Філософія Середньовіччя

Філософія Середніх віків охоплює V –XVст. н.е. Це філософія феодального суспільства. У своєму розвитку вона проходить такі етапи:

1. Патристика

1. Ранній (апологетика (захист)– II – IVст. н.е.)

2. Пізній (V – VIIIст. н.е.)

1. Схоластика (схола - школа)

   1. Рання (VIII – XIIст. н.е.)

   2. Висока (XIII – XVст. н.е.)

Філософія Європи у Середні віки повністю перебувала під впливом християнства(теоцентризм – тео- Бог в центрі уваги). Оскільки з цієї точки зору Бог виступав творцем всього існуючого, пізнати його розумом неможливо, це можна зробити лише за допомогою віри.

Центральна проблема філософії:

1. Проблема буття або онтологічна - вирішення з точки зору креаціонізму (краціо – творення) – ідеал божественного творіння;

2. Проблема пізнання або гносеологічна -вирішення з точки зору одкровення (істина вже дана у Біблії, читайте її і істина вам відкриється).

Людина має двоїсту природу:

1. З одного боку вона створена за образом і подобою Божою і стоїть вище всіх живих істот, бо має душу;

2. З іншого – гріховна і має смертне тіло. Бог наділяє людину розумом і волею і вона може обрати свій життєвий шлях – жити праведно чи грішити.

Апологетика (апологіо– захист) – початковий період у розвитку філософії Середньовіччя, в який відбувався захист і обґрунтування християнства. Представником цього періоду був КвінтТертулліан(належить фраза: «Вірую, бо це абсурдно.»). Він проповідував відділення розуму від віри.

Патристика (патер – батько) – так називали період, в який отці церкви розробляли свої основні положення християнського вчення. Представником був АврелійАвгустин (прозваний блаженим). Основна праця – «Сповідь». Основні ідеї праці:

• Бог – творець усіх ідей і понять;

• Віра в Бога – вихідний момент пізнання;

• Перешкодою на шляху до Бога є вільнодумство, яке підштовхує на гріхи;

• Жити по Богу – означає нехтувати спокусами земного життя;

• Тимчасовому гріховному земному протистав блажене потойбічне існування;

• Теорія часу: Бог завжди перебуває у вічності і не має відношення до часу. Час – суб’єктивне явище, яке існує тільки у розумі людини, яка очікує, спостерігає і згадує.

Схоластика(схола – школа)

Філософія починає викладатися в школах, університетах, звідси и назва.

Це період наукового обґрунтування церковних догматів.

1. Рання схоластика ( П’єр Абеляр, Ансельм Кентерберійській) – поряд із релігійною проблематикою, філософи починають розглядати питання із формальної логіки та теорії пізнання;

2. Висока схоластика (Фома Аквінський) – філософія викладалась в університетах. Систематизатором схоластики є Фома Аквінський. Його вчення є офіційною доктриною сучасного католицизму (Томізм – Томас (ім’я)). Він вперше заявив, що Бога можна осягнути і вірою і розумом.

Філософія виступала в ролі служниці богослів’я (поглиблене мислення з раціональної точки зору).

Пізня патристика (XIV – XVст.н.е.) – домінує думка, що слід відмовитися від метафізичного споглядання до емпірики (в перекладіозначає досвід, практика). Переважала дискусія з приводу розглядання природиуніверсаліїй з 3позицій:

1. Реалізм(думка про те, що реально щось повинно бути; (сутність – ось,що має буття) – напрям, представники якого стверджували, що загальні поняття (універсалії) існують реально, як сутності речей і явищ. (Ідеалістичний напрямок).

2. Номіналізм (ноумен – ім’я) – справжнє існування притаманне лише конкретним речам, а універсалії – тільки їхня назва. (Матеріалістичний напрямок).

3. Концептуалізм – універсалії окремо від речей не існують, не є назвами, мають власну ціну та виражають істотні ознаки речей.

Представники напрямків:

Реалісти(Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський) – людина осягає ці сутності в поняттях розуму (спочатку реального буття, а потім загального поняття розуму).

Номіналісти (УільямОккам, Жан Буридан) – речі одиничні, не приховують універсалій. Загальне поняття є назвами одиничного, вони творіння людського розуму. Щодо розуміння Бога схилились до біблійної традиції, яка тлумачить його як вищу волю.

Для реалістів пізнання важливе для осягнення розумом сутності, а для номіналістів пізнанням одиничних речей.