Вступ

Основним призначенням кормовиробництва, як галузі сільського господарства, є забезпечення тваринництва достатньою кількістю високоякісних повноцінних кормів, збалансованих за вмістом протеїну та інших поживних речовин, вітамінів, макро- і мікроелементів. Головним завданням розвитку цієї галузі є інтенсифікація виробництва всіх видів кормів на основі науково — обґрунтованих інтенсивних енерго- і ресурсозберігаючих технологій, що забезпечують максимальний вихід кормів з одиниці кормової площі за мінімальних затрат енергії, матеріальних і трудових ресурсів.

Джерелами виробництва і заготівлі кормів є польові культури, природні та сіяні сіножаті і пасовища, відходи рільництва, овочівництва та переробки продовольчого зерна і технічних культур. Питома вага кормів рослинного походження в загальному їх балансі становить близько 95% кормових одиниць.

У сучасних умовах збільшення виробництва кормів можна досягнути при правильному поєднані лучного і польового кормовиробництва з урахуванням біокліматичного потенціалу і організаційно — економічних умов різних регіонів країни, запровадження планування і управління кормо виробництвом на основі єдиного енергетичного балансу галузі і обґрунтованих нормативів.

Підвищення ефективності виробництва кормів в умовах реформування сільського господарства в значній мірі залежить від дотримання екологічних вимог середовища. Виробничий досвід свідчить, що чим менше засобів хімізації ми застосовуємо при вирощуванні кормових культур, тим дешевші і якісніші отримуємо корми і значно зменшуємо негативний вплив на навколишнє середовище.

В той же час збільшення питомої ваги бобово-злакових трав в кормових, і особливо в ґрунтозахисних сівозмінах, зменшить ерозію ґрунту,

підвищить його родючість, що позитивно вплине на продуктивність кормових та інших культур.

Враховуючи складність і багатогранність проблеми створення міцної кормової бази вирішити її можна лише на науковій основі та при забезпечені господарств необхідними матеріально — технічними засобами.

Лучне кормовиробництво — є складовою частиною кормовиробництва і галузі сільського господарства, нерозривно пов’язана з створенням міцної кормової бази, зокрема забезпеченням тварин якісним сіном і пасовищним кормом. Воно передбачає систему організаційних і агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності природних кормових угідь, а також створення сіяних сіножатей і пасовищ та їх раціональне використання.

Основним завданням лучного кормо виробництва, як наукової дисципліни, є вивчення теоретичних і біологічних основ луківництва: поглиблення знань з біології і екології лучних трав, в тому числі отруйних і шкідливих, встановлення ролі біотичних факторів (біоценозів та фітоценозів) на природних і сіяних лучних угіддях, вивчення факторів, що впливають на сезонні і вікові зміни травостою сіножатей і пасовищ.

В сучасних умовах дуже важливим є вивчення енергозберігаючих, природоохоронних технологій поверхневого і докорінного поліпшення лукопасовищних угідь на різних типах кормових угідь, в тому числі на осушених землях, засолених луках та еродованих схилах і землях виведених із ріллі; оволодіння науково — обґрунтованими технологіями і ефективного використання культурних пасовищ в усіх ґрунтово — кліматичних зонах; оцінка якості корму з сіножатей і пасовищ, в тому числі біоенергетична.

Лукопасовищні кормові угіддя мають великі потенційні можливості збільшення виробництва кормів. Адже докорінне і поверхневе поліпшення і ефективне використання дає змогу в короткий строк підвищити їх продуктивність в 2−3 рази і настільки ж збільшити заготівлю сіна, сінажу та інших кормів, що дасть можливість довести питому вагу кормів з лучних угідь в загальному їх балансі до 25−30%. Витрати на поліпшення природних кормових угідь і створення культурних сіножатей і пасовищ виправдовують себе за 2−3 роки, а собівартість корму з них суттєво нижча ніж кормів, одержаних з рільних земель. Це значно сприяє підвищенню рентабельності тваринницької продукції.

Особливого значення набуває поліпшення природних кормових угідь на еродованих схилах, в тому числі виведених із ріллі крутизною понад 7?.

Постійне залуження таких угідь сприятиме значному збільшенню виробництва кормів, а отже й продукції тваринництва, а також значно зменшить ерозію, підвищить родючість ґрунту та збереже навколишнє середовище від забруднення.

Отже, використання потенційних можливостей природних кормових угідь та сіяних сіножатей і пасовищ — це реальний шлях збільшення виробництва дешевих і повноцінних кормів, а звідси значного підвищення собівартості молока, м’яса та іншої тваринницької продукції.

Розділ 1. Характеристика ділянки, яку треба поліпшити

1.1 Положення ділянки на рельєфі умови зволоження, та характер використання

Заплава річки Мерчик — це луки, які розташовані в долині даної річки.

Заплава середнього і високо рівнів, яка переходить в борову терасу. Рельєф має рівнинний характер, але чергується із замкнутими пониженнями. Ґрунтові води тут ближче до поверхні ґрунту. А та частина заплави, що переходить в борову терасу з під якого часто виходять ґрунтові води і спричиняють заболочення понижень цієї частини заплави. Цьому сприяє і рівнинний понижений рельєф. Ґрунт тут добре сформований, здебільшого лучний, поверхневослабосолонцюватий, солончаковий на алювіально -делювіальни відкладеннях.

Луки заплави використовуватимуться переважно як сіножаті, урожайність їх 25−35 ц/га сіна середньої якості, що потребують поверхневого поліпшення.

1.2 Культуртехнічний стан угіддя

Проводити культуртехнічні роботи в заплаві річки Мерчик не доцільно, тому що в даному завданні не вказано про наявність чагарників, купин та дерев.

1.3 Ґрунтовий покрив

Основною рослинністю в заплавах є лугові трави, що визначає розвиток тут дернового процесу як основного природного процесу ґрунтоутворення. Ступінь його виразності залежить від складу відкладення алювію: чим родючіший намул, тим пишніше лугова рослинність, тим інтенсивніше виражені головні риси дернового процесу — формування гумусово-кумулятивного структурного горизонту. На прояв дернового процесу впливають також особливості водного режиму в різних частинах заплави, пов’язані з глибиною і складом ґрунтових вод. Велике значення у генезі заплавних ґрунтів мають гідротермічні умови зонального клімату, а також прояв на тлі дернового процесу інших процесів ґрунтоутворення (поверхнево солонцюватий, солончаковий та ін.)[1]

Алювіальні лучні ґрунти розвиваються в центральній заплаві найбільш сприятливих за складом і властивостями алювіальних наносах і додатковому до атмосферного зволоження за рахунок підтікання капілярної кайми ґрунтових вод.

Такі умови забезпечення елементами живлення і вологою сприяють кращому розвитку рослинності та інтенсивному прояву дернового процесу.

Формується ґрунт з добре вираженим гумусовим профілем і виразною грудкувате-зернистою структурою. Під впливом постійного підживлення ґрунтовими водами. 1]

Формування засолених ґрунтів пов’язано з накопиченням солей в ґрунтових водах, породах, поверхневих водах. Делювіальними, річковими і ґрунтовими водами, вітром вони перерозподіляються по поверхні і накопичуються в поверхневих і ґрунтових водах беручи участь в утворенні осадових порід.

1.4 Рослинний покрив, кормова характеристика представників флори

В заплаві річки Мерчик переважає злаково-осокова рослинність, до складу якої входять 27% злаків, в т. ч.тонконіг болотний, китник лучний та мітлиця велетенська (біла) та 73% осокові, які представлені осоковими, камишом та рогозам.

Тонконіг болотний —Poa palustris L. 

Багаторічний верховий кореневищно — нещільнокустовий злак ярого типу з добре облистненими стеблами заввишки до 120 см. Листки трохи шорсткуваті, піхва гладенька, язичок гострий до 3 мм завдовжки, суцвіття — велика розвисла метелка. Колоски мітелки розставлені поодиноко. Насіння дрібне. Маса 1000 насінин становить 0,25 г. Росте по річкових долинах, сухих луках, болотах. Розвивається пізно, дає високий урожай у другому укосі. Після скошування швидко відростає, стійкий до висипання. 2]

Відзначається зимо- і морозостійкістю, витримує затоплення до 40 днів, але нестійкий проти затоплювання води. Вимогливий до родючості ґрунту, але мириться з кислими ґрунтами. В рік сівби дає укіс сіна. Повного розвитку досягає на 2−3 рік. Урожай 100 ц/га зеленої маси. В травостої утримується до 10 років. В 100 кг сіна, зібраного в фазі колосіння. Міститься 53 корм. од. і 4,4 кг перетравного протеїну, в траві, відповідно — 26,2 і 1,5. Рекомендується на для сінокосів і пасовищ заплавних луках.

Сорти: Приєкульський і Швеліє. 2]

Китник лучний (лисохвіст лучний) —Alopecurus pratensis L. 

Багаторічний нещільно кущовий верховий злак озимого — ярого типу розвитку, заввишки 70−120 см. Стебла м’які, добре облистнені з великою кількістю прикореневих листків. Суцвіття — колосоподібна волоть (султан). Колоски світло-жовті, опушені, однонасінні, мають м’які остюки. Насіння покрите опушеними колосовими плівками, що зрослися. На відміну від тимофіївки, суцвіття м’яке, колоски до стрижня прикріплюються під кутом 45?. Маса 1000 насінин — 0,5−0,7 г. Корені проникають у ґрунт на незначну глибину, утворюючи короткі кореневища -5−10 см. [2]

Морозостійкий, вологолюбивий, тіневитривалий, стійкий до весняних заморозків і льодяної кірки, витримує затоплення весняними водами до 45 днів, але не переносить застійних вод, засолення ґрунту і посухи.

Добре реагує на добрива. У рік сівби розвивається повільно, максимальний врожай дає на 3−4 рік, у травостої утримується до 10 років. З весни швидко відростає, дає на пасовищі найранній зелений корм. Добре відростає після скошування і стравлювання. При інтенсивному низькому спасуванні випадає з травостою. Сіно і траву охоче поїдають.

В 100 кг сіна міститься 47,7 корм. од. і 5,1 кг перетравного протеїну, в траві відповідно — 23,7 і 3,1.

Врожайність сіна 40−50 ц/га, насіння 2−4 ц/га. [2]

Сорти: Хальяс, Дністровський, Приєкульський 40, Північно-Двинський 146.

Мітлиця велетенська (біла) — Agrostis gigantean Roth (A. Alba L.).

 Багаторічна короткокореневищна напівверхова рослина озимого типу заввишки до 120 см. Стебла прямі, добре облистнені, мають багато укорочених вегетативних пагонів. Листя шорсткувате по краях і жилках, язичок плівчастий.

Піхва листка має плівчастий язичок завдовжки 4−6 мм. Волоть нещільна довжиною від 10 до 30 см. Колоски одноквіткові. Насіння біле, ланцетної форми, завдовжки 2 мм. Маса 1000 насінин — 0,2 г. [7]

Мозостійкість, стійка проти льодяної кірки, вологолюбива, витримує затоплення весняними водами до 45 днів, але погано переносить застій води. Нестійка до посухи. До грунтів не вибаглива, добре росте на слабо кислих торфових і мулуватих ґрунтах. Добре реагує на органічне і мінеральне добриво. Витримує засолення ґрунту. В рік сівби росте повільно, повного розвитку досягає на 3−4 рік, у травостої утримується 10 і більше років. На весні починає вегетувати досить рано, але цвіте пізно. Стійка до висипання швидко відростає після спасування і скошування.

Урожайність сіна в одно видових посівах становить 40−60 ц/га, зеленої маси — 210−300 ц/га. В 100 кг трави міститься 26,7 корм. од. і 1,7 кг перетравного протеїну, а в сіні відповідно — 58,2 і 5.

Сорти: Сарненська місцева, Маршанська 97, Галичанка. 7]

Осокові трави (Carex L. Ciperacea)

 — це переважно багаторічні рослини, поширені в усіх зонах. За кормовою цінністю їх поділяють на дві групи: крупностеблові і дрібностеблові. Перші з них тварини не поїдають або поїдають до колосіння. Осоки дрібностеблові дають до 20 ц/га сіна середньої і нижче середньої якості.

Дрібностеблові осоки в сухій речовині містять до 11% білка, 3% жиру, 25−26% клітковини, 7−8% золи, але сіно грубіше, ніж із злакових, мало має цукрів. 4]

За кормовою продуктивністю рослинність яка знаходиться в заплаві річки Мерчик нижче середньої якості і даному випадку може використовуватися для сіножатей.