Спроба політичної реформи

24 серпня 2002 р. — ініціювання Л. Кучмою дискусії про необ­хідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Консти­туції:

— обрання депутатів за партійними списками;

— формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу;

— перетворення України з президентсько-парламентської респуб­ліки на парламентсько-президентську (парламент призначає прем'єр-міністра та затверджує склад уряду, Президент призна­чає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, міністра з питань надзвичайних ситуацій та ін. — тобто чітко розмежовуються сфери відповідальності);

— наділення Президента правом розпускати парламент у разі не­створення у визначені строки більшості, неспроможності біль­шості сформувати уряд, неухвалення державного бюджету на наступний рік;

— розподіл парламенту на 2 палати;

— розмежування у часі виборів до Верховної Ради, органів місце­вого самоврядування та виборів Президента, але вони мають проводитися впродовж одного року та на один термін — 5 років;

— визнання результатів Всеукраїнського референдуму без затверд­ження будь-яким органом влади.

6 березня 2003 р. — Указ Президента про винесення на всенарод­не обговорення проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»; в результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалат­ного парламенту та скорочення кількості депутатів.

4 вересня 2003 р. — зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким Президента обирає не народ, а Верховна Рада (спричи­нив серйозну політичну кризу й був скасований).

Президентські вибори 2004 р. («Помаранчева революція»)

— Відмова Л. Кучми висувати свою кандидатуру на виборах (Кон­ституційний Суд України надав йому таке право).

— Вибори відбулися в жовтні — грудні 2004 р.

— 26 кандидатів на посаду Президента, жорстка боротьба між ними.

— Переможці першого туру: В. Ющенко (39,26 %) і В. Янукович (39,11%).

— Нововведення: відкриті телевізійні дебати між кандидатами.

— Центральна Виборча Комісія (ЦВК) проголосила переможцем другого туру В. Януковича.

— Коаліція опозиційних сил звинуватила ЦВК у фальсифікації результатів виборів, вивела на майдан Незалежності у Києві своїх прибічників і оскаржила рішення ЦВК у Верховному Суді України.

— З грудня 2004 р., зважаючи на напружену ситуацію в країні та наявні матеріали про порушення під час голосування, Верховний Суд виніс рішення про переголосування другого туру президент­ських виборів.

— 8 грудня 2005 р. — прийняття Верховною Радою пакету докумен­тів (містив зміни до закону «Про вибори Президента України», політичну реформу, яка повинна була набути чинність із вересня 2005 р. або січня 2006 р., інші домовленості); переобрання ЦВК, яку очолив Я. Давидович.

— Результати переголосування другого туру: В. Ющенко набрав 51,99 % голосів виборців, В. Янукович — 44,21 %.

— 23 січня 2005 р. — інаугурація нового Президента України В. Ющенка.

В. Ющенко (народ. 1954 р.)

Ющенко Віктор Андрійович — український державний та політичний діяч, прем'єр-міністр України з грудня 1999 р. до квітня 2001 р., чин­ний Президент України. Перебуваючи на посту прем'єр-міністра, реалізував урядову програму «Реформи заради добробуту», завдяки якій Ка­бінету Міністрів удалося досягти позитивної ди­наміки в економіці: вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП, вдалося серйозно змінити механізм розрахунків і платежів у цен­тральний і місцеві бюджети, відмовитися від бар­теру та запозичень, покращити ситуацію на енер-горинку, істотно збільшити надходження до бю­джету, на соціальні цілі, ліквідувати бюджетну заборгованість по зарплатні, пенсіях і стипендіях. Але з часом почали посилюватися розбіжності між В. Ющенком і Л. Куч­мою, а до кінця роботи кабінету В. Ющенка скандали в уряді стали публіч­ними, прем'єр-міністр почав давати політичні інтерв'ю, в яких відкрито звинувачував оточення Кучми в саботажі реформ і протидії уряду. 26 квіт­ня 2001 р. В. Ющенко був відправлений у відставку у зв'язку з парламент­ським вотумом недовіри Кабінету Міністрів. У 2002 р. В. Ющенко ство­рив виборчий блок десятка партій «Наша Україна», що отримав у березні чверть голосів виборців і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді. В. Ющенко був висунутий кандидатом від опозиційних сил на пост Прези­дента України на виборах 2004 р. 26 грудня 2004 р. визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного другого туру голосування, при­значеного Верховним Судом України. Після рішення Центральної виборчої комісії України від 20 січня 2005 р. офіційно оголошений третім Президен­том України. У зовнішній політиці В. Ющенко віддає перевагу зближенню з ЄС та СІЛА, а також європейській і євроатлантичній інтеграції.