- •1.Поняття світогляду. Раціональні і нераціональні елементи світогляду
- •2. Світогляд як форма суспільної самосвідомості людини і спосіб духовного освоєння світу.
- •3. Історичні типи світогляду та їх прояву світоглядові сучасної людини.
- •4.Національне та загальнолюдське в світогляді. Поняття ментальності
- •5.Риси української ментальності та їх відображення в світогляді. Українська міфологія.
- •6.Роль філософії у процесі відродження української нації.
- •7. Виникнення філософії: Індія, Китай, Греція.
- •8. Українська філософія: генеза і розвиток
- •9. Предмет філософії. Зміна предмету філософії в ході її історичного розвитку.
- •10. Етапи розвитку філософії: класична, некласична (модерна), постмодерна філософія.
- •12. Погляди Платона. Поміркований реалізм Арістотеля.
- •13. Феноменалізм і.Канта
- •15. Механістичний матеріалізм 17-18 ст.Ст. Антропологічний матеріалізм діалектичний і історичний матеріалізм
- •19 Постмодерн і прощання з метафізикою.
- •20. Свідомість і несвідоме, проблема їх існування.
- •3.Фрейд виокремлював три головні форми вияву несвідомого: сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми.
- •21) Структура свідомості та самосвідомість
- •22) Свідомість і мова. Л. Вітгенштайн
- •23.Самопізнання Сковороди
- •24 Критика Юркевичем антропологічного матеріалізму.
- •26 Людина у суспільстві. Особа та особистість.
- •27. Сутність свободи. Свобода вибору. Право на свободу.
- •28. М. Вебер і к. Поппер. Суспільство як продукт взаємодії індивідів
- •30. Етнос і нація. Теорії нації.
- •31. Етнонаціональний розвиток України.
- •32.Фукуяма
- •33 Історія суспільства як предмет філософського пізнання.
- •34 Стадійні моделі історії. Гегель і Маркс. Ю.Габермас.
- •35 Цивілізаційна унікальність розвитку людства. О.Шпенглер. Д.Тойнбі
- •36 Європа як філософське поняття Україна і Європа
- •37 Онтологія і гносеологія. Предмет гносеології і її методи
- •39 Роль інтуїції в пізнанні. Інтелект і інтуїція: а.Бергсон.
- •39 Поняття пізнання. Види знання.
- •40 Повсякденне знання і повсякденна мова.
- •41 Гносеологія і епістемологія
- •45 Н'ютоно-картезіанська парадигма. Парадигма некласичної науки
- •47Поняття методу пізнання. Методологія як теорія методу.
- •48 Наука і логіка.
- •49 Загальні методи пізнання. Індуктивний метод.
- •50 Методи пізнання в мовознавчих науках, в теорії перекладу.
- •51 Онтологія і аксіологія. Виникнення проблематики вартостей
- •Філософія цінностей(вартостей)
- •55. Місце добра в структурі людських вартостей.
- •57. . Постмодерна культура у рефлексіях р. Барта, у. Еко, ж. Дерріди, ф. Фукуями.
- •59 . Негативні стереотипи сприйняття української культури і шляхи їх подолання.
26 Людина у суспільстві. Особа та особистість.
Людина завжди сприймала себе як частину соціму. Арістотель називав людину істотою суспільною.
Людина і суспільство – це одне і теж, просто в різних виявах;людина на першому плані, суспільство – на другому; суспільство – найперша сила, людина його одиниця.
Людина не може бути людиною поза суспільством, оскільки:
Лише суспільство може накопичувати та передавати набутий досвід;
тільки в суспільстві можуть стати значними здібності людини;
тільки тут наша діяльність може розвиватись в різних напрямах;
тільки воно може ставити перед людиною цілі, завдання, що перевершують індивідуальні потреби та бажання;
тільки суспільство може керувати надскладними видами діяльності;
тільки в суспільстві виробляються засоби людської комунікації, символічні норми і стандарти поведінки.
Реальним носієм процесів та здобутків сьогодні є людина, а суспільство виконує функцію людського середовища.
По-перше, особа - це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані: за цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (наприклад, керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець та ін.), постає представником певних соціальних верств (особа лицаря, селянина та ін.).
По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями. В даному випадку можна вести розмову про "сіреньку" особу, видатну особу, непересічну особу, моральну, принципову особу, особу інтелектуально заглиблену, примітивну та ін.Оскільки особа постає як певна якість людського індивіда, то кожна особа постає унікальною та неповторною у своїх характеристиках і виявленнях, але водночас вона постає також представником людської особи взагалі, особи як такої, особи як родової характеристики людини.
Коли людина характеризується як особистість до характеристик особи додається "самість". вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей: наявність у особи такої "самосітї" (дечого такого, що робить особу самою собою) дозволяє характеризувати її як сформовану, або розвинену, або досконалу, або духовну особистість.Як особистість людина усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею.
Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.
Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь - не такі.
