Основні події політичного життя України на сучасному етапі

Зима — весна 2005 р. — початок конфронтації між різними полі­тичними групами, що сприяли перемозі В. Ющенка на виборах; прези­дентові доводиться лавірувати між трьома центрами — урядом (Юлія Тимошенко), секретаріатом (Олександр Зінченко) і Радою національ­ної безпеки та оборони (Петро Порошенко). Для зміцнення своєї влади в регіонах В. Ющенко змінює всіх голів облдержадміністрацій на своїх прихильників; уряд декларує початок кампанії з відміни приватиза­ційних рішень колишньої влади, що спричиняє негативне ставлення до президента і його команди в східних регіонах країни. На міжна­родній арені В. Ющенко отримує гарний прийом на Заході; Україну запрошують до НАТО, Євросоюзу і ВТО, обіцяють визнати її країною з ринковою економікою, на противагу СНД і Росії на пострадянському просторі відроджується ГУАМ (Грузія — Україна — Азербайджан — Молдова), створюється так звана Співдружність демократичного ви­бору, загострюються відносини з Росією.

Літо 2005 р. — Вікторові Ющенку доводиться залагоджувати кон­флікти між союзниками по «Помаранчевій революції» і втручатися в економічні рішення уряду Ю. Тимошенко. Заявлена масштабна реприватизаційна кампанія обертається відміною результатів лише одного приватизаційного конкурсу — і на цьому завершується. Украї­ні не вдається позбутися енергозалежності від Росії. Нові зовнішнь­ополітичні союзники самі є споживачами енергоресурсів, а тому не готові поставляти Україні нафту і газ. Розгорається конфлікт із росій-

ським «Газпромом», керівництво якого звинувачує Україну в роз­краданні російського газу з підземних газосховищ на українській території. «Газпром» попереджає про різке підвищення цін на газ.

Осінь 2005 р. — В. Ющенко відправляє у відставку уряд Ю. Ти­мошенко. Лідерка БЮТ іде в опозицію до президента. Для того щоб забезпечити затвердження кандидатури Ю. Єханурова на посту прем'єр-міністра, В. Ющенкові доводиться укласти угоду з лідером Партії регіонів В. Януковичем, Переговори з «Газпромом» заходять у глухий кут. Україна не в змозі платити за поданими рахунками, а Росія відмовляється продовжувати «субсидувати українську еко­номіку». У Новий рік Україна входить, не підписавши контрактів на закупівлю російського газу.

Зима 2006 р. — Новий рік починається з міжнародного сканда­лу — Росія звинувачує Україну в несанкціонованому відборі росій­ського газу з транзитних газопроводів. Досягнута газова угода при­зводить до скандалу всередині країни. Давні супротивники і колиш­ні союзники В. Ющенка, об'єднавшись у Верховній раді, вимагають відставки уряду. Ющенко не піддається тиску.

Весна 2006 р. — парламентська криза поступово перетікає в пе­редвиборчу кампанію і парламентські вибори. Пропрезидентський блок партій проходить до парламенту лише третім. Незважаючи на це В. Ющенко протягом кількох місяців намагається сприяти відрод-л^енню і об'єднанню «помаранчевої коаліції» (БЮТ — НУНС — СПУ).

Літо 2006 р. — перехід СПУ на сторону Партії регіонів і КПУ, що приводить до створення так званої «антикризової коаліції». В. Ющен­ко намагається «розширити» урядову коаліцію за рахунок «Нашої України». Але все, що йому вдається зробити, — переконати опо­нентів підписати «Універсал національної єдності», який, на його думку, повинен був змусити уряд продовжити президентську лінію в зовнішній і внутрішній політиці. Ю. Тимошенко відмовляється ставити свій підпис під документом.

Осінь 2006 р. — переговори про розширення урядової коаліції закін­чилися провалом. Міністри, що представляли НУНС, залишають уряд. В. Янукович робить заяви про неготовність України до вступу в НАТО і (У грудні 2006 р.) проводить у Верховній раді рішення про відстав­ку прозахідного голови Міністерства закордонних справ Б. Тарасюка. Росія йде назустріч урядові В. Януковича в питанні про ціну на газ. За ситуації, коли уряд, що спирається на більшість у Верховній раді, по­чав проводити власну політичну лінію, В. Ющенко приймає ряд кадро­вих рішень, здатних, на його думку, переломити ситуацію й зміцнити його позиції. У вересні він призначає керівником свого Секретаріату В. Балогу, керівником Ради національної безпеки й оборони — В. Гайду­ка і доручає А. Яценюку займатися силовими відомствами. У жовтні Віктор Ющенко бере участь у III з'їзді Народного союзу «Наша Украї­на», на якому піддає керівництво партії жорсткій критиці за те, що після президентських виборів воно не змогло виробити «чітку, просту і ясну ідею своєї діяльності», і пропонує сформувати нові керівні орга­ни партії. 7 грудня політрада партії вибрала головою НСНУ В. Балогу.

12 січня 2007 р. депутати «антикризової коаліції» й опозицій­ної фракції БЮТ змогли подолати вето президента на закон «Про Кабінет Міністрів» і прийняли в першому читанні закон «Про пар­ламентську опозицію». 11 січня президент повернув до парламен­ту ухвалили 21 грудня 2006 закон «Про Кабінет Міністрів», деякі положення якого, на думку Віктора Ющенка, «спотворюють суть і зміст Конституції України». Набуття чинності закону «Про Кабі­нет Міністрів» призвело до того, що вплив президента на дії органів виконавчої влади істотно зменшився.

2 квітня 2007 р. В. Ющенко своїм указом розпустив Верховну раду і призначив нові вибори на 27 травня. У результаті тривалої політичної боротьби дострокові парламентські вибори були призна­чені на ЗО вересня 2007 року.