10.1.2. Загальна характеристика теоретико-методологічної сутності сучасних систем міжнародної безпеки, регламентованих правом міжнародної безпеки

Війна як найбільш небезпечний рівень міжнародної конфліктної взаємодії є такою формою міжнародних відносин, яка, хоч і заборонена, але є реальністю, з якою міжнародне публічне право має рахуватися, протиставляючи їй організовані гарантії попередження та припинення. У зв’язку із цим міжнародне публічне (владне) право передбачає створення державами систем безпеки (індивідуальної і колективної), покликаної попереджати озброєні сутички та війни, а в разі агресії та початку війни – як можна швидше їх припинити, застосовуючи індивідуальні та колективні заходи примусу до миру. Якщо в залежності від стадії розвитку конфлікту можна говорити про підтримання чи відновлення міжнародного миру, то за рівнем інтересів сторін, які втягуються в конфлікт, можна говорити про індивідуальну, групову або колективну безпеку.

З цієї причини безпекознавство і правова доктрина вважають правомірним і доцільним здійснення державами, їх групами та міжнародними організаціями розробку систем індивідуальної, групової та колективної безпеки для підтримання миру і гарантування міжнародної безпеки.

Так, відповідно до ст. 51 Статуту ООН, якщо матиме місце напад (агресія) на члена ООН, то жодною мірою не обмежується невід’ємне право на індивідуальну чи колективну самооборону, але лише до тих пір, поки Рада Безпеки ООН не застосує заходів, необхідних для підтримання міжнародного миру та безпеки. Необхідно наголосити, що у сучасному міжнародному праві перевага надається застосуванню систем колективної безпеки, системи індивідуальної безпеки не повинні використовуватися на шкоду інтересам загальної безпеки.

Системи індивідуальної безпеки – це сукупність організаційно-правових засобів і заходів, які розробляються та використовуються державою індивідуально з метою гарантування її власної безпеки, зокрема, шляхом організації, фінансування і функціонування збройних сил, систем розвідки, контррозвідки, цивільної оборони тощо.

Однією із ключових категорій як права міжнародної безпеки, так і міжнародного публічного права в цілому є поняття колективної безпеки, заснованої на спільній зацікавленості держав у справі охорони миру та міжнародного правопорядку В основі створення систем колективної безпеки покладено ідею про неподільність миру і безпеки, суть якої полягає у визнанні небезпеки збройних конфліктів незалежно від того, де вони мають місце і які держави є їх безпосередніми учасниками. Зазначений принцип покладає на усі держави обов’язок реагувати на будь-які порушення миру та безпеки в будь-якому районі світу, брати участь у спільних діях на основі Статуту ООН з метою попередження або ліквідації загрози миру.

Системи групової безпеки – це сукупність організаційно-правових засобів і заходів індивідуальних систем безпеки різних держав, які за домовленістю об’єднуються і використовуються зацікавленими державами в конкретних випадках агресивних дій проти однієї з цих держав з метою гарантування її власної та її партнерів безпеки, зокрема, шляхом організації, фінансування і функціонування збройних сил, систем розвідки, контррозвідки, цивільної оборони тощо для ліквідації конкретного випадку озброєного конфлікту. Якщо зазначена ситуація породжує відповідну небезпечну сталу тенденцію в регіоні, то доопрацьована система групової безпеки може бути перетворена в систему колективної локальної чи регіональної безпеки.

Колективна безпека – це система спільних організаційно-правових засобів, заходів і дій держав та (або) міжнародних організацій з метою забезпечення умов і безпосереднього підтримання міжнародного миру і безпеки, за допомогою адекватних та легітимних засобів і заходів попередження або припинення застосуванню сили або погрози силою, порушень миру та актів агресії.

Системи колективної безпеки – це сукупність організаційно-правових засобів і заходів, які розробляються та застосовуються декількома державами одночасно з метою гарантування їх спільної безпеки чи загальної безпеки регіональних об’єднань і всього міжнародного співтовариства.

Заходи та засоби колективної безпеки мають ґрунтуватися на основних принципах міжнародного права, найважливішими з яких є:

1) принципи поваги прав людини;

2) незастосування сили чи погрози силою;

3) непорушності кордонів;

4) територіальної цілісності;

5) невтручання у внутрішні справи іншої держави.

Залежно від рівня створення систем колективної безпеки розрізняють два їх види – загальну (універсальну та глобальну) і регіональні системи колективної безпеки.