2.5.3 Характеристика теорій портфельного управління

Формування портфеля інвестицій засновано на різних підходах до концепції управління їм.

Концепція управління портфелем міститься в оцінці ризику і дохідності окремих інструментів інвестування на вході в портфель і оцінці цих параметрів са-мого портфеля.

Найбільш відомі два підходи до теорії управління портфелем інвестицій:

1. традиційне портфельне управління;

2. сучасна портфельна теорія. 65

Традиційний підхід до управління портфелем полягає в забезпеченні збалан-сованості портфеля шляхом включення до в його складу різних інструментів інвес-тування. При цьому основна увага приділяється міжгалузевої диверсифікації: виби-раються активи з різних галузей економіки. Для оцінки окремих інструментів вико-нується їх аналіз.

Основою теорії традиційного портфельного управління є вибір у якості об'-єкта інвестування підприємств, які добре себе зарекомендували. Переваги даного підходу полягають у наступному:

1. інвестиції в успішні підприємства менш ризиковані;

2. об’єм ризику таких підприємств достатній для підтримки ліквідності;

3. спрощується продаж таких інструментів інвестування.

Сучасна портфельна теорія полягає у формуванні портфельної стратегії з використанням різних статистичних методів. Створена в 50-х роках, засновник Гар-рі Марковіц, американський учений.

Процедура побудови портфеля на базі сучасній портфельній теорії обпира-ється на кореляцію дохідності інвестиційних інструментів.

Кореляція вимірює зв'язок (залежність) між двома числовими рядами, на-приклад, дохідності активу і середньоринкової дохідності.

Позитивна кореляція – взаємозв'язок двох рядів показників, що змінюються в однім напрямку.

Негативна кореляція – взаємозв'язок між двома рядами показників, які змі-нюються в протилежному напрямку.

Графічний відображення кореляції подано на рисунку 2.5.2.

Перший графік виявляє високий ступінь позитивної кореляції, ці активи не мають можливостей для диверсифікації. Для другого графіка характерний високий рівень негативної кореляції, що дозволяє одержати істотний виграш від диверсифі-кації з огляду на ризик.

Коефіцієнт кореляції – це статистична міра ступеня цільності зв'язку між двома рядами показників. Змінюється від -1 у випадку повної негативної кореляції до +1 у випадку повної позитивної кореляці

Рисунок 2.5.2 – Кореляція дохідності активів

Відповідно до сучасної портфельної теорії для вибору складових портфеля ключовим чинником є статистична диверсифікація, тобто пошук інвестиційних ін-струментів із негативною або низькою позитивною кореляцією дохідності.

Після диверсифікації портфеля інвестора цікавить рівень недиверсифіковано-го ризику портфеля, що вимірюється чинником .

Оскільки між ризиком і дохідністю існує лінійна залежність, -коефіцієнт інвестиційного портфеля можна визначити як середньозважену -коефіцієнтів кож-ного інвестиційного інструмента.

		и
		nі a і ,		(2.5.1)
		i 1
де	n – значення фактора портфеля;
	i – значення фактора i-го активу;
	аі– частка i-го активу в портфелі;
	n – число інструментів (активів) у портфелі.
	Приклад: Портфель містить наступні акції:
	10%	акції компанії А = 1
	20%	акції компанії Б = 1,2
	25%	акції компанії У = 1,8
	45%	акції компанії Г = 0,7
	n – 0,10 1,0+0,2 1,2+0,25 1,8+0,45 0,7=1,1 (означає, що зміна дохідності рин-
ку на 10% спричинить зміну дохідності портфеля на 11 %).