7.1.4. Партнерство заради миру як форма реалізації заходів довіри та співробітництва в сфері міжнародної безпеки

Партнерство заради миру: рамковий документ (Partnership for Peace: A Framework Document)

Діючи відповідно до запрошення, ухваленого Головами держав і урядів країн-членів НАТО на їхній зустрічі 10-11.01.1994 р., держави-члени Північноатлантичного союзу та інші держави, які підписують цей документ, сповнені рішучості поглибити свої політичні та військові зв’язки і сприяти подальшому зміцненню безпеки в Євроатлантичному регіоні, засновують у рамках Ради Північноатлантичного співробітництва „Партнерство заради миру”. Зазначене Партнерство було започатковане як вияв спільної переконаності в тому, що стабільність і безпека в Євроатлантичному регіоні може бути досягнута лише шляхом співробітництва та спільних дій. Захист і підтримання основних свобод і прав людини, забезпечення свободи, справедливості та миру шляхом демократії є загальними цінностями, які мають основоположне значення для Партнерства.

Приєднуючись до „Партнерства заради миру”, держави-члени Північноатлантичного союзу та інші держави-підписанти цього документу підкреслили, що вони віддані збереженню демократичних суспільств, їхньої свободи від примусу та залякувань і дотриманню принципів міжнародного права. Вони підтверджують свою відданість доброчинному виконанню обов’язків, зазначених у Статуті ООН, та дотриманню принципів Загальної декларації прав людини і, зокрема, обов’язку утримуватися від погроз силою або застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави, поважати існуючі кордони та вирішувати спори мирним шляхом. Вони підтверджують також свою відданість Гельсінському заключному акту та всім наступним документам НБСЄ/ОБСЄ, а також виконанню зобов’язань і обов’язків, які вони взяли на себе щодо роззброєння та контролю над озброєннями. Інші країни, майбутні підписанти цього документу, мають співробітничати з Організацією Північноатлантичного договору в досягненні наступних цілей:

1) сприяння відкритості в плануванні національної оборони та формуванні військового бюджету;

2) забезпечення демократичного контролю над збройними силами;

3) підтримання здатності та готовності брати участь у операціях, дозволених Конституцією, здійснюваних під егідою ООН і/або в рамках відповідальності ОБСЄ;

4) розвиток відносин співробітництва з НАТО у військовій сфері з метою здійснення:

4.1) спільного планування, військової підготовки та навчальних маневрів, покликаних підвищити їхню спроможність до виконання завдань, пов’язаних з миротворчою діяльністю, пошуковими та рятувальними операціями, операціями щодо надання гуманітарної допомоги та іншими, про які, згодом, може бути домовлено;

4.2) формування в тривалій перспективі таких збройних сил, які зможуть краще взаємодіяти із збройними силами держав-членів Північноатлантичного союзу.

Інші держави-підписанти цього документу, мають передати керівництву НАТО свої презентаційні документи, в яких будуть зазначені намічені ними заходи, спрямовані на досягнення політичних цілей „Партнерства заради миру”, а також визначені військові та інші ресурси, які можуть бути використані в діяльності, пов’язаній із Партнерством.

У відповідь, НАТО пропонує основану на принципі партнерства програму навчальних маневрів та інших заходів, які відповідатимуть цілям Партнерства. На основі цієї програми та свого презентаційного документа, кожна держава-підписант розробить разом із НАТО індивідуальні програми партнерства. Під час підготовки та здійснення індивідуальних програм партнерства інші держави-підписанти можуть відкрити за свій власний кошт і за домовленістю з Північноатлантичним союзом і, якщо потрібно, з відповідними бельгійськими властями, своє власне бюро зв’язку із штаб-квартирою НАТО в Брюсселі. Це має полегшити їхню участь у зустрічах і діяльності Ради Північноатлантичного співробітництва та „Партнерства заради миру”, а також деяких інших структур, за запрошенням. Крім того, держави-підписанти мають забезпечувати належний персонал, ресурси, обладнання та можливості, необхідні для виконання погодженої програми партнерства. НАТО, в разі потреби, надаватиме відповідну допомогу в розробці та виконанні їхніх індивідуальних програм партнерства.

Інші держави-підписанти мають погоджуватися з наступним:

1) ті з держав-підписантів , які передбачають участь в операціях, про які йдеться в п. 3 (в), братимуть участь, коли це вважатиметься доцільним, у відповідних навчальних маневрах НАТО;

2) держави-підписанти самі фінансуватимуть свою участь у діяльності, здійснюваній в рамках „Партнерства заради миру”, а також всіляко мають намагатися поділяти з іншими державами тягар витрат, пов’язаних із проведенням навчальних маневрів, в яких вони братимуть участь;

3) держави-підписанти можуть, після досягнення відповідної домовленості, направити постійного офіцера зв’язку до окремої Групи з питань координації партнерства, яка знаходитиметься у м. Монс (Бельгія) і здійснюватиме під керівництвом Північноатлантичної Ради військове планування, необхідне для втілення в життя програм, пов’язаних з „Партнерством заради миру”;

4) ті держави-підписанти, які братимуть участь у військовому плануванні та навчальних маневрах, матимуть доступ до окремих технічних даних НАТО, які стосуються взаємодії збройних сил;

5) на основі заходів, передбачуваних ОБСЄ в питаннях планування оборони, інші держави-підписанти та держави-члени Альянсу обмінюватимуться інформацією щодо вже здійснених або здійснюваних кроків, спрямованих на розвиток відкритості в плануванні оборони та формуванні військових бюджетів, та на забезпечення демократичного контролю над збройними силами;

6) держави-підписанти можуть брати участь у взаємному обміні інформацією щодо планування оборони та формування військових бюджетів, який здійснюватиметься в рамках Ради Північноатлантичного співробітництва та „Партнерства заради миру”. Зберігаючи відданість цілям „заради миру”, держави-члени Північноатлантичного союзу розвиватимуть разом з іншими державами-підписантами процес планування та вивчення даних стосовно збройних сил, який стане основою для виявлення і оцінки тих збройних сил та можливостей, які можуть бути надані ними для участі в міжнародній військовій підготовці, проведенні спільних навчальних маневрів і здійсненні операцій разом із збройними силами Союзу;

7) сприяти військовій і політичній координації в штаб-квартирі Альянсу з тим, щоб забезпечити управління та керівництво діяльністю, пов’язаною з „Партнерством заради миру” і здійснюваною разом з іншими державами-підписантами у таких галузях, як планування, військова підготовка, навчальні маневри та розробка військової доктрини.

Зі свого боку, НАТО консультуватиметься з будь-яким активним учасником „Партнерства заради миру”, якщо цей партнер відчуватиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності чи безпеці.

08.02.1994 p. Україна першою серед держав СНД приєдналася до „Партнерства заради миру”. Кожен партнер, виходячи з власних індивідуальних вимог та пріоритетів, окремо вибирає для себе заходи зі списку, який визначено у „Робочому плані Євроатлантичного партнерства” (РП ЄАП). Таким чином, формування самої ІПП (Індивідуальної програми партнерства) кожною державою-партнером здійснюється шляхом обрання тих заходів, в яких вона бажає взяти участь та, відповідно, лише після остаточного прийняття Альянсом РП ЄАП. Цей принцип самовизначення є важливим і дієвим інструментом ПЗМ. У 1995 р. Україна направила своїх перших офіцерів зв’язку до штаб-квартири НАТО в Брюсселі та Координаційного центру партнерства (КЦП) у м. Монс (Бельгія). Навесні того ж року між Україною та НАТО була укладена Угода з безпеки, на основі якої відкрито офіси зв’язку в штаб-квартирі Альянсу та КЦП. Згідно з рішенням, прийнятим Комісією НАТО в Люксембурзі на засіданні, 29.05.1998 р. Україна було призначено офіцерів зв'язку Альянсу в Києві для сприяння широкомасштабній участі України в Програмі ПЗМ та вдосконалення співпраці між НАТО і Україною. Індивідуальні програми партнерства Україна-НАТО традиційно включають декілька сотень заходів, до виконання яких залучається більш, ніж 20 міністерств і відомств з українського боку. Проте, найбільш значною сферою взаємодії в рамках ПЗМ залишається військова.

Щорічно українські військовослужбовці беруть участь у багатьох заходів у рамках програми ПЗМ:

1) засідання Комісії Україна-НАТО та РЄАП, Військового комітету Україна-НАТО та РЄАП;

2) засідання в рамках Спільної робочої групи з питань військової реформи на експертному та високому рівнях;

3) семінари та конференції, навчальні курси;

4) спільні військові навчання.

Представники Збройних Сил України взяли участь у сотнях заходів, включаючи:

1) 29 курсів Школи НАТО (м. Обераммергау, ФРН);

2) 8 курсів Навчального центру програми ПЗМ ГШ ЗС Туреччини;

3) 6 курсів Центру підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів Національної академії оборони України (НАОУ);

4) 10 заходів з питань планування багатонаціональних військових навчань і двох навчаннях («Бріліант Марінер» в Данії та «Комбайнд Ендевор-2006» у Німеччині;

5) крім згаданих планових заходів, проведено 15 додаткових заходів, до яких було залучено понад 600 представників ЗС України (в тому числі – на курсах Центру підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів НАОУ, в міжнародних військових навчаннях, в рамках міжнародного тижня НАТО в Україні, в заходах військової освіти та підготовки, конференціях, засіданнях робочих груп).