Тема 2.Історія філософії. Історія філософії – це наука про виникнення і розвиток філософії від її зародження до сучасності

Філософія виникає із виникненням протилежних соціальних-економічних класів та із розподілом праці на фізичну і розумову, і поки суспільство зберігає класову природу, вона відображає боротьбу цих класів. Поява вільного часу (дозвілля) у панівної частини населення та необхідність зберігати, поглиблювати, систематизувати та передавати знання дала можливість займатися філософією професійно.

Періодизація історії філософії в цілому збігається з періодизацією загальної історії.

Але якщо період (грець. – шлях, чергування) – це певний проміжок часу, протягом якого відбувається якась суспільно – історична подія, то історичний тип філософії не є простим відображенням історичного періоду, а виступає його розумовим осмисленням, трактуванням, тлумаченням, тобто, це стиль мислення, що відповідає певній епосі.

Історичні типи філософії.:

1. Філософія стародавнього світу (рабовласницького суспільства) (7/6 ст. до н.е.–5 ст. н.е.). Її репре­зентують:

а) філософія стародавньої Індії (ортодоксальні: веданта, міманса, ньяя, вайшешика, санкх’я, йога; неортодоксальні: буддизм, джайнізм, чарвака-локаята),

б) філософія стародавнього Китаю (Конфуціанство (Конфуцій), Даосизм (Лао-цзм), Моїзм (Мо-цзи), легізм, та ін.),

в) філософія стародавньої Греції і Риму (Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель та ін.).

Основна ознака філософії цього періоду – космоцентризм.

2. Філософія Середньовіччя (феодального суспільства) 5ст. – 15 ст. (Аврелій Августин (Блаженний), Фома Аквінський, Абу Алі Ібн-Сіна). (Теоцентризм)

Етапи її розвитку: - патристика (5-7 ст. н.е.)

- рання (апологетика (2-4 ст. н.е.);

- середня (5-6 ст. до н.е.)

- пізня патристика(6-7ст. до н.е.)

- схоластика

- рання – дискусія номіналізму та реалізму (8-12 ст. до н.е )

- зріла - містика (12 – 15 ст.);

3. Філософія епохи Відродження (15 –16 ст.) (М.Кузанський, М.Коперник, Дж.Пікко делла Мірандола, Дж.Бруно). Ознаки філософії відродження: антропоцентризм, пантеїзм, натурфілософія, гуманізм, утопічний соціалізм.

4. Філософія Нового часу (17- 18 ст.). (Ознаки філософії цього періоду: наукоцентризм і методологія) У ній виокремлюють:

а) англійське просвітництво (кінець 17- поч. 18 ст.), (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк; Дж.Берклі, Д.Юм); (Р.Декарт - франц., Б.Спіноза, Г.-В.Лейбніц – німецький філософ-ідеаліст);

б) французьке просвітництво та матеріалізм (18 ст.) (Ш.Монтеск’є, Ф.Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Ж.Ламетрі, П.Гольбах, Д.Дідро, К.Гельвецій );

в) класична Німецька філософія (др. пол. 17 - поч. 19ст.); (І.Кант, Й.Фіхте, Ф.-В.-Й.Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель, Л.Фейєрбах);

5. Світова західноєвропейська філософія (друга половина XIX - XX ст.), (плюралізм).

Її репрезентують такі філософські течії:

- позитивізм (неопозитивізм, постпозитивізм - 0.Конт, Г.Спенсер, Е.Мах, Р.Авенаріус, К.Поппер, М.Шлік, Р.Карнап тощо);

- екзистенціалізм (М.Гайдеггер, К.Ясперс, Ж.-П.Сартр, Г.Марсель, А.Камю та ін.);

- філософія життя (3.Фрейд, Ф.Ніцше, А.Бергсон та ін.) (ірраціоналізм);

- філософія науки (Т.Кун, І.Лакатос, П.Фейєрабенд та ін.);

- філософська антропологія (М. Шелер, Г.Плесснер, А.Гелен);

- неотомізм (Ж.Марітен, Е. Жільсон, Ю.Бохенський та ін.);

- феноменологія (Е.Гуссерль, Ф.Брентано, П.Рікер та ін.);

- герменевтика (Ф.Шлегель, Ф.Шлейєрмахер, В.Дільтей та ін.);

- структуралізм (К.Леві-Строс, М.-П.Фуко);

- прагматизм (Ч.Пірс, В.Джемс, Дж.Дьюї).