7.1.3. Теоретико-методологічні та правові аспекти концепції „Відкрите небо”

Підписанням Договору з відкритого неба 1992 р. був започаткований новий напрям у розвитку інституту заходів довіри, відомий нині під назвою – концепція „Відкрите небо”.

Підписавши Договір з відкритого неба 1992 р., держави зобов’язалися сприяти більшій відкритості в їх військовій діяльності, для чого надали один одному право проводити певне число спостережливих польотів неозброєних літаків над своєю територією. Була заснована також Консультативна комісія з відкритого неба, котра розглядає питання, пов’язані з дотриманням підписантами положень Договору.

Вперше ідея режиму „відкритого неба” була започаткована ще президентом США Дуайтом Д. Ейзенхауером у 1955 р. Передбачалося, що це має бути двостороння угода між США і СРСР, яка дозволяла би ведення повітряного спостереження над всією територією кожної з держав-учасниць. Проте, радянська сторона не підтримала американську ініціативу, що було викликано, насамперед, припущенням М. Хрущова про можливе використання американцями режиму відкритого неба у шпигунських цілях. Таке припущення не було упередженням радянського керівництва.

Так, за рік до висунутої ініціативи по режиму відкритого неба Ейзенхауер затвердив розробку нового висотного літака-розвідника U-2. Літак дійсно був незвичайним для свого часу. Набір висоти відбувався дуже швидко, для відриву від землі був потрібний короткий розбіг – усього близько 300 м. Через кілька секунд сріблистого кольору літак фактично зникав з поля зору. Розфарбування й висота, на якій він міг летіти, робили його невидимим ані з повітря, ані із землі.

Розвідник був оснащений сучасним бортовим обладнанням для фотографування поверхні землі. Завдяки інфрачервоній апаратурі фотографування можна було здійснювати як вночі, так і в умовах невеликої хмарності. Спеціальні емульсії, нанесені на аерофотоплівку, дозволяли виявляти будь-яке звичайне маскування.

У липні 1956 р. відбувся перший політ U-2 над територією СРСР, завдяки чому США з використанням аерофотографічних засобів повітряної розвідки отримали важливу стратегічну інформацію про низку радянських об’єктів. Польоти розвідника тривали лише до кінця квітня 1960 р. Першого травня 1960 р. літак U-2 був збитий під Свердловськом радянськими ракетниками, а його пілот Пауерс – захоплений у полон і засуджений як шпигун.

Початок космічної ери визначив новий підхід в інформаційному забезпеченні національної безпеки у військовій сфері, у першу чергу Радянського Союзу і Сполучених Штатів. Дві світові наддержави отримали можливість добувати необхідну їм інформацію за допомогою розвідувальних супутників. Посилення протистояння між двома протилежними політичними співтовариствами у „холодній війні” зробило ідею відкритого неба практично не можливою для реалізації.

Через тридцять чотири роки після первісної пропозиції Ейзенхауера ідея відкритого неба знову була проголошена американським президентом Дж. Бушем під час його виступу в Техаському сільськогосподарському і політехнічному університеті в травні 1989 р. Як і раніше у 1955 р., акцент робився на двосторонній угоді між США і СРСР.

Надалі, згідно з рекомендаціями прем’єр-міністра Канади Б. Малруні та міністра закордонних справ Канади Д. Кларка, Сполучені Штати перетворили двосторонню пропозицію в багатосторонню угоду. Відповідно до нової пропозиції метою угоди по відкритому небу стало збільшення транспарентності воєнної діяльності обох сторін і тим самим зміцнення співробітництва між Сходом і Заходом, що розширювалося, а також зміцнення безпеки всіх держав-учасниць.

Помітні зрушення у цьому питанні з боку СРСР намітилися після приходу до вершини партійної влади М. Горбачова. Генеральний секретар ЦК КПРС схвалив принцип повітряних спостережень і в 1989 р. погодився почати багатосторонні переговори щодо укладання Договору з відкритого неба. Цьому сприяла й розрядка міжнародної обстановки. У грудні 1987 р. був підписаний Договір про ракети середньої і малої дальності, що призвело до посилення співробітництва Сполучених Штатів і Радянського Союзу, яке базувалося на політиці гласності, проголошеної Горбачовим. Наближалося закінчення „холодної війни”.

Концепція відкритого неба була не тільки політичною ініціативою, спрямованою на нарощування зусиль у сфері контролю над озброєннями. Адміністрація Буша намагалася переконатися в дійсності ідей гласності та перебудови. На початковій стадії переговорів у 1989 і 1990 рр. деякі держави НАТО були достатньо стурбовані позицією М. Горбачова, яка, як їм здавалося, вступала у протиріччя з оголошеною ним підтримкою гласності та відкритості в міжнародних справах і могла означати, що він має намір перервати переговори у найвідповідальніший момент. Тому успіх переговорів за цим договором означав би прихильність Радянського Союзу відкритості та зміцненню довіри між країнами. У першому раунді переговорів взяли участь представники шістнадцяти країн НАТО і семи країн ОВД.

Повернення до ідеї добровільного режиму відкритого неба уможливлювало реальний доступ некосмічних держав до стратегічної інформації, яка представляла інтерес для систем національної безпеки цих держав. Слід зазначити, що певні можливості в одержанні необхідної інформації могли мати й наддержави. Це пояснювалося тим, що повітряне спостереження має потенційні переваги у порівнянні з космічною розвідкою.

Літаки спостереження можуть літати значно нижче, під хмарами, у той час як успішному функціонуванню оптико-електронних засобів розвідки супутників можуть створювати перешкоди хмарна погода, пильні бурі, дими тощо. На підтвердження такої переваги існує досвід сучасних воєнних конфліктів, починаючи з війни багатонаціональних сил проти Іраку в 1991 р., коли піщані бурі та дим від палаючих нафтосвердловин не дозволяли ефективно вести не тільки видову (авт. з формуванням зображення) космічну розвідку, а й повітряну із застосуванням оптико-електронної апаратури. У 1999 р. Командування об’єднаних збройних сил НАТО в ході югославської кампанії було змушено визнати невисоку ефективність космічної видової розвідки внаслідок знаходження постійної хмарності над театром бойових дій протягом усього періоду ведення бойових дій.

Слід також зазначити, що незмінність орбіти супутника дозволяє прогнозувати траєкторію і час його прольоту над певною територією, що, у свою чергу, уможливлює призупинення (маскування) небажаних для виявлення заходів, які проводяться на території, що розвідується, у період прольоту супутника.

На думку низки західних експертів, космічна розвідка у сполученні з повітряним спостереженням і наземними інспекціями на місцях проведення контрольних місій створили б ефективну систему одержання інформації в інтересах забезпечення національної безпеки держав-учасниць і зменшення загроз, пов’язаних з реальним станом арсеналів озброєнь і військової техніки цих держав-учасниць.

Незалежний метод контролю, реалізований у режимі відкритого неба, дозволяє кожній державі-учасниці здійснювати спостережні польоти над територією інших держав-учасниць відповідно до квот, зазначених у Договорі з відкритого неба, у результаті чого здійснюється отримання видової інформації. Якщо взяти, приміром, географічні розміри таких європейських держав-учасниць, як Болгарія, Словаччина, Угорщина, Італія чи Чехія, то один спостережний політ дозволяє, з урахуванням поперечного захоплення апаратури і дозволеної в рамках Договору висоти спостереження, отримувати інформацію зі значної площі території цих країн.

Той факт, що повітряні спостереження корисні для інтересів стратегічної розвідки, ніколи не ховалося і не ховається державами-учасницями. Так, міністр закордонних справ Канади Джо Кларк ще у початковий період проведення переговорів звернув увагу на те, що у держав не було вибору відносно космічної розвідки – вони не могли зупинити її, тому вимушені були тільки прийняти це до відома.

Концепція відкритого неба дозволяла державам, що не мають системи космічної розвідки, отримати реальний метод контролю і легальний спосіб одержання важливої, навіть стратегічної, інформації. Цим країнам, природно, було відомо, що СРСР і США збирали стратегічну розвідувальну інформацію про них у інтересах національної безпеки з використанням зображень, отриманих за допомогою розвідувальних супутників. Але вони не могли робити те ж саме відносно двох наддержав. Концепція відкритого неба дала всім державам-учасницям, не враховуючи Росію і США, можливість мати дозволену Договором систему повітряного спостереження. Її реалізація давала змогу, по-перше, мати всім державам-учасницям засіб спостереження за воєнною діяльністю інших країн, і, по-друге, зміцнювати свою довіру до намірів інших країн при польотах над своєю територією.

Починаючи із другої половини 1989 р., переговори про укладання Договору з відкритого неба активно велися протягом трьох років. Перші переговори були проведені за пропозицією прем’єр-міністра Канади Малруні в Оттаві 22-24.02.1990 р. Вони проходили в історичний для Європи період. На початку переговірної конференції більше обговорювалося питання про возз’єднання Німеччини, ніж про режим відкритого неба. Після розв’язання німецького питання центральне місце зайняло питання про відкрите небо. Тоді була надія на завершення переговорів за Договором за три місяці до травня 1990 р. Проте, низка питань, з яких не було знайдено прийнятних рішень, стала каменем спотикання і потребувала подальшого переговірного процесу.

Результатом успішного проведення ще трьох наступних переговірних конференцій у Будапешті (23.04 – 10.05.1990 р.) і у Відні ((04 – 18.11.1991р. і 13 – 20.01.1992 р.) стало підписання Договору з відкритого неба (далі – Договір) у Гельсінкі в березні 1992 р.

Метою Договору, парафованого 21.03.1992 р. представниками 24-х держав, включаючи дві колишні радянські республіки Білорусь і Україну, стало зміцнення довіри між країнами міжнародного співтовариства за рахунок польотів не бойових літаків для повітряного спостереження. Формально Договір був підписаний 24.03.1992 р. у Гельсінкі. Ще одна колишня радянська республіка Грузія також підписала Договір у той же день, збільшивши кількість його учасників до двадцяти п’яти. Першими учасницями договору були такі держави: Білорусь, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Угорщина, Німеччина, Греція, Грузія, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Україна, Франція та Чехословаччина.

Після розпаду Радянського Союзу і приєднання до Договору Грузії, Киргизії, а також після поділу Чехословаччини на Чехію і Словаччину та приєднання їх до Договору в 1993 р. число учасників досягло 27. Нині учасницями Договору з відкритого неба є вже 34 держави.

Набрання чинності Договором передбачало наступне:

1) зміцнити безпеку за рахунок заходів щодо зміцнення довіри й безпеки;

2) поширити режим безпеки на територію країн від Ванкувера (Канада) до Владивостока (Росія);

3) зробити внесок у зміцнення миру, взаємну безпеку і стабільність на території, що охоплюється Договором;

4) прагнути підсилити відкритість і транспарентність, а також полегшити контроль виконання існуючих і майбутніх угод з контролю над озброєннями та зміцнити можливості запобігання конфліктам, у тому числі в кризових ситуаціях, у рамках Конференції з безпеки і співробітництва в Європі та інших відповідних міжнародних організацій;

5) визнати, що Договір може позитивно вплинути на безпеку і стабільність в інших частинах земної кулі;

6) допустити можливість того, що режим відкритого неба може бути розповсюджений на інші сфери, приміром, на екологічний моніторинг;

7) вести пошук у напрямку встановлення погоджених процедур проведення повітряного спостереження всієї території держав-учасниць, маючи на увазі намір спостереження території одної з держав-учасниць або групи держав-учасниць на основі рівності та ефективності при дотриманні безпеки польотів;

8) мати на увазі, що дія такого режиму відкритого неба не буде спрямована проти держав, що не є учасницями Договору;

9) проводити періодичні зустрічі для оцінки договору, котрий не має терміну дії.

Консультативна комісія з відкритого неба (ККВН). З метою полегшення реалізації Договору і сприяння досягненню його цілей була створена Консультативна комісія з відкритого неба (ККВН). До складу комісії входять по одному представнику від кожної держави-учасниці. ККВН є керівним органом, що забезпечує безконфліктне виконання Договору.

У відповідності зі Статтею Х Договору цілями Консультативної комісії з відкритого неба є такі:

1) розглядати питання, що відносяться до дотримання положень цього Договору;

2) знаходити шляхи розв’язання непорозумінь і розбіжностей у тлумаченні положень Договору, що з’являються у процесі реалізації Договору;

3) розглядати заяви про вступ до складу учасників Договору й приймати по них рішення;

4) погоджувати технічні та адміністративні заходи відповідно до положень цього Договору, необхідні у зв’язку із приєднанням до цього Договору інших держав.

У 1993 р. помічник державного секретаря США з воєнно-політичних питань Роберт Л. Галуччі заявив про те, що Договір з відкритого неба являє собою значне просування вперед у міжнародному співробітництві у сфері безпеки та відповідає новим вимогам світового співтовариства у повоєнний період після закінчення „холодної війни”.

Першою країною, що ратифікувала Договір, була Канада (липень 1992 р.). Україна ратифікувала цей Договір лише у березні 2000 р. Законом України № 1509-ІІІ (1509-14).

Реалізація Договору з відкритого неба у Збройних Силах України була покладена на Центр верифікації ЗС України та авіаційну ескадрилью „Блакитна стежа”. Ескадрилья мала у своєму складі вітчизняні транспортні літаки Ан-26 і літаки спостереження Ан-30 Б, обладнані апаратурою спостереження для реалізації першого етапу дії Договору.

18.08.1992 р. у складі Центру було сформовано відділ „Відкрите небо” з реалізації Договору. Керівниками цього відділу в різні часи були: полковники Бєлінський В. М., Комаров О. І., Хіхлуха П. В., Цимбалюк Ф. В. У 2012 р. відділ успішно очолює полковник Андрієнко Ю. А.

Ще до моменту ратифікації Договору з боку України у 1994-2001 рр. фахівцями відділу „Відкрите небо” та льотними екіпажами авіаційної ескадрильї „Блакитна стежа” було виконано 31 тренувальний спостережний політ над територією України та над територіями держав-учасниць (Великої Британії, Словаччини, ФРН, США, Польщі, Франції, Туреччини, Італії та Норвегії), а також супроводжено в Україні понад 15 тренувальних місій спостережного польоту держав-учасниць.

Прикладом високої майстерності та професіоналізму української команди став політ серійного українського літака Ан-30Б до США під час виконання тренувальної місії спостережного польоту в квітні 1997 р. Складний і досить напружений маршрут до США проходив через Велику Британію, Ісландію, Данію (Гренландію) і Канаду. Незважаючи на це, літак успішно подолав цей маршрут за два тижні. У 1996 р. за допомогою представників кафедри аерокосмічної розвідки Київського інституту ВПС підготовили та провели в Україні тренувальну сертифікацію українського літака спостереження Ан-30Б.

Після ратифікації Договору з відкритого неба Україною було здійснено 125 спостережних польотів над територіями держав-учасниць Договору: Бенілюксу, Болгарії, Великої Британії, Греції, Данії, Іспанії, Італії, Норвегії, Польщі, Румунії, Словаччини, США, Туреччини, Угорщини, Фінляндії, Франції, ФРН, Чехії.

У свою чергу, державами-учасницями було виконано над територією України 127 спостережних польотів.

Результатом кропіткої та наполегливої праці фахівців ЗС України щодо підготовки до першого етапу реалізації Договору стало проведення у квітні 2002 р. сертифікації українського літака спостереження Ан-30Б на аеродромі „відкритого неба” Нордхольц, ФРН. Український літак спостереження, оснащений кадровими аерофотоапаратами, отримав високу оцінку експертів з „відкритого неба” і став першим в історії Договору літаком, допущеним до виконання спостережних польотів над територіями всіх держав-учасниць.

Українські професійні експерти завжди займали активну позицію у роботі сенсорної групи Міжнародної консультативної комісії з відкритого неба (м. Відень), особливо з питань вироблення вимог щодо конфігурації майбутніх цифрових сенсорів згідно з положеннями Договору з відкритого неба, а також у роботі міжнародних семінарів у рамках цього Договору з обговорення питань використання існуючих і створення сучасних платформ-носіїв та нових конфігурацій сенсорів, що встановлюються та будуть встановлюватися на них.

Важливість участі України в Договорі з відкритого неба пов’язана з тим, що цей Договір забезпечує вирішення двох основних завдань:

Перше завдання – це створення відкритого міжнародного режиму, заснованого на взаємній довірі та зростаючій інформованості відносно збройних сил і дій.

Друге – це всебічне інформаційне забезпечення всіх складових національної безпеки у військовій сфері кожної держави-учасниці в умовах усе ще нестабільного миру на нашій планеті, екологічних проблем і збитків, які стають наслідком природних катаклізмів.

Ефективна реалізація Договору з моменту його підписання державами-учасницями викликала значну зацікавленість концепцією відкритого неба з боку таких країн азіатського регіону, як Індія, Пакистан, Китай і Японія. На Латиноамериканському континенті Бразилія, Аргентина і Перу вивчають можливість застосування режиму контролю з повітря у своєму регіоні.