1.4.2 Методи залучення капіталу

Фінансування інвестиційних програм передбачає використання коштів одно-го або декількох джерел у поєднанні з різними методами залучення капіталу.

Виділяють наступні основні методи залучення капіталу для фінансування ін-вестиційних програм.

1. Повне самофінансування. Даний метод припускає використання власних джерел коштів: чистого прибутку підприємства; амортизаційних відрахувань; при-бутків від реінвестування й ін. Використовується для фінансового інвестування, а також для реалізації невеликих проектів, які базуються на реальних інвестиціях.

2. Акціонування. Використовується для реалізації великомасштабних проек-тів реального інвестування. За допомогою акціонерного капіталу здійснюється по-криття первісної потреби в основному капіталі, а також в оборотному капіталі у ви-падках, коли вартість капіталу фінансових організацій дуже висока. Перевага акціо-нування як форми фінансування в наступному: відсутні зобов'язання з регулярної виплати дивідендів і неодмінного повернення вкладеного в акції капіталу; зменшу-ється ступінь фінансової залежності підприємства.

3. Кредитне фінансування. Застосовується при інвестуванні в реальні об'єк-ти, які швидко реалізуються, з високою нормою прибутковості. Для фінансових ін-вестицій даний метод може бути використаний у випадку, коли рівень прибутковос-ті по них істотно перевищує ставку кредитного відсотка. Необхідно розрізняти на-ступні види позичкового капіталу: короткострокові позики комерційних банків із метою створення оборотного капіталу; довгострокові позики під основний капітал у національних або міжнародних організаціях розвитку.

3. Лізинг. Є непрямою формою фінансування. Являє собою довгострокову оренду рухомого і нерухомого майна. Виступає альтернативою варіанту закупівлі основного капіталу. Доцільний у випадках, якщо лізингові витрати (орендна плата) нижче за витрати на придбання і фінансування тих же активів. Кошти для фінансу-вання лізингу можуть бути отримані в банківських організаціях або незалежних лі-зингових компаніях.

3. Змішане фінансування. Являє собою комбінацію перерахованих методів фінансування. Використовується в усіх формах інвестування.

У кожній інвестиційній програмі варто ретельно оцінювати наслідки різних форм фінансування. Так, висока частка позикових коштів тягне значні виплати від-сотків по зобов'язаннях; висока частка акціонерного капіталу збільшує податковий прибуток; вибір між позиковим і лізинговим фінансуванням базується на розрахун-ку чистого прибутку з урахуванням ризику. Необхідно визначити таку схему фінан-сування, яка узгоджувалася як із наявністю ресурсів, так і з загальною економічною віддачею.

1.4.3 Управління позиковими коштами

Через обмеженість вільних власних коштів інвестування здійснюється на ос-нові додаткового залучення позикових коштів. Оскільки позикові засоби надаються підприємству на принципі платності, виникає питання про доцільність їх викорис-тання, а також про ефективне співвідношення власних і позикових коштів, які залу-чаються до формування інвестиційних ресурсів.

Процес управління позиковими коштами, спрямований на підвищення при-бутку, характеризується категорією фінансового важеля або фінансового левері-

джу.

Фінансовий важіль означає практику систематичного використання позико-вих коштів як постійного джерела фінансування з метою підвищення чистого при-бутку підприємства. Його типова риса у тому, що зміна валового прибутку на певну величину призводить до збільшення чистого прибутку на більшу величину.

Розглянемо приклад. Розмір початкової інвестиції 1 млн. грн. Є два варіанти фінансування проекту:

1. власні кошти складають 100%;

2. співвідношення власних і позикових коштів 50% : 50%. Плата за кредит складає 10%; ставка оподатковування – 30%. Визначити рентабельність власних ко-штів для кожного варіанта, якщо результат від інвестицій 200 тис. грн.

Рентабельність власних коштів по варіантах складе:

	RІ	=		200				100% 20 % ;
			1000
	RІІ			200 50							100 % 30%.
				500
	Показники																	Варіанти
																І				ІІ
1.	Валовий дохід, тис. грн.															200				200
2.	Відсотки за кредит, тис. грн. (1000·0,5·0,1)														-				50
3.	Податковий дохід															200				150
4.	Податок із прибутку (30 %)															60				45
5.	Чистий прибуток															140				105

Рентабельність власних коштів за другим варіантом вище на 10%. ( R = 30% – 20%).

Ефект фінансового важеля – це приріст до рентабельності власних коштів, який одержується завдяки використанню кредиту, незважаючи на його платність.

Сила впливу фінансового важеля вимірюється коефіцієнтом фінансового важеля (К_ф), який може бути розрахований:

К ф	ЧП		або Кф	ВД
					,	(1.4.5)
		ВД		ПД

де ЧД, ВД – темп зміни чистого і валового доходу, %; ВД – валовий дохід від інвестування , гр. од. ; ПД – податковий дохід, гр. од.

Так, для нашого приклада:

К1		200		1,0	;	КІІ	200		1,3
ф		200				ф	150

У випадку, якщо підприємство фінансується тільки за рахунок власних кош-тів, К_ф = 1.

При наявності позикових джерела фінансування К_ф > 1, до того ж чим вище частка позикових коштів, тим більше фінансовий важіль, тим вище ступінь ризику. Зростає ризик непокриття кредиту і падіння дивідендів і курсу акцій для інвестора.

Коефіцієнт фінансового важеля показує, у скільки разів валовий дохід переве-ршує податковий дохід.