Житомирський обласний педагогічний ліцей
«Мій населений пункт»
Виконала ліцеїстка І-А курсу
Барсук Лілія
2011
С.Осівці належить до Осівецької селищної ради.
Походження назви
Що стосується назви, то дехто із осів чан пояснює її тим, що дуже давно в селі був пан із прізвищем Осовський, і від його прізвища і постала назва «Осівці». Хоча, якби назва виникла саме від цього прізвища, то вона мала б інші суфікс та закінчення. Історія таки зафіксувала у наших краях ще в XVI столітті землевласника з прізвищем Осівецький. Однак те прізвище виникло від назви нашого села.
У «Словнику давньоукраїнської мови» одно корінне з назвою села слово «осовина» пояснюється як звичайний зсув грунту, свіжий зсувний схил. Отже можна припустити, що назва пов’язана з прадавньою дорогою, схилом чи обривом. На карті Радомишльського повіту 1839 року показана дорога під назвою Транспортна, яка пролягала із Радомишля через Осівці на Брусилів і далі на Південь. Також через Осівці із Півдня у напрямку Овруча, Радомишля проходив Чумацький шлях.
Розташування
С.Осівці розташоване на 6км північніше від районного центру. Ще далі на Північ проходить траса «Київ- Чоп». Село розташоване по обидва боки річки Щенківки.
Кількість дворів – 263.
Населення – 612 чоловік.
Дітей до 7 років – 53.
Дітей від 7 до18 років – 160.
Історичні події
У 1710-1769 роках вся Україна вибухала повстаннями, відомими в історії як Гайдамаччина. У районі Осівець у 1760-1762 роках діяла ватага гайдамаків у складі тридцяти чоловік. Двоє з них осівчани – брати Федір та Іван Москаленки були полонені та страчені.
У кінці XVIII століття всі належні Польщі землі, разом з нею самою, потрапили під владу Росії. У 1797 році Брусилівщина, як і вся Правобережна Україна стала колонією Російської Імперії.
У середині XIX століття Осівці – це вже чимале село, як свідчить план осівецьких садиб 1864 року, у селі нараховувалося 112 дворів. Також у селі простягалися всі сучасні вулиці, а також через Осівці проходила транспортна дорога.
У 1864 році тобто за три роки після скасування кріпацтва , коли уже селяни могли купувати землю, то цим правом скористалися 24 осівчани. Серед них Павло та Іван Боженки, Григорій Волощук, Влас, Григорій та Мирон Губерначуки, Дем’ян і Кузьма Топоренки, Григорій Кушнір, Кирило Каплаушенко, Касьян Назарчук, Єрмолай Шамрай, Йов Фещенко та ін. Землю купували в основному по 1 десятині.
У XIX столітті промисловості в Осівцях не було, за винятком кількох вітряків, водного млина та виробництва цегли. Останнє засвідчують урочища під назвами Глинища та Цегельня.
Найпомітнішою архітектурною спорудою на той час була церква. Вона вважалася однією з найкращих і найбільших на Брусилівщині. При церкві діяла так звана церковнопарафіяльна школа.
Громадянська війна.
На території України декілька років протиборствували три сили: війська , тільки створеної українськими патріотами, незалежної української держави, війська російських комуністів (червоні) та війська російських великодержавників-генералів (білі). Усі ці сили спирались на допомогу помічників-союзників, які вторглися з-за кордону.
У 1918 році німецькі війська ввійшли і в Україну та окупували й Брусилів. На Брусилівщині боротьбу проти німців вів брусилівський комуністичний осередок. У серпні вони надумали вигнати німців з Брусилова. Осівецьким парубкам, які контактували з цим осередком, доставили 2 ящики гранат, а в декого з хлопців були свої мисливські дробовики. Півтора десятка осівецьких сміливців приєдналися до таких же хлопців з навколишніх сіл і рушили на Брусилів. Німці не підпустили їх до себе і на гарматний постріл. Двоє осівчан Мусій Овдієнко та Яків Артеменко були убиті в цій сутичці. Окрім них у спробі збройного повстання проти німців брали участь осівчани: Прохор і Прокіп Сущенки, Макар і Михайло Онищенки, Григорій та Федір Губерначук, Прхір Артеменко, Дмитро Лакей, Пилип Карманюк, Яків Овдієнко, Микола Омельчук, Овсій Топоренко, Самійло Кочур. Згодом їх назвали червоними партизанами і в їх честь був названий перший осівецький колгосп – «Червоний партизан».
У 1919 році комуністичне військо ввійшовши в Осівці силою загнало у загони полковника Пархоменка і половину дорослих чоловіків. Вони були задіяні в обозі та діючому червоному війську.
У 1919 році в Брусилові була встановлена російсько-більшовицька влада. У Осівцях радянську сільську раду було обрано у жовтні 1922 року. За протоколом тодішніх сільських зборів у Осівцях мешкало 1800 осіб.
Перший колгосп у Осівцях був створений у 1929 році. У Брусилівському районі секретарем райкому партії був наставлений Новіков, головою райвиконкому Качинський, а керівником служби безпеки Гендельман. У Осівцях у ті роки представниками району були наслані з Росії комуністи Кольцов, Сураєв, Гнєзділов, Положенцев. Їм допомагали зганяти осів чан у колгоспи осівецькі активісти.
У 1930 році у селі був створений ще один колгосп із назвою імені Тельмана (це прізвище німецького єврея соціаліста). А в 1935 році в селі виник третій колгосп імені Кірова.
Перед початком війни осівецькі колгоспи були вже чималими господарствами. Так до складу колгоспу «Червоний партизан» входило 164 двори і 598 людей. За цим колгоспом було закріплено 948 гектарів орної землі. Колгосп імені Тельмана включав 89 дворів і 367 чоловік із землею 625 гектарів. До складу колгоспу імені Кірова входило111 дворів, 160 осіб і 736 гектарів орної землі.
30 жовтня 1922 року до Осівецької сільської ради Кочерівської волості Радомишльського повіту Київської губернії були обрані:
1. Онищенко Олександр Олексійович
2. Яковенко Антон Григорович
3. Марчук Кіндрат Павлович
4. Чередниченко Федос Нестарович
5. Артеменко Іван Степанович
6. Гончарук Іван Микитович
7. Артеменко Іван Степанович
8. Мартиненко Іван Никифорович
9. Губерначук Григорій Миколайович
10. Лакей Саватій Стефанович
11. Артеменко Прохор Стефанович
12. Приходько Павло Єремійович
13. Стегнюк Сезон Федосович
14. Артеменко Нестор Наумович
15. Чорний Пилип Антонович
16. Герасимчук Яким Євдокимович
17. Овдієнко Денис Мосійович
18. Чередниченко Кузьма Петрович
Кандидати до них:
Дубовик Яким Олексійович
Назарчук Микола Григорович
22 червня 1941 року німці бомбили українські міста, а вже 9 липня вони окупували Брусилів. 10 липня німці вже «наводили лад» у Осівцях. Німці одразу ж поставили в районі свою комендатуру, очолювану німецькими офіцерами, а по селах поставили старостів із місцевих людей. Колгоспи були німцями збережені. Проте вони змінили голів колгоспу. Вони запровадили в Осівцях вирощування деяких нових культур, збирання лікарських трав. Люди були змушені працювати в тих колгоспах, щоб хоч якось прожити в ті тяжкі часи..
Окупувавши всю країну, німці почали вивозити людей. Згідно післявоєнного списку Осівецької сільради, німці вивезли із Осівець за літо 1942 року 123 особи (із них 3 полонені радянські солдати). То були зовсім юні 14-15-літні дівчата й хлопці. Декому вдавалося втекти ще в дорозі, дехто і загинув у німецькх таборах, а чимало хлопців загинула уже після того, як радянські війська ввійшли в Німеччину і забрали їх у діюче військо. Серед осів чан, що воювали на фронті, загинуло 125 чоловік.