- •Київський університет Права національної академії наук україни
- •Передмова
- •Тема 1.
- •Тема 1. Право міжнародної безпеки як система наукових знань про особливу галузь міжнародного публічного права і навчальна дисципліна.
- •Тема 2. Історія виникнення, стан і сучасні тенденції розвитку права міжнародної безпеки.
- •Тема 4. Характеристика системи принципів права міжнародної безпеки.
- •Тема 5. Характеристика системи джерел права міжнародної безпеки.
- •Тема 6. Загальна характеристика міжнародно-правових засобів і заходів збереження миру і забезпечення міжнародної безпеки.
- •1.1.2. Особливості змістовного модулю іі. – Особлива частина: особливості практики застосування положень права міжнародної безпеки
- •Тема 7. Засоби зміцнення довіри та міжнародний контроль.
- •Тема 9. Демілітаризація окремого територіального простору.
- •Тема 10. Міжнародні системи колективної безпеки.
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 1.2. Загальна характеристика актуальності проблеми правого забезпечення міжнародної безпеки план
- •1.2.1. Передумови актуалізації розвитку сучасних підходів до проблеми забезпечення міжнародної безпеки
- •1.2.3. Особливості структурної побудови навчальної дисципліни „Право міжнародної безпеки”
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 2.
- •2.1.1. Сутність гносеологічного підходу до визначення джерел права міжнародної безпеки
- •2.1.2. Особливості історичних умов зародження ідей та їх розвитку до рівня системи знань про мир, війну і міжнародну безпеку
- •2.1.3. Загальна характеристика стану і перспектив розвитку доктринальних шкіл з права міжнародної безпеки
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 2.2. Актуальні проблеми сучасної парадигми теорії про безпеку і права міжнародної безпеки та шляхи їх вирішення план
- •2.2.1. Характеристика сучасної парадигми Права міжнародної безпеки та тенденцій його розвитку
- •2.2.2. Сутність відставання теорії Права міжнародної безпеки від сучасних вимог безпекознавства
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 2.3. Теоретико-методологічні особливості природи насильства і війни як явищ у людському суспільстві план
- •2.3.1. Загальний огляд теоретико-методологічних підходів до визначення природи війни як соціального явища
- •2.3.2. Загальна характеристика сучасного „мілітаризму” як явища
- •Основні напрями і форми військово-економічного протиборства сторін
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 2.4. Особливості теоретико-методологічних основ військово-політичних аспектів зовнішньої політики у сфері міжнародної безпеки план
- •2.4.1. Теоретико-методологічні особливості визначення сутність військової політики та її елементів
- •2.4.2. Теоретико-методологічні особливості сутності військової доктрини та її різновидів
- •2.4.3. Теоретико-методологічні особливості сутності військової концепції, стратегії і тактики
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 2.5. Війна в умовах глобалізації: міжнародно-правові та безпекознавчі аспекти план
- •2.5.1. Загальна характеристика сучасної теоретико-методологічної парадигми поняття „війна”
- •2.5.2. Міжнародні відносини та міжнародна безпека у світлі глобальних політичних змін як чинники впливу на „життя” і „змістовний розвиток” війни
- •2.5.3. Глобальні політичні тенденції як чинники впливу на характер форми застосування військової сили
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 2.6. Теоретико-методологічні особливості та критерії видової класифікації війн план
- •2.6.1. Особливості теоретико-методологічної класифікації війн за соціально-політичною і міжнародно-правовою характеристикою
- •2. Порівняльний аналіз світові війни – породження хх століття
- •2.6.2. Особливості теоретико-методологічної класифікації війн за силами, засобами і способами ведення військових дій та її елементів
- •2.6.3. Теоретико-методологічні особливості визначення джерел, способів, сил і засобів розв’язання та ведення війни
- •2.6.4. Теоретико-методологічні особливості визначення часової тривалості війни
- •2.6.5. Теоретико-методологічні особливості визначення періодизації війни
- •2.6.6. Теоретико-методологічні особливості визначення допоміжних заходів протиборства сторін, котрі знаходяться у стані війни
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 2.7. Теоретико-методологічні особливості інформаційно-психологічного протиборства та інформаційно-психологічної війни план
- •2.7.1. Теоретико-методологічні особливості інформаційно-психологічного протиборства
- •2.7.2. Теоретико-методологічні особливості інформаційної війни
- •2.7.3. Теоретико-методологічні особливості психологічної війни
- •2.7.4. Теоретико-методологічні особливості інформаційно-психологічної війни
- •2.7.4.1. Основні характеристики сутності та складових інформаційно-психологічної війни (іпв).
- •2.7.4.5. Інформаційно-психологічна війна у геостратегічному протиборстві.
- •2.7.5. Особливості методики оцінки ворожих і агресивних дій учасників інформаційно-психологічного протиборства.
- •Питання для самоконтролю
- •Загальні висновки до Теми 2:
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 3.
- •3.1.1. Характеристика загального концептуального підходу до формування права міжнародної безпеки
- •3.1.2. Особливості сучасних підходів до визначення поняття права міжнародної безпеки у працях іноземних дослідників
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 3.2. Особливості формування сучасного уявлення про загальну концепцію права міжнародної безпеки як наукової дисципліни план
- •3.2.1. Теоретико-методологічні особливості визначення складових елементів права міжнародної безпеки
- •3.2.2. Теоретико-методологічні особливості визначення суб’єкта пмб і міжнародних правовідносин у сфері підтримання міжнародного миру, забезпечення міжнародної безпеки і попередження війни
- •3.2.3. Міжнародна безпека як наукова категорія в Теорії права міжнародної безпеки
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 4.
- •4.1.1. Особливості змістовної сутності та функцій принципів міжнародного публічного права
- •4.1.2. Особливості співвідношення принципів і звичаїв міжнародного публічного права
- •4.1.3. Особливості наукової дискусії навколо визначення понять „загальні” та „основні” принципи міжнародного публічного права
- •4.1.4. Особливості розмежування загальних принципів права і основних принципів міжнародного публічного права
- •4.1.5. Характерні риси і зміст основних принципів міжнародного права
- •4.1.6. Особливості тлумачення і застосування принципів міжнародного публічного права у сфері міжнародної безпеки
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 4.2. Теоретико-методологічні засади визначення сутності норм міжнародного публічного права у галузі міжнародної безпеки план
- •4.2.1. Особливості визначення сутності та формування поняття норми міжнародного права
- •4.2.2. Особливості структури норм міжнародного публічного права
- •4.2.3. Особливості видів норм міжнародного права
- •4.2.4. Концепція „м’якого права”
- •4.2.5. Реалізація (застосування) норм міжнародного права
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 4.3. Сучасний стан розвитку системи та кваліфікаційна характеристика особливостей принципів права міжнародної безпеки план
- •4.3.1. Загальна характеристика сучасної системи принципів права міжнародної безпеки
- •4.3.2. Юридична природа основних принципів міжнародного права та їхній зв’язок з правом міжнародної безпеки
- •4.3.4. Особливості співвідношення основних принципів міжнародного публічного права і відомчих принципів у праві міжнародної безпеки та їхня загальна характеристика
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 5.
- •5.1.1. Теоретико-методологічне визначення особливостей ієрархії джерел міжнародного публічного права
- •5.1.2. Особливості міжнародних конвенцій та міжнародно-правових актів га і рб оон як джерел права міжнародної безпеки
- •5.1.3. Особливості міжнародних договорів як джерел права міжнародної безпеки
- •5.1.4. Міжнародно-правові акти, спрямовані на створення регіональних систем безпеки як джерела права міжнародної безпеки
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 6.
- •6.1.1. Загальна характеристика Статут оон та інших політико-номативних актів га і рб оон та їх роль у збереженні миру і забезпеченні міжнародної безпеки
- •Лекція 6.2. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів план
- •6.2.1. Особливості становлення в міжнародному праві зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів
- •Питання для самоконтролю
- •6.2.2. Змістовна сутність проблеми реалізації на практиці принципу мирного вирішення міжнародних спорів
- •6.2.3. Особливості змістовної сутності поняття міжнародного спору, класифікація міжнародних спорів
- •6.2.4. Теоретико-методологічна і правова сутність засобів вирішення міжнародних спорів
- •6.2.4.1. Міжнародні переговори, посередництво, добрі послуги.
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 6.3. Особливості заходів забезпечення міжнародної безпеки міжнародно-правовими засобами план
- •6.3.1. Проблема міжнародної військової безпеки та міжнародно-правові принципи її забезпечення
- •6.3.2. Нормативно-правові заходи підтримання миру, забезпечення безпеки та відвернення війни
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 6.4. Розвідувальна діяльність як специфічний засіб забезпечення національної, державної і міжнародної безпеки план
- •6.4.1. Розвідувальна діяльність як явище та організаційно-правовий процес у забезпеченні реалізації зовнішньої політики суб’єктів правовідносин в міждержавних і міжнародних відносинах
- •6.4.2. Особливості функцій спецслужб у сфері сучасної розвідувальної діяльності
- •6.4.3. Сутність розвідувальної інформації і розвідувальних даних
- •6.4.4. Створення розвідувальних позицій як різновид оперативної діяльності
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7.
- •7.1.1. Організаційно-правова сутність міжнародно-правового інституту „зміцнення довіри” у міжнародних відносинах
- •1.7.2. Обсє як провідна інституція розвитку теорії і практики реалізації системи заходів довіри в міжнародних відносинах і співробітництва у сфері міжнародної безпеки
- •7.1.3. Теоретико-методологічні та правові аспекти концепції „Відкрите небо”
- •7.1.4. Партнерство заради миру як форма реалізації заходів довіри та співробітництва в сфері міжнародної безпеки
- •7.1.5. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору як форма регіонального співробітництва у сфері безпеки
- •7.1.6. Організаційно-правова сутність міжнародно-правового інституту „міжнародного контролю за обмеженням озброєнь і роззброєнням” у міжнародних відносинах
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 8.
- •8.1.1. Загальна характеристика сутності поняття „матеріальне забезпечення” міжнародної безпеки
- •8.1.2. Теоретико-методологічна і організаційно-правова сутність ядерного роззброєння
- •8.1.2.4. Заборона ядерних випробувань
- •8.1.4. Заборона розробки, виробництва, застосування хімічної і бактеріологічної зброї та їх знищення
- •8.1.4. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 9.
- •9.1.1. Особливості змістової сутності поняття правового інституту „демілітаризація окремого територіального простору”
- •9.1.2. Особливості змістової сутності понять правових інститутів „нейтралітет” і „нейтралізована територія”
- •9.1.3. Теоретико-методологічна сутність забезпечення безпеки і практика її реалізації в Арктичному регіоні
- •9.1.4. Особливості, місце і роль міжнародно-правового режиму Північного Льодовитого океану та прибережних морів у контексті забезпечення міжнародної безпеки
- •9.1.5. Особливості, місце і роль міжнародно-правового режиму Антарктики в контексті забезпечення міжнародної безпеки, мореплавства і науково-господарської діяльності
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 10.
- •10.1.1. Загальна характеристика безпекознавчих основ теоретико-методологічної сутності сучасних систем міжнародної безпеки
- •10.1.2. Загальна характеристика теоретико-методологічної сутності сучасних систем міжнародної безпеки, регламентованих правом міжнародної безпеки
- •10.1.3. Особливості всесвітньої універсальної системи колективної безпеки
- •10.1.4. Особливості регіональних систем колективної безпеки
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для заліку
- •Рекомендована література і. Нормативно-правові акти:
- •Іі. Основна
- •Ііі. Допоміжна
- •Іv. Інформаційні ресурси
10.1.1. Загальна характеристика безпекознавчих основ теоретико-методологічної сутності сучасних систем міжнародної безпеки
Розглядаючи питання про необхідність забезпечення сприятливих умов просування інтересів об’єкту захисту на міжнародній арені, постає проблема організаційно-правової узгодженості діяльності міжнародних структур, державних органів, громадських організацій, окремих індивідів щодо реалізації низки окреслених завдань, спрямованих на досягнення стратегічної мети людства у сфері безпеки – підтримання миру, забезпечення міжнародної безпеки та відвернення війни.
На думку численних дослідників історії України споконвічні проблеми з утвердженням незалежності виникали саме через відсутність ефективно діючої системи національної і міжнародної безпеки. При чому такі проблеми не є новими для України й сьогодні. Так, Стародавній Рим набув сили лише тоді, коли у нього з’явилася постійна армія. Що ж до України, то навіть свого часу Й. Гердер стверджував, що нещастя слов’янського народу полягає у тому, що за всієї своєї любові до спокою та домашнього завзятті він не міг встановити довговічного військового ладу, хоча йому й не бракувало мужності в хвилину бурхливого опору.
Найбільш ефективним способом виявилося створення системи безпеки, головною метою якої є надійне забезпечення просування на міжнародній арені інтересів об’єкту захисту.
Зазначений процес має декілька векторів.
По-перше, формування системи безпеки відбувається через неможливість іншими шляхами забезпечити достатній рівень захищеності інтересів об’єкту і здійснення ефективної протидії чинникам небезпеки.
По-друге, сам процес формування даної системи супроводжується негативним впливом інших систем і відбувається у певному недоброзичливому середовищі, тобто системи безпеки функціонують у постійно конфліктуючому середовищі.
По-третє, функціонування сформованої системи безпеки постійно супроводжується негативним впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.
Отже система безпеки, існуючи у конфліктогенному середовищі, весь час перебуває у стані перманентної напруги. Зазначений стан для неї є природним, через що наявність внутрішніх і зовнішніх конфліктних ситуацій має розглядатися як іманентна. Водночас постає необхідність у відпрацюванні параметрів допустимого рівня конфлікту, перевищення якого свідчитиме про наявність реальної небезпеки, ризику, виклику чи загрози безпеці.
Одним із фундаментальних завдань даної системи є забезпечення безпеки. Так, на думку П. Бєлова, безпека – властивість системи, яка включає в себе потенційні жертви і загрози для них. Безпека як стан характеризується такими параметрами, як стабільність, стійкість і живучість системи. Для досягнення даного завдання застосовується ціла низка методів:
1) ухилення;
2) захист від джерел небезпеки або знищення цих джерел небезпеки, ризиків, викликів чи загроз.
У даному випадку під:
1) стійкістю розуміється здатність системи нормально функціонувати при негативних впливах різного рівня сили;
2) стабільністю – сукупність сталостей до тривало діючих впливів негативних чинників;
3) живучістю – здатність систем зберігати запланований рівень функціонування в умовах цілеспрямованого негативного і навіть руйнівного впливу.
Застосуванням синергетичного підходу до аналізу систем, особливо відкритих, якими є соціально-політичні системи, має важливе значення. Називаючи критерій „живучість”, насправді ми маємо розуміти його змістовну сутність у давно визначеному синергетичному терміні „гомеостазису”. Щодо такої ознаки як цілісність, то вона характеризує систему як таку, що не має частин і діє як єдиний об’єкт. У цілісній системі взаємозв’язки є настільки сильними, що не можуть розглядатися як взаємозв’язки між локалізованими у просторі часі частинами.
Не можна не звертати увагу і на той факт, що активізація формування системи безпеки відбувається у періоди активізації алгоритмів дестабілізації. Духовний занепад, світоглядна дисипативність, політична пасивність, економічне падіння, соціальна напруга, правовий нігілізм, підвищена активність та агресивність конкурентів, корупція державних чиновників – ці та низка інших чинників сприяють формуванню у об’єкта захисту відчуття окремішності, відчуженості від соціуму, держави.
У цей період, активізуються алгоритми самозбереження, і особи шукають інших груп, колективів, які б забезпечили їм відчуття безпеки, внутрішньої гармонії, впевненості у майбутті. На цьому етапі можливі як позитивні інтегративні процеси, котрі знаходять свій вияв, приміром, у створенні нових систем безпеки, так і негативний, коли утворюються екстремістські організації. До речі поява та різка активізація таких організацій зазвичай свідчить про послаблення дії системи державної чи міжнародної безпеки.
Для побудови будь-якої системи необхідно знати класифікаційні критерії та особливості, котрі мають велике значення для визначення подальшого рівня адекватності функціонування загального механізму складних систем у конфліктогенному середовищі. Системи класифікуються за різними критеріями.
Система забезпечення безпеки – механізм з вироблення, перетворення і реалізації концепції, стратегії і тактики в сфері безпеки за допомогою скоординованої діяльності міжнародних, міждержавних, державних і недержавних структур.
Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями і завданнями щодо захисту національних інтересів, котрі здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України та імплементованих у національне законодавство принципів і норм міжнародно-правових актів.
Отже, під системою забезпечення національної безпеки слід розуміти державні органи, громадські організації, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями і завданнями щодо захисту та просування національних інтересів, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства України та імплементованих у національне законодавство принципів і норм міжнародно-правових актів.
Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, Концепція (основи державної політики) національної безпеки, інші закони і нормативно-правові акти, а також визнані Україною міжнародні договори та угоди, інші імплементовані у національне законодавство принципи і норми міжнародно-правових актів.
За критерієм розповсюдженості фахівці-безпекознавці виділяють: універсальну, глобальну, міжнародну, регіональну (колективну), національну, локальну безпеку.
Універсальна безпека – такий стан системи, котрий дозволяє підтримувати відносний балансу позитивних і негативних тенденцій у міждержавних і міжнародних відносинах, за якого небезпека не матеріалізується і тим самим не загрожує як нейтральним державам, так і тим, які є учасницями воєнних союзів (коаліцій) та інших міждержавних угод, спрямованих на забезпечення безпеки в тій чи іншій сфері (державній, економічній, політичній, воєнній тощо). Під терміном універсальна розуміється вся різноаспектніть явища „безпека”.
Система універсальної безпеки – сукупність принципів і норм міжнародного публічного права та створених на їх основі світових інститутів та механізмів взаємодії з метою забезпечення універсальної безпеки, тобто підтримання міжнародного миру, забезпечення міжнародної безпеки, попередження застосування озброєної сили чи погрози силою, відвернення озброєних конфліктів і війни. Універсальність системи безпеки означає, що зазначена система здійснює цілеспрямоване управління чинниками небезпек у всіх можливих їх аспектах з метою протидії можливій їх матеріалізації і тим самим підтримує необхідних стан безпеки об’єкта захисту.
Система забезпечення універсальної безпеки – сукупність універсальних органів, організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями і завданнями щодо захисту та просування універсальних (різносторонніх) інтересів, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах уніфікованого законодавства, спрямовану на підтримання міжнародного миру, забезпечення міжнародної безпеки, попередження застосування озброєної сили чи погрози силою, відвернення озброєних конфліктів та війни.
Глобальна безпека – це комплекс міжнародних умов співіснування, домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі, міжнародній міждержавній і неурядовій організації, іншій юридичній та фізичній особі – членам світової спільноти та учасникам міжнародних відносин забезпечується можливість вільно обирати та здійснювати свою стратегію розвитку відповідно до принципів глобалізації. Глобальність, насамперед, визначає просторовий вимір безпеки, тобто такий, що охоплює весь світ, всю земну кулю за певним видом і напрямом безпекотворення.
Система глобальної безпеки - сукупність принципів і норм міжнародного публічного права та створених на їх основі міжнародних інститутів і механізмів взаємодії з метою забезпечення глобальної безпеки, тобто система забезпечує цілеспрямоване вигідне об’єкту захисту управління чинниками небезпеки на широкому просторовому вимірі – охоплює весь світ, всю земну кулю та забезпечує не всі аспекти, а лише визначені напрями та види безпеки.
Система забезпечення глобальної безпеки – сукупність міждержавних, міжнародних, транснаціональних органів, організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями і завданнями щодо захисту та просування глобальних інтересів на всесвітньому просторовому вимірі, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах власного законодавства держав, міжнародного публічного і міжнародного приватного права.
Міжнародна безпека – це комплекс міжнародних умов співіснування, домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі, недержавним організаціям і фізичним особам як членам світової спільноти та учасникам міжнародного спілкування забезпечується можливість вільно обирати і здійснювати свою стратегію розвитку, не зазнаючи зовнішнього тиску та розраховуючи на невтручання, розуміння та взаємоприйнятне і взаємовигідне співробітництво з боку інших держав, міжнародних організацій та інших учасників міжнародних відносин, тобто відносин суверенів, юридичних і фізичних осіб, котрі регулюються міжнародним публічним та міжнародним приватним правом.
Система міжнародної безпеки – сукупність принципів і норм міжнародного права та створених на їх основі інститутів (державних та міжнародних органів, недержавних міжнародних організацій, призначених забезпечувати даний тип безпеки) та механізмів взаємодії суверенів, фізичних і юридичних осіб з метою забезпечення безпеки двох та більше держав, народів і націй від застосування сили чи погрози силою, порушень миру і безпеки, озброєних конфліктів, агресій чи війни.
Основною метою міжнародної безпеки є створення умов для співробітництва держав, міждержавних і міжнародних неурядових організацій, інших юридичних та фізичних осіб у розв’язанні як цивільних, державних, національних проблем, так й глобальних проблем людства. Міжнародна безпека має стати основою міжнародного спілкування, мирного і безпечного співіснування.
Правові гарантії здійснення міжнародної безпеки полягають у визнанні принципів рівноправності держав незалежно від соціального і політичного устрою; у свободі вибору шляху, розвитку і форм організації життя; у власному волевиявленні держав при розпорядженні природними ресурсами та економічним потенціалом в своїх країнах; у взаємовигідному співробітництві та вільному розвитку економічних, фінансових, науково-технічних, гуманітарних, інших мирних відносин між державами; у мирному урегулюванні будь-яких суперечок без застосування сили або погрози силою, попередження можливих озброєних конфліктів, відвернення війни тощо.
Система забезпечення міжнародної безпеки – сукупність міжнародних органів, міжнародних міждержавних, міжурядових і неурядових організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднані цілями та завданнями щодо захисту та просування міжнародних інтересів, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах власного та міжнародного законодавства, з наданням пріоритету останньому.
Регіональна безпека – це комплекс міжнародних, міждержавних і специфічних регіональних умов співіснування домовленостей та інституціональних структур, за яких кожній державі, міжнародній структурі, неурядовій організації як учасникам даної системи безпеки забезпечується можливість вільно обирати і здійснювати свою стратегію розвитку. Дана система може бути визначена як у просторовому вимірі (обмежена кордонами певного регіону), так і у багатоаспектному вимірі, тобто бути універсальною – спрямованою на всі аспекти регіональної безпеки.
Система регіональної безпеки – сукупність міжнародних і норм права держав-учасниць регіональної безпеки і створених на їх основі інститутів (міждержавних, міжурядових і неурядових органів, призначених забезпечувати даний тип безпеки) і механізмів взаємодії з метою забезпечення безпеки зазначених держав, народів і націй.
Система забезпечення регіональної безпеки – сукупність державних і міжнародних регіональних органів, громадських та інших неурядових організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями і завданнями щодо захисту та просування регіональних інтересів різного рівня, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства держав-учасниць, відповідних міждержавних і міжнародних домовленостей, закріплених у відповідних міжнародних угодах і договорах регіонального рівня.
Національна безпека – головна потреба нації у суверенному існуванні, без втручання і тиску ззовні; у визначених сприятливих умовах, за яких максимально мінімізована реальність матеріалізації чинників небезпек, ризиків, викликів і загроз втрати життєво-важливих ідентифікаційних національних рис і якостей; у збереженні можливості вибору сприятливих шляхів і форм свого прогресивного розвитку та реалізації у життя запланованих національних програм розвитку.
Система національної безпеки – сукупність національних норм права, імплементованих у національне законодавство міжнародних принципів і норм та створених на їх основі інститутів і механізмів взаємодії з метою забезпечення національної безпеки.
Система забезпечення національної безпеки – сукупність державних органів, громадських та інших неурядових організацій і структур, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями і завданнями щодо захисту та просування національних інтересів, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства держави.
Державна безпека – це:
1) невід’ємна складова частина національної безпеки та одна із головних умов гарантованого її забезпечення;
2) стан захищеності, котрий гарантує створення необхідних і достатніх умов для реалізації державою свого призначення у сфері управління справами національного суспільства і забезпеченню нормального функціонування національної політичної влади; іншими словами – стан захищеності державної надбудови від яких-небудь деструктивних впливів при реалізації передбачених законом державних функцій;
3) стан спроможності державних органів і неурядових національних структур, включених у систему забезпечення державної безпеки, підтримувати і постійно надавати позитивний вплив у конфліктній взаємодії на чинники небезпек, ризиків, викликів і загроз, керувати ними у вигідному державі плані, протидіяти можливості їх матеріалізуватися та завдати збитку чи спричинити шкоду громадянам, національному суспільстві та державній владі.
Державна безпека обов’язково припускає такі традиційні гарантії як:
1) непорушність кордонів і збереження територіальної цілісності;
2) забезпечення національного суверенітету;
3) охорона конституційного ладу;
4) підтримання умов нормального функціонування та удосконалювання національної економічної системи;
5) сприяння нормальному функціонуванню існуючих державних структур;
6) створення умов для проведення незалежної внутрішньої та зовнішньої політики; сприяння успішному просуванню за кордоном державних і національних інтересів, а також інтересів своїх громадян.
Система державної безпеки:
– у загальному значенні – комплекс організаційно-правових заходів, законодавчих і виконавчих державних та неурядових органів, котрі утворюються до особливостей забезпечення безпеки і оборони тієї чи іншої держави;
– у професійному значенні – комплекс організаційно-правових заходів і органів забезпечення ефективного функціонування системи внутрішньої і зовнішньої безпеки конкретної держави, особливе місце в якої відводиться системі активної протидії системам небезпек, ризиків, викликів чи загроз, тобто цілеспрямованого вигідного управління несприятливими чинниками з метою недопущення їх матеріалізації у відповідні небезпеки, ризики, виклики та загрози. Як правило, зазначений комплекс засновується на:
1) відповідних положеннях Конституції;
2) концепції (стратегії) національної безпеки;
3) зовнішньої і внутрішньої політики;
4) основних принципах і вимогах:
4.1) воєнної доктрини і воєнної політики;
4.2) доктрини державної і суспільної безпеки,
4.3) складовими якої є концепції та доктрини оборони, розвідувального і контррозвідувального забезпечення.
Система забезпечення державної безпеки – система організаційно-правових заходів, спрямованих на підтримання стабільності та правопорядку в державі, зокрема:
1) підтримання конституційного ладу і правопорядку;
2) забезпечення ефективної діяльності вищих органів влади, системи управління державною діяльністю, адміністративно-територіальними одиницями (краями, областями, провінціями, республіками, штатами);
3) усунення в межах прийнятих правових процедур проблем і неузгодженостей, котрі виникають між різними рівнями та гілками влади;
4) попередження можливих внутрішніх конфліктів;
5) розробка і здійснення заходів щодо прогнозування, моделювання і своєчасної локалізації гострих конфліктних ситуацій;
6) встановлення порядку прийняття рішень на випадок виникнення локальної або загальнодержавної нестабільності (надзвичайне положення, воєнний стан, оголошення війни тощо).
Локальна безпека – це комплекс умов співіснування, домовленостей та інституціональних структур, за яких забезпечується можливість вільного обрання і здійснення власної стратегії розвитку на локальному рівня.
Система локальної безпеки – сукупність норм права і створених на їх основі інститутів і механізмів взаємодії структур державної влади, місцевого самоврядування, недержавних організацій, окремих фізичних осіб з метою забезпечення локальної безпеки.
Система забезпечення локальної безпеки – державні органи, органи місцевого самоврядування, громадські організації, посадові особи та окремі громадяни, об’єднані цілями і завданнями щодо захисту та просування національних інтересів, Інтересів місцевої громади та окремих громадян, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах законодавства держави та регіональних нормативних актів, виданих громадою місцевого самоврядування.
