19 Постмодерн і прощання з метафізикою.

Метафі́зика — філософія буття, роздуми про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Термін метафізика походить від сполучення грецьких μετά (metá) (після) і φυσικά (фізика). Тобто метафізика — це те, що йде після фізики.

Після Другої світової війни філософія зазнала змін – пертвориласть на постнекласичну.Суть її полягає в тому, що: нема якоїсь ідеології, нема єдиновірного бачення, пояснення; все колись вже було; нема правил та норм, є лиш хаос та різноманіття. Постмодернізм домінує у філософії з 2 пол. 20 ст.Термін як філософське поняття вперше вжив Ліотар у книзі «Ситуація постмодерну».

Дехто повязує зародження постмодернізму із Жаком Дерідою, який запропонував метод деконструкції – ревізії всієї попередньої філософії, основного методу постмодернізму( спосіб визначення аксіом європейської метафізики, за допомогою яких їх можна визначити, відкинути і перейти до мислення поза ними). Він стверджує, що література, історія, людина – це безмежний текст, причому знаки можуть бути пустими на думку Жана Бодріяра. Хтось повязує із постструктуралізмом(Фуко і Лакан), що вказав на відсутність структури, хаос, різноманітність – основні поняття постм.

Постструктуралізм — напрям у філософських дослідженнях, що отримав розвиток у формі критики та подолання структуралізму.

Риси падіння престижу науки, втрата віри в соціальний прогрес, дегуманізація суспільних відносин Постструктуралізм розглядає світ культури як феномен писемної культури, безкінечний і безмежний текст, всередині якого знаходиться і сам індивід.

У постструктуралізмі замість індивідуального суб'єкта на перший план виходить колективне «Я», мала група однодумців. Для нього властива деконструкція (аналітичне розчленування понять), децентрація, дискурсивний (концептуальний, логічно-раціональний) аналіз мови культури, інтерпретація простору культури як знакової системи, яка складається з тексту і контексту, стирання просторово-часових меж буття культури. Постструктуралізм виступає основою постмодернізму.

Постмодернізм виник із відокремленням від класичної, некласичної філософії, бажанням створити новий напрям, який створений проте на основі вже баченого – постмодерністи не визнають нічого нового. Постмодернізми відмовляються від універсалізму,створення всезагальної ідеології, яка чомусь служить – дежаві, Богу; відмовляються від створення всезагальних і всепояснюючих вчень на зразок метафізики, називаючи своє мислення постметафізичним.

Філософія більше не шукає першопричину чи мету, логічний сенс.

Більше нема поняття бінаризму –розгляду понять як добро чи зло, істина чи хиба, жіноче чи чоловіче.Людина виступає сукупністю різних поглядів. Автор письмового тексту не говорить сам від себе, а ніби одягає Авторську маску. Митці того часу ніби відокремлені від суспільства та моралі, маюсь свою екстравагантну поведінку, зовнішній вигляд.

Постмодернізм не визнає чогось сталого, єдиного, він критичний та іронічний; нівелювалось поняття добра і зла, прекрасного і потворного, людина втрачає орієнтир

- Відмова від категорій істина, причинність, сутність

- Поняття “метафізика”, “трансцендентне постмодернізм протиставляє “іронію”, “імманентне”. - постмодерн робить поняття “невизначеність” одним із центральних. - орієнтується не на створення, творчість, синтез, а на “деконструкцію”, “деструкцію” попередніх структур інтелектуальної практики.