Лекція 6. Необхідність і сутність антикризового управління.

6.1. Антикризове регулювання та антикризове управляння, їх взаємозв’язок та структуризація за сферами використання.

Підприємницькі структури, як відкриті системи широко і постійно взаємодіють з зовнішнім для себе та своїм внутрішнім середовищем господарювання. Останні, у свою чергу, впливають на генезис цих структур, викликаючи різні в них трансформації протягом всього життєвого циклу. Вплив ендогенних та екзогенних чинників на підприємства сприймаються ними, як дія певних дестабілізаторів стану, що можуть спричиняти розвиток кризового процесу. Як прояв реакції на спонтанний або закономірний початок кризи здійснюється реалізація заходів протидії такій дестабілізації стану підприємства. Ця протидія є першоосновою антикризової діяльності і передбачає реалізацію цих заходів на різних рівнях суспільного господарювання на основі цілеспрямованого впливу у формі антикризового регулювання та антикризового управління.

Антикризове регулювання передбачає реалізацію заходів організаційно-економічного та нормативно-правового впливу з боку держави, спрямованих на захист підприємств від кризових ситуацій, що виникають у зовнішньому для підприємницької структури середовищі. Головна направленість антикризового регулювання спрямована на проведення робіт щодо поліпшення загального фінансового стану підприємств.

Трансформація регуляторних антикризових дій загальнонаціонального рівня на рівень підприємства здійснюється через специфічні процеси управління відповідним суб’єктом підприємництва. Такі процеси передбачають врегулювання діяльності складників системи-підприємства, що утворюються із сукупностей працівників підприємства, його матеріальних та нематеріальних ресурсів, а також відповідних бізнес-процесів.

Своєчасне цілеспрямоване врегулювання спільних дій людей із забезпеченням гнучкої адаптації до швидких змін навколишнього середовища потрібне тоді, коли: виникають нові цілі та завдання, яких раніше підприємницька структура не вирішувала не досягала; змінюються форми власності; виникають нові господарські зв’язки; формуються принципово новий механізм регулювання економічних відносин тощо. Проблеми, які постають у зв’язку із цим, неможливо вирішити без сучасного професійного менеджменту, а по мірі закріплення нових соціальних та економічних відносин його роль буде підвищуватись, оскільки менеджмент — це потужний двигун і прискорювач суспільного розвитку.

Сучасне поняття «менеджмент» трактується дуже широко. Так, у Оксфордському словнику «менеджмент» визначається як «спосіб, манера спілкування з людьми; влада і мистецтво управління; особливого роду вміння і адміністративні навички; орган управління (адміністративна одиниця)». У Словнику іноземних слів «менеджмент» подається як «управління виробництвом і як сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та прибутковості». Найчастіше «менеджмент» визначається як «інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і управляють ними шляхом постановки цілей і розробки методів їх досягнення». Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, при здійсненні яких менеджери забезпечують умови для продуктивної ефективної діяльності працівників і одер­жання результатів, які відповідають цілям. Тому менеджмент — це ще і вміння досягати цілі.

Термін «антикризове управління» (crisis-management) став використатися в національній економічній практиці й теорії порівняно недавно. Багато авторів зв'язують причини появи цього різновиду управління із тривалою кризою, що пішла за заходами щодо реформування вітчизняної економіки. Підприємства, які бувають неплатоспроможними або у стані банкрутства все частіше стають предметом розгляду арбітражних судів (що найчастіше розглядається як одна з ознак становлення ринкової економіки). Перед менеджерами підприємств все частіше постають завдання запобігти кризовим явищам і забезпечити стійке положення своїх підприємств.

Відомо, що циклічний розвиток макроекономічної системи, що залежить від великої кількості факторів, відображається на всіх, які є її складниками, підсистемах (підприємствах). При цьому макроекономічні кризи є відображення накопичення кризових проявів на рівні підприємницьких структур. Тому дію зміни факторів макроекономічного рівня необхідно відслідковувати як «сигнали кризи» за допомогою відповідного моніторингу оскільки управляти даними процесами самим суб’єктам підприємницької діяльності неможливо. Роль органів управління у цих умовах хвилеподібного розвитку полягає в антициклічному впливі на об’єкти управління з метою підтримки соціально-економічної стабільності й зм'якшення розмаху коливань: у фазі економічного спаду - стимулювання ділової активності, розвитку підприємницької діяльності, підвищення попиту шляхом збільшення бюджетних видатків (на суспільні роботи, соціальне замовлення), у фазі підйому - запобігання перегріву економіки мірами протилежного характеру.

Дотепер відсутнє однозначне тлумачення терміну "антикризове управління". Найбільше часто під цим розуміється чисто фінансовий процес, пов'язаний з ліквідацією кредиторської заборгованості підприємства-банкрута. На думку Ряховскої А.Н. найбільш праві ті фахівці, які визначають антикризове управління як комплексний, багатоплановий процес, що включає спеціальні фінансові процедури, особливий маркетинговий план, надзвичайні заходи по мобілізації персоналу й інші заходи, які дають можливість підприємству не тільки повернути борги, але забезпечити його ефективне функціонування надалі.

Стосовно антикризового управління у сучасній науковій думці існує декілька поглядів. Західноевропейськими економістами антикризове управління визначається, як “діяльність, необхідна для подолання стану, що загрожує існуванню підприємства, при якому основним питанням стає виживання”. А східноевропеєць Мінаєв Є.С. під антикризовим управлінням розуміє “аналіз внутрішнього та зовнішнього потенціалу конкурентних переваг підприємства для вибору стратегії його розвитку на основі прогнозування свого фінансового стану”. З точки зору Бєляєва С.Г. та Кошкіна В.І. антикризове управління - “це система заходів та засобів, спрямованих на недопущення банкрутства, забезпечення процвітання підприємств, що були у важкому фінансовому стані”.

Інші автори, розглядаючи кризу як соціально-економічне явище, як внутрішні причини називають: потребу в розвитку, помилки діяльності, недосконалість управління, протиріччя інтересів, ускладнення діяльності тощо.. Можливо, що джерела криз можуть знаходитися в кожному з елементів внутрішнього середовища підприємства, тобто в неправильно встановлених і необґрунтованих цілях, недосконалій структурі, технології що застаріла, некваліфікованому персоналі, незадовільному поділі праці тощо.

Антикризове управління, відображає виробничі та соціальні відносини, які складаються на рівні підприємства з метою своєчасної протидії розвитку кризового процесу. В рамках антикризового управління формується відповідна сукупність форм та методів реалізації антикризових процедур, що забезпечують ефективне функціонування підприємства. При цьому, антикризове управління віддзеркалює зміну закономірностей, які пов’язані з реалізацією процедур протидії розвитку кризи на підприємстві. А точніше, процедур стабілізації стану і виведення підприємства з кризи.

Специфічні дії в рамках антикризового управління можна представити у вигляді послідовності кроків, які по-різному представлені в роботах різних авторів. Так, Е.С. Мінаєв і В.П. Панагушин вважають, що антикризове управління включає: аналіз зовнішнього середовища й внутрішнього потенціалу конкурентних переваг підприємства для вибору стратегії його розвитку на основі прогнозування свого фінансового стану; попередню діагностику причин виникнення кризових ситуацій в економіці й фінансах підприємства; комплексний аналіз фінансово-економічного стану підприємства для встановлення методів його фінансового оздоровлення; бізнес-планування фінансового оздоровлення підприємства; процедури антикризового управління й контроль за їхнім проведенням.

На думку Ряховской А.Н., антикризове управління включає наступні заходи: діагностика причин виникнення кризових ситуацій в економіці й фінансах підприємства; комплексний аналіз фінансово-економічного стану підприємства для встановлення методів його фінансового оздоровлення; бізнес-планування фінансового оздоровлення підприємства; вироблення процедур антикризового управління й контроль над їхнім проведенням.

Інші науковці етапи антикризового управління визначають так.

1. Глибока фінансова діагностика банкрутства.

2. Визначення масштабу загрози кризового стану.

3. Виявлення факторів, що визначають кризовий стан, оцінка внутрішньосистемної обстановки й зовнішнього середовища, що включає діагностику й пророблення шляхів розвитку оргструктури, її функціонально-вартісної аналіз (ФСА) кадрового складу, внутрісистемних технологічних і управлінських відносин, систему планів, показників і обліку, прогнозу розвитку.

4. Вироблення концепції й цілей - завдання параметрів бажаного стану об'єкта управління або процесу проведення антикризових процедур.

5. Визначення заходів антикризового управління (кадрового, організаційного, маркетингового характеру), впровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації: зміна керівництва, комплексні маркетингові дослідження, створення мозкового центра виходу із кризи, вибір ефективних форм оздоровлення (санації), «розшивка» неплатежів, організаційні заходи, у т.ч. додання статусу антикризового керуючого спеціально створеній юридичній особі або, наприклад, що діє органу виконавчої влади, наділення його навкруги прав і обов'язків, формування управлінських завдань, визначення строків, виділення необхідних фінансових ресурсів, підготовка й перепідготовка кадрів, визначення взаємин з консультантами, аудиторами, кредиторами, іншими учасниками антикризового процесу.

6. Складання плану антикризового управління з обов'язковою вказівкою кількісних результатів кожного тимчасового етапу й можливих альтернатив залежно від отриманих проміжних показників.

7. Реалізація.

У процесі формування науково-практичного напрямку антикризового управління починають виявлятися специфічні особливості кризових явищ, пов'язаних з галузевою приналежністю підприємств і організацій, специфікою соціально-економічних систем, що попадають у кризовий стан. Це відбувається, оскільки в процесі функціонування будь-який господарюючий суб'єкт, що володіє матеріальними й фінансовими ресурсами, зіштовхується із проблемами по виконанню прийнятих зобов'язань, що може привести до кризового стану.

Відбувається природний процес розвитку наукових основ антикризового управління - подальша деталізація предметної області, виділення щодо самостійних областей, де кризові явища мають свою специфіку.

У зв’язку з тим, що всі зміни зовнішніх і внутрішніх факторів настають не одночасно, причини і фактори кризи в різні періоди розвитку підприємства також будуть різними. Знання стадії розвитку підприємства дає можливість правильно оцінити, наскільки здійснювана діяльність і прийнятий стиль управління відповідає цій стадії і навколишньому середовищу.