4. Реалізація адміністративно-процесуальних норм.

Реалізація адміністративно-процесуальних норм – це втілення їх положень у фактичній діяльності (поведінці) суб’єктів адміністративно-процесуальних правовідносин шляхом виконання юридичних обов’язків, використання суб’єктивних прав, дотримання заборон.

Реалізація адміністративно-процесуальних норм є основою функціонування однойменної юридичної галузі.

Адміністративно-процесуальні норми реалізуються у різних формах. Зауважимо, що єдиного погляду на кількість основних форм правореалізації, а так само на критерії їхнього розмежування, теорія адміністративно-процесуального права досі не виробила. Одні правники виділяють лише дві такі форми (застосування і виконання), інші збільшують їх кількість до трьох (застосування, виконання і використання). Проте, найбільше визнання у науковій та навчальній літературі отримала широка, чотирьохелементна класифікація, відповідно до якої формами реалізації адміністративно-процесуальних норм є: застосування, виконання, використання та дотримання. Розглянемо її докладніше.

Особливе місце серед форм реалізації норм адміністративно-процесуального права посідає застосування – вирішення суб’єктом адміністративної юрисдикції конкретних питань, що виникають в ході адміністративного процесу, шляхом прийняття обов’язкових до виконання юридично-владних рішень (актів).

Дана форма правореалізації характеризується наявністю ряду специфічних рис: суб’єктами її здійснення є уповноважені органи (посадові особи) публічної влади; вона неодмінно «увінчується» прийняттям індивідуально-конкретного акта управління; вона має імперативний характер (у необхідних випадках забезпечується примусом держави; рішення, прийняті в її результаті, є обов’язковими для виконання тощо).

Виконання – це активна поведінка суб’єкта правовідносин щодо втілення у життя приписів зобов’язувальних норм адміністративно-процесуального права.

Дотримання – це форма правореалізації, яка полягає в утриманні від вчинення дій, заборонених нормами адміністративно-процесуального права.

Використання – поведінка суб’єкта адміністративно-процесуальних правовідносин, спрямована на реалізацію наданих йому процесуальних прав.

Тема 4. Адміністративно-процесуальні відносини

ПЛАН

1. Адміністративно-процесуальні правовідносини.

2. Види адміністративно-процесуальних правовідносин.

3. Загальна характеристика суб’єктів адміністративно-процесуального права.

4. Класифікація суб’єктів адміністративно-процесуального права.

1. Адміністративно-процесуальні правовідносини.

Правовідносини – це урегульовані нормами права та забезпечені державою суспільні зв’язки, учасники яких мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Лише у рамках правовідносин життя суспільства набуває цивілізованого, стабільного, прогнозованого характеру.

Одним з різновидів правових відносин є адміністративно-процесуальні правовідносини. Будь-яка норма адміністративно-процесуального права містить модель конкретних суспільних відносин, що складається в ході розгляду органами публічної влади конкретних справ. При цьому вона не просто відображає відповідні соціальні; зв’язки, а суворо їх детермінує: окреслює їхній зміст та умови фактичної реалізації, визначає коло учасників, надає їм обов’язкового характеру, наділяє державним захистом.

Іноді адміністративно-процесуальна норма регламентує суспільні відносини, що склалися ще до її вступу в дію. Проте здебільшого процесуальні відносини викликаються до життя появою кореспондуючих норм адміністративно-процесуального права. За впровадження останніх суб’єкт нормотворчої діяльності часто має за мету формування нових соціальних зв’язків, необхідних для успішного вирішення завдань сучасного адміністративного процесу.

Основними передумовами виникнення правовідносин між учасниками адміністративного процесу є:

а) юридична — наявність норми адміністративно-процесуального права. Адміністративно-процесуальна норма є необхідною умовою існування однойменних правовідносин. У даному випадку ситуація однозначна – немає норми, немає й правовідносин;

б) соціально-правова – наявність кореспондуючих матеріальних правовідносин. Процесуальні правовідносини завжди є похідними від матеріальних. Без них вони не матимуть жодного сенсу, оскільки неможливо забезпечувати втілення того, чого не існує.

в) фактична передумова – це настання конкретних життєвих обставин (юридичних фактів), за яких суб’єкти адміністративно-процесуального права вступають між собою у реальні відносини.

За характером впливу на правовідносини юридичні факти поділяють на правоутворювальні, правозмінювальні, правоприпинювальні.

За наявністю зв’язку з волею суб’єкта серед юридичних фактів виділяють діяння, події їй юридична значущі стани: діяння, юридична значущі стани.

Адміністративно-процесуальні правовідносини характеризуються наявністю внутрішньої структури, елементами якої є суб’єкти, об’єкт та зміст.

Суб’єкти адміністративно-процесуальних правовідносин – це органи публічної влади (їхні посадові особи), фізичні та юридичні особи, які вступають у фактичні соціально-правові зв’язки з приводу реалізації встановленого адміністративно-процесуальним законодавством порядку вирішення адміністративних справ.

Об’єктом адміністративно-процесуальних правовідносин виступає усе те, з приводу чого виникають й існують самі правовідносини.

Ознаки адміністративно-процесуальних правовідносин:

- вони регламентуються нормами права;

- у них завжди беруть участь кілька сторін;

- об’єктивною передумовою їх виникнення, зміни або припинення є юридичні факти;

- сторони правовідносин завжди наділені взаємообумовленими суб’єктивними правами та кореспондуючими їм обов’язками;

- реалізація означених прав та обов’язків забезпечується можливістю застосування державного примусу тощо.

Особливості:

1) вони виникають з приводу реалізації норм матеріальних галузей права, причому лише тих, якими регламентуються суспільні відносини у сфері публічного управління;

2) вони регулюються нормами адміністративно-процесуального права;

3) однією із сторін адміністративно-процесуальних правовідносин завжди є орган публічної адміністрації або його посадова особа;

4) здебільшого реалізація адміністративно-процесуальних правовідносин відбувається без застосування заходів державного примусу;

5) такі відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. При цьому незгода або небажання іншої сторони не стають на заваді їх виникненню;

6) переважна більшість адміністративно-процесуальних правовідносин мають неконфліктний, управлінський характер.