Політика Президента України л. Кучми

Л. Кучма (народ. 1938 р.)

Кучма Леонід Данилович — прем'єр-міністр України з жовтня 1992 р. до вересня 1993 р., Пре­зидент України з 1994-2005 рр., лауреат Ленінсь­кої премії й Державної премії України, академік Інженерної академії України. У виборчій кам­панії 1994 р. його підтримувала Росія. Так званий «касетний скандал» (узимку 2000 р. президент був звинувачений в усуненні неугодного владі журналіста Георгія Ґонґадзе) послужив почат­ком акції «Україна без Кучми», організованої опозицією. У ході акції проводилися багатолюд­ні вуличні демонстрації зі створенням намето­вих містечок у центрі Києва. У 2001 р. Верховна Рада кілька разів намагалася почати щодо Л. Кучми процедуру імпічмен­ту. Рейтинг довіри президента почав стрімко падати. На парламентських виборах 2002 р. Кучма підтримав блок «За єдину Україну», який очолив голова його адміністрації В. Литвин, другу позицію у виборчому списку займав прем'єр-міністр України А. Кінах. Діяльність Л. Кучми як прези­дента носила неоднозначний характер. З одного боку, за його перебування на цій посаді в країні зберігалася внутрішня стабільність. Організована злочинність, що виникла в кінці 80-х рр., була вже до 1995-1996 рр. узята під контроль правоохоронними органами. Л. Кучма розпочав проведення низки реформ, зокрема ввів нову національну валюту (гривню) і зробив великий внесок у справу ухвалення нової Конституції країни. З іншого боку, його реформи не були доведені до логічного завершення. Л. Кучма не проводив чіткої політичної лінії, лавіруючи між різними політични­ми силами, прагнучи підтримувати всі політичні сили однаково слабки­ми. Після переобрання Л. Кучма зосередився на збереженні поточного становища в країні.

Основні риси політики президента Л. Кучми:

• призупинення падіння обсягів виробництва;

• гальмування економічної кризи в країні;

• зупинення гіперінфляції;

• введення національної валюти — гривні;

• прийняття Конституції України;

• утвердження України на міжнародній арені;

• недостатні темпи соціально-економічних реформ;

• політична та економічна нестабільність (за 1994-1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди).

Конституційний процес в Україні

Конституційний процес — процес розробки й прийняття конституції держави.

I етап (1990-1993 рр.) — розробка на основі діючої Конститу­ції удосконаленого проекту нової Конституції незалежної держави. Була створена Конституційна комісія, напрацьовано кілька проектів Конституції, один із яких був затверджений Верховною Радою та ви­несений на всенародне обговорення; запропоновано близько 50 тис. поправок і доповнень до тексту, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою.

II етап (1994-1996 рр.) — узгодження проекту Конституції різ­ними політичними силами та гілками влади. Основні розбіжності:

— форма державного управління (президентська чи парламентська республіка);

— проблеми приватної власності;

— статус української мови;

— державна символіка;

— правовий статус Криму;

— розподіл повноважень між гілками влади тощо.

Була створена нова Конституційна комісія; винесений нею на розгляд Верховної Ради проект знову не був прийнятий.

Президент Л. Кучма 26 червня 1996 р. підписав Указ про проведення Всеук­раїнського референдуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу.

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України (складається з преамбули, 15 розділів (останній — перехідний), 161 статті).

Основні положення Конституції України

— Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, пра­вова держава.

— Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шля­хом референдуму або виборів до Верховної Ради та органів місце­вого самоврядування.

— Україна — президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій розподіляється на три незалежні гілки: законодав­чу, виконавчу,судову.

— Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й непо­дільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система).

— Державною мовою в Україні є українська.

- Усім громадянам гарантовані демократичні права і свободи.

- Закріплення різноманітних форм власності.

— Принцип мирного та взаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо.