9.1.4. Особливості, місце і роль міжнародно-правового режиму Північного Льодовитого океану та прибережних морів у контексті забезпечення міжнародної безпеки

Проблема Північного Льодовитого океану виводиться з різниці підходів до визначення цієї ділянки земної кулі. З однієї сторони, він може розглядатися як відкрите море з усіма міжнародно-правовими наслідками, що випливають із цього розуміння. З іншої сторони, Північний Льодовитий океан у своїй значній частині являє собою крижану (льодову) поверхню, а тому може розглядатися як особливий різновид державної території прилеглих країн, які розділили океан на полярні сектори, а всі землі та острови, а також льодові поверхні, що знаходяться в межах полярного сектора тієї чи іншої країни, входять до складу державної території.

Морські простори становлять переважну частину арктичного регіону, та їх правовий режим у цілому визначається принципами та нормами міжнародного публічного права, що відносяться до Світового океану, і закріпленими у Женевських конвенціях з морського права 1958 р. і Конвенції 1982 р. Ст. 234 останньої Конвенції надає приарктичним державам право приймати закони і правила в покритих льодом протягом більшої частини року районах 200-мильної виключної економічної зони, спрямовані на захист морського середовища.

Відповідно до Конвенції прибережні держави мають право приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил із запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища із суден у покритих льодами районах у межах виключної економічної зони. У районі Арктики встановлене вільне судноплавство, крім того, можливі стоянки військових підводних кораблів, що мають ядерну зброю.

Важлива роль у життєдіяльності СРСР, а тепер Росії належить Північному морському шляху (ПМШ), який довгий час уважався національною водною магістраллю, закритої для міжнародного судноплавства. Це було пов’язано із проблемами „холодної війни”. Її закінчення сприяло відкриттю у 1991 р. ПМШ для міжнародного судноплавства. Проте Північний морський шлях передусім залишається головною національною комунікацією Росії.

Арктична рада – міжнародна регіональна організація, покликана сприяти співробітництву в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення сталого розвитку приполярних районів.

У 1989 р. з ініціативи Фінляндії вісім приарктичних країн – СРСР (пізніше його місце перейшло до Росії), США, Канада, Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія та Ісландія – почали об’єднувати зусилля для захисту унікальної природи північної полярної зони. 16.09.1993 р. Міністри Арктичних держав підписали Нуукську Декларацію про навколишнє середовище і розвиток в Арктиці (Гренландія, Данія). У ході реалізації цієї програми виникли передумови для більш тісного співробітництва, яке завершилося створенням Арктичної ради. Декларація про створення Арктичної ради була підписано 19.09.1996 р. в Оттаві (Канада) представниками восьми арктичних держав: Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії і Швеції.

Завдання Арктичної Ради:

1) здійснення співробітництва, координації та взаємодії арктичних держав при активній участі корінних народів Півночі та інших жителів Арктики з загальноарктичних питаннях;

2) контроль і координація діяльності з виконання екологічних програм;

3) розробка, координація і контроль за виконанням програм стійкого розвитку;

4) поширення інформації, заохочення інтересу та освітніх ініціатив з питань, пов’язаних з Арктикою.

Новою позитивною особливістю структури Арктичної Ради є включення в неї в статусі постійних учасників представників неурядових організацій корінних народів Півночі. Корінні народи Півночі, неурядові організації, наукові центри, громадськість північних країн наполягають на прийнятті термінових та ефективних заходів по обмеженню озброєнь в Арктиці з перспективою повної демілітаризації та нейтралізації регіону. На жаль, арктичні держави не включили в перелік цілей Арктичної Ради даний важливий напрямок співробітництва. У Декларації відзначається, що Арктична Рада не займатиметься проблемами військової безпеки та демілітаризації Арктики, незважаючи на те що спочатку зазначена сфера планувалася як одна із пріоритетних у його діяльності. Пояснюється це тим, що Арктика є одним із самих мілітаризованих і ядерних регіонів Землі.

Неарктичні держави можуть брати участь у роботі Арктичної Ради як спостерігачів. Україна як велика морська і наукова держава має власні інтереси в Арктиці, тому повинна брати активну участь у діяльності Арктичної Ради та у справі створення нового правового режиму для цього регіону, який би враховував і її законні інтереси.