Тема 7.

ЗАХОДИ ЗМІЦНЕННЯ ДОВІРИ ТА МІЖНАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ

ЛЕКЦІЯ 7.1.

ЗАХОДИ ЗМІЦНЕННЯ ДОВІРИ ТА МІЖНАРОДНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ОБМЕЖЕННЯМ ОЗБРОЄНЬ І РОЗЗБРОЄННЯМ У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ І ЗАХОДІВ ЗБЕРЕЖЕННЯ МИРУ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

ПЛАН

7.1.1. Організаційно-правова сутність міжнародно-правового інституту „зміцнення довіри” у міжнародних відносинах.

7.1.2. ОБСЄ як провідна інституція розвитку теорії і практики реалізації системи заходів довіри в міжнародних відносинах і співробітництва у сфері міжнародної безпеки.

7.1.3. Теоретико-методологічні та правові аспекти концепції „відкрите небо”.

7.1.4. Партнерство заради миру як форма реалізації заходів довіри та співробітництва в сфері міжнародної безпеки.

7.1.5. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору.

7.1.6. Організаційно-правова сутність міжнародно-правового інституту „міжнародного контролю за обмеженням озброєнь і роззброєнням” у міжнародних відносинах.

7.1.1. Організаційно-правова сутність міжнародно-правового інституту „зміцнення довіри” у міжнародних відносинах

Важливу роль у запобіганні небезпекам, ризикам, викликам і загрозам, котрі могли б спровокувати застосування військової сили у розв’язанні міжнародних протиріч і міждержавних спорів, та у відверненні раптової війни відіграє міжнародно-правовий інститут заходів довіри.

Історія засвідчила, що для означення періодів зменшеної напруги у відносинах між США і СРСР під час „холодної війни” у політико-правовому лексиконі було винайдено і застосовано слово „розрядка” (англ. – discharge, франц. – détente), що у буквальному смислі означає „ослаблення”. Застосування зазначеного терміну тісно пов’язували з прогресом у контролі за озброєнням. Основний період розрядки тривав від Договору „Про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою” 1963 р. до кінця 70-х рр. ХХ ст., коли ратифікації договору ОСНО-2 перешкодила введення радянських військ в Афганістан, що, особливо на Заході, було розцінено як відкрите іноземне втручання у громадянську війну на боці однієї з воюючих сторін. З цього моменту розпочався новий період напруги між наддержавами. Розрядка відновилася знову, коли у середині 80-х рр. ХХ ст. керівником СРСР став М. Горбачов. Згодом із закінченням „холодної війни” цей термін вийшов з ужитку в політико-правовій сфері. Хоч і пов’язаний з „холодною війною”, термін „розрядка” має самостійне значення: його можна вживати для характеристики будь-якого зменшення напруги в міждержавних відносинах, що за інших обставин були б ворожі.

Міжнародні режими безпеки (International security regimes) – у загальному значенні – є результатом прагнення держав до прогнозованості стану міжнародної системи та отримання довгострокової вигоди у відносинах між собою. Саме це підштовхує держави до створення мережі формальних і неформальних міжнародних режимів, котрі регулюють взаємодію в тих сферах, де їхні інтереси збігаються або не суперечать один одному. В епоху глобалізації міжнародні режими можуть виступати як:

1) самостійні чинники міжнародних відносин;

2) загальні принципи, норми, правила та процедури прийняття рішень.

У сучасному світі дедалі більшого значення набувають економічні та інформаційні аспекти безпеки. Економічні кризи в умовах глобалізації світового господарства в лічені години дестабілізують економіку. Можливі наслідки негараздів у функціонуванні інформаційних мереж – катастрофічні, оскільки інформація набула якостей невід’ємного вирішального політичного, економічного, соціального і військово-стратегічного чинника.

Нині йдеться про необхідність перегляду засад міжнародної безпеки відповідно до вимог світу, який глобалізується.

Нова система безпеки має визначатися не тільки:

1) відсутністю війн і збройних конфліктів;

2) прагненням збереження міжнародного статус-кво;

3) підтриманням військово-стратегічного паритету (де це можливо), а й

4) спроможністю світового співтовариства загалом передбачати та своєчасно відповідати, позитивно впливати, тобто вигідно керувати ризиками, викликами та загрозами порушення миру і безпеки.

З позицій традиційного військово-політичного розуміння категорії безпеки виокремлюються три основні моделі режимів безпеки будь-якого регіону сучасного світу:

1) режим загальної безпеки;

2) режим колективної безпеки;

3) режим безпеки на засадах співробітництва.

Міжнародний режим загальної безпеки обумовлює добровільну взаємну відмову від конфронтації. Основними принципами цього режиму є:

1) відмова від використання воєнної сили як засобу врегулювання міжнародних суперечок та використання її виключно з метою самооборони;

2) відмова від традиційної стратегії досягнення воєнних переваг над іншими державами;

3) визнання того, що безпека держави не повинна залежати від рівня її військової міці;

4) визнання скорочення збройних сил і озброєнь базовою засадою загальної безпеки.

Концепція загальної безпеки затвердилася за умов розуміння безперспективності уявлень доглобалізаційної епохи про роль і місце збройних сил в міжнародних відносинах, зокрема в зв’язку з усвідомленням відсутності сенсу і військово-стратегічної безперспективності у використанні ядерної зброї для досягнення перемоги над своїм геополітичним опонентом. Саме це обумовило інтенсивний пошук її замінника, котрий нині реалізується у вигляді високоточної звичайної зброї 5-го, 6-го і 7-го поколінь.

Важливе значення для запобігання загрози виникнення війни мають заходи зміцнення довіри та міжнародний контроль за обмеженням озброєнь і роззброєнням. Інститут заходів зміцнення довіри та інститут заходів міжнародного контролю тісно взаємодіють: заходи зміцнення довіри сприяють створенню умов для укладення угод у сфері обмеження озброєнь і роззброєння, одним із засобів забезпечення якого є міжнародний контроль.

Заходи довіри як засіб – це широкий комплекс погоджених нормативно-правових принципів і норм, котрі регулюють заходи держав, покликані зменшити, а згодом і повністю ліквідувати передумови для підозр та недовіри у міждержавних і міжнародних відносинах, а також запобігти раптове застосування озброєної сили та виникнення війни.

Заходи довіри як процедура – у широкому значенні – це широкий комплекс погоджених і врегульованих міжнародним правом заходів держав, покликаних зменшити, а зрештою і повністю ліквідувати передумови для підозр та недовіри у міждержавних і міжнародних відносинах, а також запобігти раптовне застосування озброєної сили та виникнення війни.

Заходи довіри –у вузькому значенні – це система організаційно-правових заходів, здійснюваних державами з метою зниження військової небезпеки та забезпечення довіри між державами.

Заходи посилення довіри – це врегульована нормами міжнародного права система військових заходів контрольного та інформаційного характеру, спрямованих на посилення взаєморозуміння та попередження випадкових чи несанкціонованих збройних конфліктів.

Вперше заходи посилення довіри почали застосовуватися наприкінці 60-х рр.. ХХ ст. для подолання найбільш гострих наслідків „холодної війни” у відносинах між СРСР та США, а дещо пізніше – з союзниками США та іншими державами. З цією метою була укладена низка договорів, спрямованих на попередження випадкового (несанкціонованого) виникнення війни, до яких можна віднести:

1) Угоди про прямі лінії зв’язку між СРСР та США (1963 р., 1971 р.), Великобританією (1967 р.), Францією (1966 р.), ФРН (1986 р.);

2) Угоду про заходи щодо зменшення небезпеки виникнення ядерної війни між СРСР та США 1971 р.;

3) Угоду у формі обміну листами між СРСР та Францією про попередження випадкового чи несанкціонованого застосування ядерної зброї 1976 р.;

4) Угоду між Урядом СРСР та Урядом Великобританії про попередження випадкового виникнення ядерної війни 1977 р.;

5) Угоду між СРСР та США про попередження про запуск міжконтинентальних ракет з підводних човнів 1988 р.

Подібні договори передбачали обов’язок сторін вживати заходів попередження випадкового чи несанкціонованого, в т. ч. помилкового застосування ядерної зброї; у випадку ядерного інциденту сторони мали утримуватися від будь-яких, що могли б бути розцінені як початок ядерної війни. Крім того, в усіх договорах передбачалася негайна передача іншій стороні інформації про ядерні інциденти, випадкові запуски ракет і т. ін.

Пізніше, також через систему двосторонніх договорів, були розроблені заходи з попередження зіткнень звичайних збройних сил. Зокрема, військовим суднам та літальним апаратам сторін вказувалося перебувати один від одного на достатній відстані, заборонялося проводити маневри та польоти в регіонах інтенсивного судноплавства, здійснювати імітації атак чи застосування зброї і т. ін.

Починаючи з 90-х рр. ХХ ст. поводиться робота щодо створення загальноєвропейської системи заходів посилення довіри, заснованої передусім на положеннях документів НБСЄ і охоплює широкий комплекс заходів – заходи щодо забезпечення взаємодії і зв’язку між державами, повідомлення про військову діяльність, направлення спостерігачів на військові навчання і т. ін.

Таким чином, фахівці зазначають, що в основу розвитку інституту заходів довіри було закладено положення Договору між СРСР і США про заходи зі зменшення небезпеки виникнення ядерної війни 1971 р. та Договору про запобігання ядерній війні 1973 р., за якими усунення небезпеки ядерної війни було оголошено головною метою політики двох великих держав і у разі ризику виникнення ядерного конфлікту сторони зобов’язалися приступати до негайних консультацій.

Нині діюча в Європі система заходів довіри заснована, передусім, на положеннях документів НБСЄ і включає широкий комплекс заходів – заходи забезпечення взаємодії і зв’язку між державами, повідомлення про військову діяльність, відрядження спостерігачів на військові навчання і т. ін.

Заходи довіри:

1) зафіксовані в Заключному акті наради НБСЄ 1975 р.;

2) були вдосконалені – Підсумковим документом Стокгольмської конференції із заходів зміцнення довіри та безпеки та роззброювання в Європі 1986 р.;

2) істотно розширили як перелік заходів довіри, так і сферу їх застосування – Віденськими документами ОБСЄ 1990 і 1992 рр. Нині система заходів довіри містить у собі нові інститути (інспекції на місцях, технічний контроль тощо).

Новим напрямом в розвитку інституту заходів довіри є концепція „Відкритого неба”. Відповідно до Договору про відкрите небо 1992 р. держави зобов’язалися сприяти більшій відвертості їх військової діяльності, для чого надали один одному право проводити спостережні польоти неозброєних літаків, в т. ч. й обладнаних аерофотозйомної технікою, над своєю територією.