75

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Генезис вітчизняного адміністративно-процесуального права

ПЛАН

1. Основні концепції адміністративного процесу. юрисдикційна, судова та управлінська концепції.

2. Адміністративно-процесуальне право як самостійна галузь права.

3. Адміністративно-процесуальне право як наука. Предмет та метод науки адміністративно-процесуального права. Адміністративне процесуальне право як навчальна дисципліна.

1. Основні концепції адміністративного процесу.

Починаючи з середини 40-х років XX ст. у вітчизняній правовій парадигмі окреслились три основні концепції адміністративного процесу: юрисдикційна, судова та управлінська.

І. Юрисдикційна концепція адміністративного процесу. У рамках юрисдикційної (або так званої «вузької») концепції адміністративний процес розглядається як регламентована законом діяльність з розв’язання суперечок між сторонами адміністративних правовідносин, що не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також діяльність із застосування заходів адміністративного примусу.

ІІ. Судова концепція адміністративного процесу, її прибічники виходять з того, що будь-яка процесуальна діяльність є винятковою прерогативою органів судової влади. Так само, як і послідовники юрисдикційної концепції, своє уявлення про адміністративний процес вони будують на основі аналогії з двома «традиційними» видами юридичного процесу: кримінальним та цивільним. Проте, якщо перші таку аналогію вбачають у «конфліктному» характері юридичних справ, що підлягають процесуальному вирішенню, то другі виходять з ідеї їх обов’язкової судової підвідомчості.

Слід зазначити, що й у рамках судової концепції в різні роки висловлювались два майже протилежні погляди на юридичну природу, зміст, структуру та функції адміністративного процесу. Згідно з першим підходом, адміністративний процес розглядається як діяльність органів правосуддя з вирішення справ про адміністративні проступки? Відповідно до другого, ним є діяльність адміністративних судів щодо вирішення індивідуальних адміністративних справ, в основі яких лежить спір про суб’єктивне публічне право.

III. Управлінська концепція адміністративного процесу отримала найбільше визнання у вітчизняній правовій теорії, її прибічники наполягають на тому, що адміністративний процес не повинен і не може обмежуватись роллю організаційно-правового «регулятора» юридичних конфліктів. На їх думку, подібне розуміння адміністративного процесу не відображає всієї повноти цього явища. Стверджується, що особлива, процесуальна форма є притаманною усій правозастосовній діяльності органів публічної Влади, а не лише її окремим аспектам, які безпосередньо пов’язані із застосуванням заходів примусу. Таким чином, межі функціонування адміністративного процесу, окрім власне юрисдикційної сфери, поширюються на все розмаїття управлінських (неконфліктних) справ. З огляду на свою специфіку, в юридичній літературі окреслений підхід отримав назву «широкого».

2. Адміністративно-процесуальне право як самостійна галузь права.

Основні ознаки адміністративно-процесуального права як самостійної галузь права:

— адміністративно-процесуальне право має складну структуру, воно складається з цілого комплексу різноспрямованих юридичних інститутів: провадження у справах про адміністративні проступки, провадження з розгляду звернень громадян, адміністративне судочинство, нормотворче, контрольне, реєстраційне, дозвільне провадження тощо;

- адміністративно-процесуальне право характеризується наявністю чітко визначеного, відносно відокремленого, цілісного та водночас різнорідного предмета регламентації;

- воно володіє специфічним методом регулювання, відмінним від методів адміністративного, кримінального, цивільного права;

- адміністративно-процесуальне право вступає у системну взаємодію практично з усіма іншими юридичними галузями: конституційним, кримінальним, цивільним, адміністративним, кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, бюджетним, господарським, земельним, трудовим правом та іншими;

- функціонування й розвиток комплексу адміністративно-процесуальних норм здійснюється на основі визначених правових принципів. Частина з цих принципів має виражений індивідуальний характер – їх вплив поширюється тільки на адміністративно-процесуальне право і лише на нього. А, як відомо, наявність власного набору принципів є невід’ємною рисою більшості юридичних галузей;

- адміністративно-процесуальне право має розгалужену ієрархію джерел. Його норми містяться в Конституції України, міжнародних деклараціях, конвенціях та угодах, законах України, а також у величезній кількості підзаконних нормативних актів. Особливу увагу привертає належність до джерел адміністративно-процесуального права двох кодексів: Кодексу України про адміністративні проступки (далі – КУпАП) та Кодексу адміністративного судочинства України. Проект ще одного кодифікованого акта – Адміністративно-процедурного кодексу України – нині перебуває на розгляді у Верховній Раді України;

- ствердження будь-якої галузевої концепції неможливе без її загального визнання в теорії права. Грань між уявленням про юридичну підгалузь та галузь є доволі розпливчастою. Тому остаточне віднесення певного нормативного комплексу до однієї з названих категорій – це завжди результат наукової згоди більшості провідних правознавців. Не є винятком з даного правила й адміністративно-процесуальне право.