збільшення довжини напруженого м’яза (поліометричний режим напруження). Завдяки поступливій роботі м’язів відбувається амортизація в момент, наприклад, приземлення у стрибках, бігу і т. д.
Найчастіше м’язи виконують комбіновану роботу, яка складається з почергової зміни долаючого і поступливого режимів роботи, наприклад, у циклічних фізичних вправах.
Види силових здібностей розрізняють за характером поєднання режимів напруження м’язів: власне силові здібності і швидкісно-силові здібності. Одним із різновидів швидкісно-силових здібностей є здібність, яка отримала назву «вибухова сила». «Вибухова сила» – це здатність людини проявляти великі величини сили за найменший проміжок часу. Вона має вельми суттєве значення в ряді щвидкісно-силових дій, наприклад, при старті в спринтерському бігу, в стрибках, метаннях, ударних діях у боксі тощо.
Залежно від режиму роботи м’язів розрізняють статичну (коли м’язи напружуються, а переміщення тіла, його ланок чи предметів, з якими взаємодіє людина, відсутнє) і динамічну (коли подолання опору супроводжується переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі).
Отже, головним фактором у прояві сили є м’язове напруження. Разом із тим, не останню роль при цьому відіграє і маса тіла людини. В зв’язку з цим розрізняють абсолютну м’язову силу і відносну.
Абсолютну силу оцінюють за подоланням предметного обтяження максимальної ваги (штанги) або за показниками динамометра.
Відносну силу оцінюють за тими ж параметрами, але з розрахунку на 1 кг ваги власного тіла.
СИЛА
___________________________________________________
Бистрота
Бистрота (швидкість) як фізична якість людини - це здатність виконувати рухові дії за мінімальний час.
В теорії фізичної підготовки розрізняють наступні елементарні форми швидкості:
-латентний час рухової реакції,
-швидкість виконання окремого руху,
-частоту рухів.
Указані елементарні форми мало залежать одна від одної, оскільки в їх основі лежать різні фізіологічні процеси, швидкість протікання яких у значній мірі визначається спадковістю.
Основні види прояву швидкості:
1. Час простої рухової реакції (час від виконавчої команди до виконання простої рухової дії).
2. Найшвидше виконання одиночного руху (тобто швидкість скорочення м'яза, від початку руху до його закінчення).
Якість швидкості виявляється при виконанні будь-яких рухових дій за найкоротший час.
Прояв швидкості впродовж якого-небудь тимчасового відрізка (більше 8,0 з) характеризується швидкісною витривалістю (іноді застосовується термін «спринтерська витривалість»). Досвідченим шляхом встановлено, що підтримувати максимальний темп рухів і швидкість виконання рухів людина здатна впродовж 8.0 з (на прикладі спринтерського бігу). Триваліше виконання рухових дій в максимально можливому темпі вимагає прояву швидкісної витривалості.
Будь-яка форма прояву швидкості має в своїй основі ту або іншу координацію в скороченні м'язів і діяльності вегетативних функцій, сформовану по механізму умовного рефлексу.
Для здійснення максимальної швидкості рухів потрібна також психологічна готовність до концентрації вольових зусиль в певному напрямі.
ВИТРИВАЛІСТЬ
Витривалість
Витривалість - здатність людини тривалий час виконувати роботу без зниження інтенсивності. Якщо кільком учням запропонувати одну і ту ж вправу, то через деякий час одні з них припинять її виконувати, а інші будуть продовжувати.
Різні можливості учнів у виконанні певної роботи можна пояснити різним рівнем фізичної витривалості. Зниження ефективності виконання роботи, а з часом і повне її припинення пояснюється тим, що в організмі накопичується втома. Втомою називають тимчасове зниження оперативної працездатності, що викликане інтенсивною або тривалою роботою. Втома розвивається поступово і має три фази:
а) фаза початкової втоми (першими симптомами якої є напруження мімічної мускулатури, поява поту та ін.);
б) фаза компенсованої втоми (незважаючи на прогресуюче поглиблення втоми, людина здатна підтримувати задану інтенсивність роботи за рахунок вольових зусиль і часткової зміни структури рухової дії, наприклад, зменшує довжину і збільшує темп кроків під час бігу);
в) фаза декомпенсованої втоми (настає високий ступінь втоми, яка призводить до зниження інтенсивності роботи, а потім і до повного його припинення).
У залежності від специфіки видів діяльності розрізняють чотири основні типи втоми:
розумова,
емоційна,
сенсорна,
фізична.
Спритність
Спритність – це складна комплексна фізична якість, яка не має єдиного критерію оцінки і може бути визначена, як здатність людини швидко оволодівати складно координаційними, точними руховими діями і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що виникла.
Суттєве значення у вихованні спритності має вдосконалення рухового аналізатора. Чим вища здатність людини до точного аналізу рухів, тим швидше вона зможе оволодівати новими рухами або перебудовувати їх.
Будь-який рух, яким би новим він не був, завжди виконується на основі вже існуючих попередніх координаційних зв’язків. Набутий раніше руховий досвід завжди виступає тією координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухів. Чим більший запас набутих рухових комбінацій має людина, чим більшим обсягом рухових навичок вона володіє, тим вищий у неї рівень розвитку спритності і тим легше вона засвоює нові рухи.
ГНУЧКІСТЬ
__________________________________________________________
Гнучкість
Під гнучкістю розуміють морфо-функціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь рухомості його ланок.
Іншими словами, гнучкість – це здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою.
Розрізняють:
активну і
пасивну гнучкість.
Активна гнучкість проявляється за допомогою власних м’язових зусиль. Наприклад, піднімання прямої ноги вперед (вбік) і утримання її в цьому положенні. Активні рухи виконуються за рахунок роботи м’язових груп, які проходять через даний суглоб.
Пасивна гнучкість проявляється шляхом прикладання до рухомої частини тулуба зовнішніх сил – зовнішнього обтяження; зусиль партнера і т. д. Показники пасивної гнучкості у більшості випадків вищі від показників активної гнучкості. Різницю між показниками активної і пасивної гнучкості називають «запасом гнучкості».
Гнучкість відносно легко і швидко розвивається, якщо заняття носять щоденний систематичний характер.
У дівчат та жінок рухливість у суглобах приблизно на 10 % вища, ніж у хлопців та чоловіків. У похилому віці гнучкість у жінок і чоловіків практично не відрізняється.
Розвиток гнучкості тісно пов’язаний з розвитком сили. Захоплення силовими вправами може призвести до обмеження рухомості в суглобах, як і прискорений розвиток гнучкості без належного зміцнення м’язово-зв’язкового апарату може призвести до розхитаності в суглобах. Звідси випливає необхідність оптимального поєднання в процесі фізичного виховання вправ, спрямованих на розвиток гнучкості, з силовими та іншими вправами, що сприятимуть гармонійному розвитку фізичних якостей.
Для виховання гнучкості застосовуються фізичні вправи, при виконанні яких амплітуда рухів доводиться до індивідуально граничної – такої, при якій м’язи і зв’язки розтягуються до можливого максимуму, не призводячи до пошкодження.
Фізичне здоров’я.
Фізичне здоров’я - стан гомеостазу, динамічної рівноваги різних органів, систем і організму людини в цілому. Іншими словами, фізичне здоров'я - це нормальне функціонування організму людини, кожної його системи, органу, тканини, клітини, яке визначається за різноманітними показниками.
Антамонов Ю.Г., Котова А.Б., Бєлов В.М., 1993, Магльований А.В., 1993, стверджують, що "фізичне здоров'я людини - це стан організму, при якому інтегральні показники функціональних систем лежать в межі фізіологічної норми і адекватно змінюються при взаємодії людини з середовищем".
Психічне здоров'я – це стан мозку людини, при якому забезпечується адекватна емоційна, інтелектуальна, свідомо-вольова взаємодія з зовнішнім середовищем.
Психічне здоров'я складається з інтелектуального, емоційного, характерологічного. Якщо людина має розвинуту емоційну сферу; увагу, сприйняття, мислення, запам'ятовування і на високому рівні, керуючись власною свідомістю, характером, волею адекватно (відповідно) проявляє їх в різних ситуаціях життєдіяльності, така людина перебуває у стані психічного добробуту.
Складові психічного здоров'я - емоційна, інтелектуальна, свідомо-вольва оцінюються за допомогою опитування пацієнта, різноманітних психологічних тестів, фізичних, біохімічних, гістологічних методів обстеження.
Духовне здоров'я - це стан свідомості психіки людини, узгоджений з вимогами законів природи, суспільства, мислення; сутністю свого буття і призначення в світі. Дух - притаманна людині здатність бути самосвідомим суб'єктом мислення, почуттів і волі, що виявляється в цілепокладснні та творчій діяльності.
Висхідним моментом формування змісту духовності є знання. Духовність людини - це її світобачення, розуміння світу, тих процесів і закономірностей, що розгортаються в ньому. У кожної людини своя духовність, світобачення. Здорова світоглядність людей формує соціальний і фізичний добробут.
Духовність людини не є відірваною від практичної діяльності, а тісно з нею пов'язана. Як людина розуміє світ, які в неї знання, вміння, навички; які в неї сформовані переконання, таким чином вона буде поступати, діяти, такою буде її життєдіяльність. Звичайно, буває що люди поступають і всупереч своїм переконанням. У цьому разі розвивається внутрішній конфлікт особистості, вона не задоволена собою, шукає можливості виправити ситуацію.
Соціальне здоров'я - це соціальні умови і відносини людини у суспільстві, що узгоджуються з законами природи і сприяють розвиткові життя та діяльності людей.
Людина є здоровою лише при наявності нормальних матеріальних, духовних умов, а також відносин між людьми, між людиною й суспільними інституціями у різних сферах життєдіяльності (родинно-побутовій, навчальній, виробничій, на дозвіллі). Разом з тим, створені людьми умови й відносини не можуть суперечити природним закономірностям, бо, в іншому випадку, це призведе до погіршення здоров'я. Матеріальні надбання і людські відносини обов'язково мають узгоджуватися з законами природи, суспільства.
Фізичний стан.
Фізичний розвиток і фізичний стан дають можливість якісніше розкрити сутність фізичного здоров’ я як умови забезпечення рухової діяльності організму.
Розглянемо фізичний стан як показник рівня фізичної підготовки старшокласників.
Вивчення науково-методичної літератури показує, що дотепер немає однозначного підходу до трактування терміну „фізичний стан”.
Фізичний стан - складне поняття, що включає багато аспектів особистості й функціональних показників організму, які зумовлені внутрішніми чинниками й життєвими умовами.
Розглянемо ці аспекти.
У теорії та практиці фізичного виховання фізичний стан включає багато аспектів особистості та організму людини:
стан здоров’я, функціональні можливості організму, фізичну підготовленість.
На думку І.В. Ауліка [3, с. 91-99], фізичний стан - це певний рівень набутих людиною рухових властивостей і форм людського тіла, що визначається ступенем розвитку рухових якостей, антропометричними даними і станом здоров’я. Антропометричні дані - це об’єктивні дані про фізичний розвиток, а саме:
соматометричні - довжина і маса тіла, обсяги грудної клітки, стегна, гомілки, передпліччя;
фізіометричні (функціональні) - життєва ємність легень, м’язова сила рук, станова сила.
М.М. Амосов [4] фізичний стан порівнює з рівнем розвитку аеробних можливостей людини, що служить кількісною мірою оцінки здоров’я.
На підставі теоретичного аналізу тих визначень, які були зроблені за визначенням
фізичного стану, ми можемо зазначити, що на перший план висувається фізична працездатність, функціональний стан серцево- судинної і дихальної систем, морфологічний стан,
і при цьому деякі автори включають як складову частину фізичного стану показник фізичної підготовленості. Ми погоджуємося з Л.П. Матвєєвим, котрий фізичну підготовленість включає в морфо-функціональний стан, стан здоров’я [5, с. 191]. Це положення підтверджується тим, що тільки на основі тренування, підбору певних параметрів навантажень ми можемо змінювати даний морфо-функціональний стан, впливати на фізичний розвиток. А фізичний розвиток, на думку Л.П. Матвєєва, це процес зміни природних морфо-функціональних властивостей організму протягом індивідуального життя.
Узагальнюючи вищесказане, ми визначаємо, що саме фізичний стан дає можливість об’єктивно оцінити рівень фізичної підготовки. З нашої точки зору,
фізичний стан - це показник процесу фізичної підготовки, спрямованої на розвиток фізичних якостей, вдосконалення фізичного розвитку, спеціальних фізичних навичок і умінь, підвищення функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем.
У структуру фізичного стану ми включаємо такі показники:
фізичні якості,
фізичний розвиток,
фізичні навички та вміння,
функціональний стан серцево-судинної та дихальної систем.
Залучення підлітків до систематичних занять різноманітними видами фізичних вправ, як одного з найдоступніших і ефективних засобів збереження й розвитку їх здоров’я, вважається цілком виправданим. Тим паче, що систематичні заняття фізичною культурою позитивно впливають не тільки на загальний стан організму, але й виконують важливу соціально-виховну функцію, формуючи дитину як цілісну особу з позитивною мотивацією на здоровий спосіб життя [6, с. 68].
Цілком зрозуміло, що найбільша ефективність фізичної підготовки досягається за умови постійної діагностики фізичного стану. Прискорення фізичного розвитку старшокласників вимагає раціоналізації фізичного навантаження. У зв’язку з акселерацією повинні періодично переглядатися регіонарні нормативи, які використовуються для оцінки фізичного розвитку.
Фізична працездатність.
Під фізичною працездатністю розуміють здатність людини прояви максимум фізичного зусилля в статичній, динамічній або змішаній роботі. Фізична працездатність у широкому значенні є інтегральним вираженням можливостей людини, входить у поняття її здоров'я. Фізичну працездатність розглядають як функціональний стан кардіореспіраторної системи.
Останні дослідження показують, що об'єктивна інформація про функціональний стан кардіореспіраторної системи може бути отримана під час виконання дозованих навантажень (М.Н.Амосов, Я.А.Бендет, 1975, 1989; Г.Л.Апанасенко, 1985, 1992 та ін..). Для оцінки результатів визначення фізичної працездатності користуються як якісними (ступінь змін, характер відновлення показників вегетативних функцій організму і т.ін.) так і кількісними характеристиками (максимальне споживання кисню - МСК, максимальна потужність виконаної роботи і т.ін.). Більшість дослідників надають перевагу функціональним пробам, основаним на якісних показниках, одержаних після фізичного навантаження (проба Мартине, Летунова і т.ін.). Широко використовується функціональна проба степ - тест (Джамгаров Т.Т. і ін., 1968), яка також ґрунтується на реєстрації показників вегетативних функцій після фізичного навантаження і дає кількісну інформацію (в умовних одиницях) про фізичну працездатність. Водночас методики, які ґрунтуються на кількісних характеристиках, що одержані при реєстрації показників під час навантаження, ще не знайшли широкого використання.
Однією з перспективних у цьому напрямку є методика фізичної працездатності або (Phisical Working Capasiti – фізична працездатність - потужність виконаної роботи при частоті серцевих скорочень 170 на хвилину).
Ця методика рекомендована секцією Комітету Міжнародної біологічної програми з координації досліджень пристосування людини до різних умов життя.Згідно цієї методики, між потужністю виконуваної роботи, кількістю споживаного при цьому кисню і частотою серцевих скорочень (ЧСС) існує прямолінійна залежність, що зберігається до ЧСС 170-180 па хвилину (при цій частоті МСК є максимальним). Таким чином, МСК відображає максимальну аеробну здатність людини. Відомо, що рівень працездатності найбільшою мірою залежить від фізичної тренованості індивіда. Цей фактор визначає рівень соматичного здоров'я та адаптаційні здібності організму (Г Л Апанасенко, 1985, 1992).
Зниження фізичної працездатності свідчить про порушення стану здоров'я. Ця залежність дає можливість використовувати дані про фізичну працездатність як діагностичний критерій для визначення адаптаційних можливостей організму і ступеня здоров’я як дітей, підлітків, так і молоді, студентів і осіб старшого віку.
Визначення фізичної працездатності можна проводити в лабораторних умовах за допомогою велоергометра, а також без нього (з допомогою сходинок різної висоти). Дослідження треба проводити не раніше як через 1-1,5 год. після прийому їжі, при і в приміщенні Одяг повинен бути легким, кімнату добре провітрюють.