Зміст концепції в.М. Мясищева

Для більш повного розуміння генезу і розвитку концепції психології відносин, що розробляється В.М. Мясищева, необхідно коротко зупинитися на суспільно-політичної ситуації тих років. У 30-ті роки посилюється ідеологічний контроль над науковим творчістю з боку держави. Формується наука, з волі влади протиставляє себе світової. Ця "нова" наука, як відомо, базується і розвивається на фундаменті марксистсько-ленінської філософії. Психологіяставилася до суспільних наук, викладалася на філософському факультеті, і контроль на відповідність теоретичного змісту конкретної науки марксистсько-ленінської теорії був особливо суворий.  Домінувало вкрай негативне ставлення до численних і різноманітним теоріям особистості в західній психології, конкретних методів дослідження, перш за все тестовим методам, який отримав найбільше широке поширення в західній психології, а також і до психотерапевтичним технікам, заснованим на зарубіжних теоріях. Після сумно відомої постанови ЦК ВКПб 1936 р., присвяченого "перекручень у педагогічній науці", тестові методи в радянській психології були фактично заборонені. По суті радянська психологія була методично обеззброєна, провідні наукові психологічні школи були значною мірою зруйновані, а психологічні журнали практично ліквідовані.  В.Н. Мясищев неодноразово вказував на те, що основні важелі формування відносин - це колектив і праця, які виступали одними з основних категорій радянської ідеології. Виховання і перевиховання в трудовому колективі розглядалися основою формування нової радянської людини. Наприклад, В.М. Мясищев неодноразово згадував ім'я педагога Макаренка, розглядаючи його виховний досвід як одне з емпіричних підтверджень своєї концепції.  Таким чином, треба визнати, що концепція В.М. Мясищева вміло вписувалася їм у радянську ідеологію, була до неї зовні безумовно лояльною і не піддавалася "суворим санкціям" в дусі того часу.  Очевидно, що вижила в важких ідеологічних умовах концепція відносин В.М. Мясищева мала великий науковий потенціал для вирішення науково-практичних завдань у галузі медичної психології. Після 1953 р. і деякого ідеологічного "потепління" почав видаватися журнал "Питання психології".  У ньому в 1956 р. була опублікована досить примітна стаття В.М. Мясищева "Про значення психології для медицини". Вона, певною мірою, була програмною, намічає шляхи наукового і прикладного розвитку медичної психології, хоча в ній ще дуже сильно відчувався вплив попереднього "павловського" періоду і пануючої марксистсько-ленінської ідеології.  У період другої половині ХХ століття, головним чином до 80-х років розвиток психології багато в чому визначалося ідеями, закладеними в роботах Бехтєрєва і Виготського.  У працях учнів і співробітників Бехтерева - Б.Г. Ананьєва і В.М. Мясищева закладалися основи комплексного дослідження людини, його психофізичної природи, його відносин зі світом.  Очолюючи в 20-і роки лабораторію індивідуальної рефлексології, Мясищев відкрив важливі закономірності становлення індивідуального стилю діяльності, виділив і описав кілька типів особистості. Він доводив, що психологія особистості повинна грунтуватися типології і диференціальної психології.  Під час Великої Вітчизняної війни Мясищев очолив цикл анатомо-фізіологічних досліджень мікроструктурних змін головного мозку, вивчаючи наслідки мозкових травм і поранень, їх зв'язок з порушеннями психічної діяльності.  Не припинялися у цей час і його дослідження у сфері психології особистості. Мясищева був запропонований новий підхід, названий їм "психологієювідносин".  При цьому відносини розумілися як свідомі виборчі зв'язку людини з навколишнім світом і з самим собою, які впливають на його особисті якості і реалізуються в діяльності.  Такий цілісний підхід до особистості, на думку Мясищева, забезпечував динамічний розуміння особистості як єдності суб'єкта та об'єкта. В останніх роботах Мясищев розвивав важливу думку про те, що справжнє, перетворюючись постійно в минуле, в досвід, одночасно стає потенціалом майбутньої поведінки особистості.  На сьогоднішній день зберігся доповідь В.М. Мясищева "Проблема особистості в психології і психопатології", з яким він виступив у червні 1935 р. У цій доповіді В.М. Мясищев підкреслював: "Особистість людини розглядається і характеризується нами в першу чергу з точки зору її свідомих відносин до навколишньої дійсності, на відміну від звичайного розуміння, що розглядає її як систему функцій".  Таким чином, до середини 30-х років В.М. Мясищева була в загальних рисах сформульована концепція психології особистості і методів впливу на неї з метою лікування та виховання.  Можна з упевненістю сказати, що це - методологічна основа, потенціал багатьох наступних досліджень у галузі психології особистості в загальної, медичної, соціальної та педагогічної психології. Слідом за В.М. Бехтерева В.М. Мясищев називав свої дослідження в зазначеній галузі психологією відносин людини, а не особистості, підкреслюючи тим самим ще й філософський аспект проблеми  Предметом розглянутої нами концепції виступають відносини особистості. Основні завдання, які вирішуються цією концепцією:  1) Дослідження свідомої регуляції особистості через її відносини;  2) Патогенетична клініка неврозів. В.Н. Мясищев визначає особистість наступним чином: "Особистість - це система її відносин, в яких вона проявляється у всій повноті і цілісності".  У витоків теорії В.М. Мясищева лежать ідеї Лазурского про класифікацію особистості, згідно з типами їх відносин до навколишньої дійсності.  Основне положення психології відносин полягає в тому, що особистість, психіка і свідомість людини в кожен даний момент представляють єдність відображення об'єктивної дійсності і ставлення людини до неї.  Психологія, відносини людини у розвиненому вигляді виступають як цілісна система індивідуальних, виборчих, свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності: з явищами природи і світом речей; з людьми і товариств, явищами; особистість з самою собою як суб'єктом діяльності.  Система відносин визначається всією історією розвитку людини, вона висловлює його особистий досвід і внутрішньо визначає його дії, переживання.  Відносини пов'язані з різними підструктурами особистості. Так, з точки зору Мясищева, динамічні індивідуально-психологічні властивості темпераменту є на рівні розвинутого характеру "знятої" формою індивідуальних відмінностей, рушійні сили якої визначаються свідомим ставленням, а не властивостями нервової системи.  Характер - це система відносин і спосіб їх здійснення людиною. Властивості реакції людини, які виражають його темперамент і характер, виявляються лише при активному ставленні до об'єкта, що викликає реакцію.  Здібності людини знаходяться в закономірному співвідношенні зі схильностями, які представляють рушійну силу розвитку здібностей. Схильність - це не що інше, як потреба в певному виді діяльності, або вибірково-позитивному ставлення до неї.  Положення психології відносин лягли в основу розробленої Мясищевим патогенетичної концепції неврозів.  Невроз трактується як хвороба особистості, викликана обставинами значущості в системі її особистісних відносин. Ця концепція мала велике наукове і практичне значення, надавши вплив на всю подальшу теорію і практику психотерапії неврозів. 

ПЛАТОНОВ