40 Повсякденне знання і повсякденна мова.

Найбільш поширеною формою ненаукового пізнання є повсякденне (буденне пізнання). Буденне - це пізнання, що спирається на здоровий глузд людей, воно є узагальненням їх життєвого повсякденного досвіду. Воно включає в себе різні форми уявлень про навколишній світ: вірування, прикмети, традиції, перекази, повчання, передчуття. Також буденне пізнання включає розрізнені наукові дані, естетичні, моральні норми і ідеали.

Повсякденне знання:

• ґрунтується на життєвому досвіді та здоровому глузді;

• не припускає постановку будь-яких пізнавальних завдань, які б йшли далі потреб повсякденної практики;

• усвідомлюється не в повному обсязі, і, як правило, не формалізується;

• обумовлено соціальними, професійними, національними, віковими особливостями носія;

• навантажено моральними та естетичними нормами та ідеалами, релігійними віруваннями, поширеними в даній культурі;

• результати виражаються та закріплюються у досвіді, системі інтелектуальних навичок

• не організовано і не систематизовано.

У структурі буденного знання зазвичай розрізняють практичне і духовно-практичне знання.

• Практичне знання виникає і функціонує в контексті різних практик (обробка землі, будівництво будинку, догляд за дитиною, виховання, лікування хворих і т.д.). Це знання поставляє елементарні відомості про природу, а також про самих людей, умови їхнього життя, спілкування, соціальні зв’язки і т.д. Отриманні на цій базі знання носять хоча і чіткий, але хаотичний характер, представляючи собою простий набір відомостей, правил, і т. д.

• Духовно-практичне знання - це нормативне, ціннісно-світоглядне знання. Воно є результатом накопичення, обробки та передавання пізнавального досвіду, даного в контексті людського світу. Малюючи картину світу крізь призму інтересів і потреб людини, духовно-практичне знання говорить про те, як слід ставитися до світу, до інших людей, до самих себе. Основні форми (і функції) духовно-практичного знання - унормування, цілепокладання і побудова ідеалів діяльності. Воно виражається в притчах, ритуальних дій, легендах, культових зображеннях. Критерієм його прийнятності є погодженість з системою суспільних відносин.

Лінгвістична філософія –це філософія буденної мови - галузь аналітичної філософії, прихильники якої вбачають коріння традиційних філософських проблем в способах повсякденного спілкування і займаються його дослідженням в цілях прояснення цих проблем, а також задля поглиблення знань про мову.

Склалося у середини XX в. і отримало поширення у Великобританії і США.

• Мур, слідуючи «філософії здорового глузду», розглядає ужиткові вислови й свідомо використовує їх для спростування філософських парадоксів. У вивченні мови він бачить ключ до її розуміння. Вітгенштейн вважає, що завдання філософії – усунення метафізичних труднощів за допомогою лінгвістичного аналізу.

• Джон Остін розробив концепцію, в основі якої лежить ідея аналітичної філософії про те, що головною метою філософського дослідження є тлумачення виразів повсякденної мови. У нього відносно мало опублікованих робіт, тому що аналіз повсякденної мови здійснювався більше в обговореннях, ніж у пресі. Студенти зібрали й обробили його лекції, які були видані посмертно. Багато лекцій Дж. Остіна були спрямовані проти неправильного вживання слів і цілих фраз окремими філософами, що порушує логіку повсякденної мови.