Вибори до Верховної Ради України 1998 р.

— Уперше відбувалися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Мажоритарно-пропорційна виборча система — виборча система, за якою половина депутатів обиралася одномандатними виборчими округа­ми, інша половина — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

— Необхідний 4 % бар'єр подолали 8 партій: КПУ (24,65 %), Народ­ний Рух (9,4 %), виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6 %), Партія зелених (5,4 %), НДП (5 %), Всеукраїнське об'єднання «Грома­да» (майже 4,7 %), ПСПУ (4 %), СДПУ (4 %).

— Домінування в парламенті лівих партій.

— Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями гальмувало прийняття важливих рішень і законів.

— Верховна Рада України III скликання розпочала свою роботу 12 травня 1998 р.

Президентські вибори 1999 р.

— Відбулися в листопаді 1999 р.

— Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента.

— Відбулося два тури виборів (у першому перемогли Л. Кучма — 36,49 % та лідер комуністів П. Симоненко — 22,24 %),

— Остаточну перемогу одержав Л. Кучма (56,25 %); український народ іще раз переконливо підтвердив небажання повертатися до комуністичного минулого.

Політична ситуація в Україні в 2000-2002 рр.

21 січня — 1 лютого 2000 р. — загострення суперечностей у Вер­ховній Раді: ліві депутати (157 осіб) засідали у приміщенні Верхов­ної Ради, решта (256 осіб) — в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Вер­ховної Ради.

16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум із питань змен­шення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканності, створення двопалатного парламенту для кращого представлення ін­тересів регіонів України, права Президента розпустити парламент у разі нестворення постійно діючої більшості та неприйняття бюд­жету країни. Більшість громадян України підтримали винесені на референдум питання, але реалізація реформ затягувалася.

28 листопада 2000 р. — початок «касетного скандалу» у зв'язку зі зникненням журналіста Г. Ґонґадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента та його оточення.,Загострення політич­ної ситуації.

9 березня 2001 р. — масові сутички представників опозиції з пра­воохоронними органами під час святкування чергової річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

26 квітня 2001 р. — відставка уряду В. Ющенка (разом із Ю. Ти­мошенко він очолив процес консолідації опозиційних сил).

31 березня 2002 р. — чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними ок­ругами перемогли переважно проурядові депутати. Вибори засвід­чили поразку лівих партій. Створена пропрезидентська парламент­ська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідео­логічних засад. Опозиція також іще не була готова створити власну більшість.

21 листопада 2002 р. — створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.