2.4.2 Вибір об'єктів інвестування та джерела інформації про об'єкти інвестування

Первинний ринок цінних паперів — це ринок перших і повторних емісій цін-них паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. В Україні поступовий процес його становлення почався у зв’язку з акціонуванням державних підприємств. Крім того, на ринку з’явилися акції корпорацій, створених на основі приватного капіталу.

Доходи інвестора можуть бути забезпечені не тільки за рахунок дивідендів, а й за рахунок підвищення ринкової ціни акції на момент її продажу порівняно з мо-ментом придбання. У цьому разі загальний дохід інвестора формується як різниця між виручкою від продажу і затратами при купівлі плюс дивіденди. Якщо ви бажає-те більш-менш застрахувати своє заощадження від інфляції або ваша мета - швидко "заробити" гроші, наступним запитанням, що потребує відповіді, буде таке: акції яких компаній купувати?

Для цього треба навчитися класифікувати акції за ступенем очікуваного ри-зику і розміром дохідності. Майбутні прибутки компанії залежать від компетентнос-ті її менеджерів і галузі національної економіки, де вона функціонує. Світова прак-тика засвідчує, що найдохіднішими є акції телефонних корпорацій, корпорацій во-до-, газо- та електропостачання, а також інших комунальних підприємств. Це пояс-нюється тим, що такі корпорації потрібні завжди, працюють стабільно і мають дже-рела доходів, то добре прогнозуються. Однак в умовах України найближчим часом такі підприємства, цілком імовірно, не будуть приватизуватися, їх акціонування -у майбутньому.

Досить ефективним у розвинених країнах вважається вкладення коштів у компанії, доходи і прибуток яких вищі за середній рівень, але сума виплат за диві-дендами відносно невелика (до 35 % прибутку). Така дивідендна політика свідчить про те, що підприємство працює на перспективу, прагне фінансувати наукові та інші дослідження, думає про розширення масштабів виробництва і ринку збуту.

Якщо ви визначилися, у яку галузь зробити вкладення, на наступному етапі слід вибрати конкретну компанію виходячи з оцінки її фінансового стану, прибутко-вості продукції, динаміки затрат на виробництво, перспективності попиту. Це пови-нен робити кожний інвестор. Як це здійснити? На підставі якої інформації можна прийняти таке рішення?

Водночас емітент (підприємство, чиї акції випущено) заінтересований у за-лученні коштів потенційних інвесторів для здійснення програми розвитку виробни-цтва. Ще під час першої емісії, коли акції тільки з'явилися на ринку, він має переко-нати майбутніх акціонерів у привабливості вкладення коштів саме в це підприємст-во, у надійності вкладень і фірми. Як це зробити? Де взяти таку інформацію?

І інвестор, і емітент можуть вирішити ці проблеми на основі аналізу даних фінансової звітності, вимоги до якої досить жорстко законодавчо визначені в усіх країнах з розвиненим фондовим ринком. Зокрема, у Звіті концепцій фінансової звіт-ності США зазначається, що фінансова звітність має відповідати таким вимогам:

• давати інформацію, яка була б корисною нинішнім і потенційним вкладни-кам та підприємствам для прийняття рішень про інвестиції і кредити. Звіти мають бути складені у формі, доступній для розуміння не тільки спеціалістам у галузі бух-галтерського обліку, а й усім, хто прагне розібратися в економічному становищі пі-дприємства;

• давати інформацію, яка допомогла б нинішнім і потенційним інвесторам, а також кредиторам скласти думку про суму, термін і ризик при вкладеннях у фірму;

- давати інформацію, яка б допомагала оцінити частку власного (акціонерно-го) капіталу, можливий курс акцій, стабільність фірми в перспективі.

Цим вимогам також відповідають дані балансу, звіту про прибуток, звіту про рух грошових коштів і звіту про акціонерний капітал. Необхідна для підготовки та-ких звітів інформація у наведеній нижче формі, прийнятній для аналізу, повною мі-рою міститься в різноманітних документах звітності вітчизняних підприємств. За-вдання фінансистів і бухгалтерів підприємства — виконати цю важливу роботу, що потребує терпіння, кваліфікації та розуміння мети розвитку компанії. Питання про те, як це робити, потребує спеціального розгляду. Однак наголосимо, що його суть не в агрегуванні якихось даних, а у підготовці інформації, на основі якої приймають рішення кредитори та інвестори, тобто ті, хто дасть гроші на розвиток.