1.2.1. Передумови актуалізації розвитку сучасних підходів до проблеми забезпечення міжнародної безпеки

Питання про війну і мир – корінне питання сучасних міжнародних відносин. Проблема захисту миру та забезпечення міжнародної безпеки в широкому розумінні є проблема забезпечення миру і запобігання війні. Сучасне міжнародне право, будучи правом миру, покликане служити цій меті.

Прагнення держав забезпечити стабільний мир на землі залежить, у першу чергу, від зовнішньої політики і від безумовного виконання принципів та норм сучасного міжнародного права. Об’єктивна необхідність співробітництва держав у питаннях захисту миру, запобігання війни і забезпечення міжнародної безпеки зумовила процес виділення в самостійну, формування і функціонування нової особливої галузі загального міжнародного публічного права – права міжнародної безпеки. В результаті правова категорія „безпека” об’єднала навколо себе всі специфічні правові принципи та норми, котрі покликані визначати сутність природного „безпекознавчого дуалізму” – боротьби чинників безпеки і небезпеки, котрі в даній галузі права асоціюються відповідними поняттями „мир” і „війна”.

На підсвідомому рівні відбулося усвідомлення того факту, що досягнення міжнародно-правового балансу в контролі чинників, котрі стимулюють зусилля на підтримання миру та запобігання війни, призводить до такого стану міжнародних і міждержавних відносин, котрий може визначатися поняттям „стан безпеки”. У даному випадку людство дійшло до розуміння того факту, що стан безпеки у міжнародних і міждержавних відносинам може бути досягнутий лише за умови активної протидії чинникам небезпеки, ризиків, викликів та загроз миру, тобто протидії чинникам, котрі породжують такий феномен у міжнародних і міждержавних відносин як:

1) потенційна можливість застосування „права сили замість сили права” – наявність традиційної звички (стан небезпеки);

2) створення передумов і приводів для виникнення ідеї вдатися до погрози силою (стан ризику);

3) існування політичної практики, в основі якої лежить звичка вирішення проблем на свою користь шляхом шантажу опонента застосуванням силових методів – висловлювання погроз і обмежена демонстрація готовності до застосування сили (стан виклику);

4) безпосереднє приготування до застосування сили (стан загрози);

5) і насамкінець – безпосереднє застосування сили для вирішення спірних питань та протиріч у міжнародних та міждержавних відносинах.

Актуальність проблеми забезпечення міжнародної безпеки обумовлена тим, що у сучасну епоху постійних воєнних конфліктів потрібен ефективний механізм врегулювання спорів, а особливо запобігання переростанню їх у конфлікти. Без стабільного миру не може бути прогресивного розвитку. У ситуації нестабільності у суспільствах починають визрівати передумови для конфлікт. Без затвердження демократії у внутрішніх суспільних відносинах неможливо досягти істотного розвитку, а за відсутності розвитку мир не може зберігатися протягом тривалого часу.

Історичний досвід доводить, що проблема вирішення спорів у суспільстві лишається актуальною впродовж усього існування людської цивілізації, її гострота особливо відчувається у перехідні та переламні моменти історії розвитку людства. Зокрема, аналіз сучасних міжнародних відносин свідчить про те, що людству ще не вдається позбавитись рудиментів війн та інших спокус вдаватися до погроз застосування або безпосереднього застосування сили, що неминуче матеріалізується у формі збройних конфліктів. Початок ХХІ ст. ознаменувався тенденцією зростання кількості збройних конфліктів переважно неміжнародного характеру, котрі часто протікають дуже бурхливо, постійно загрожуючи переростанням у міжнародні регіональні та глобальні конфлікти. Свідченням тому є події в колишній Югославії, Руанді, Афганістані, Іраку, Ліберії, Лівії, на Кавказі, а також в інших куточках земної кулі. Це є підтвердженням того, що проблема співвідношення війни і миру (небезпеки – безпеки) залишається найактуальнішою проблемою сьогодення.

При дослідженні проблем миру, міжнародної безпеки і війни як найвищої загрози людству, слід звертати увагу на нові тенденції у сфері забезпечення міжнародної безпеки, котрі обумовлені змінами в об’єкті правового регулювання, котрі відбулися останніми десятиліттями. Нині разом з небезпекою міждержавних конфліктів, що зберігається, усе більш серйозною постає загроза безпеці, котра надходить від внутрішньодержавних конфліктів, котрі породжуються міжнаціональними, міжетнічними, міжрелігійними протиріччями і зіткненнями.

У сучасній світовій політиці досягнення задовільного стану міжнародної безпеки розглядається як одна з найважливіших функцій світового співтовариства, основою якої є процеси:

1) роззброєння;

2) зміцнення взаєморозуміння і взаємодовіри між державами;

3) своєчасного та ефективного регулювання мирними засобами конфліктів, що виникають.

Згідно зі Статутом ООН головну відповідальність за підтримання миру та міжнародної безпеки покладена на роботу ООН, зокрема на Генеральну Асамблею і Раду безпеки, яким належить виключне право застосування силові санкцій проти агресора.

Сучасний рівень та стан міжнародної безпеки визначається, передусім, характером:

1) глобальних проблем сучасності;

2) небезпек, ризиків, викликів і загроз людству взагалі або окремим регіонам земної кулі;

3) захищеності зовнішніх кордонів держав;

4) стану внутрішньої (державної та національної) безпеки держав.

Як політичне явище макросоціального рівня міжнародна безпека обслуговує інтереси та потреби більшості країн і народів міжнародної спільноти, оскільки прагнення до безпеки є мотиваційною основою індивідуальної та групової діяльності як окремої людини, окремої групи людей, так й всього людства.

Міжнародну безпеку розрізняють за:

1) за масштабами забезпечення (національна, регіональна і глобальна);

2) сферами забезпечення (безпека у політичній, соціальній, економічній, військовій, гуманітарній та інших сферах);

3) суб’єктною спрямованістю (безпека людини, суспільства, держави).

Сьогодення більшості держав світу характеризується прагненням до розвитку, удосконалення, знайдення нових шляхів покрашення зовнішньої та внутрішньої політики своєї країни, поглибленням процесів глобалізації, котрі охопили майже всі країни світу і визначають головні тенденції світової економіки та політики. Кожен учасник міжнародних відносин усвідомлює, що без миру неможливо досягти прогресивного розвитку. Тенденція до глобалізації, взагалі, а інформаційна глобалізації зокрема, звужує простір й час, кордони та регіони стають все більш взаємопов’язані, що, у свою чергу, призводить до поглиблення взаємозалежності держав і народів від стабільності в політичній, економічній, соціальній, інформаційно-психологічній та інших сферах їхньої життєдіяльності.

Поряд з традиційними джерелами небезпеки, ризиків, викликів і загроз (прагнення окремих держав, народів та їхніх лідерів до гегемонії, переваги у системах стратегічних озброєнь, експансіонізм), рівень безпеки на сучасному етапі розвитку людства додатково визначається новими чинниками ризиків, викликів і загроз:

1) зростанням локальних конфліктів, особливо озброєних неміжнародного рівня;

2) поширенням міжнародного тероризму;

3) розкраданням ядерних матеріалів і несанкціонованим поширенням ядерних технологій;

4) утворенням у деяких державах незаконних збройних формувань;

5) високою імовірністю несанкціонованого застосування незаконними збройними формуваннями зброї масового знищення.

У зазначених умовах глобалізація має як позитивні сторони, так і створює нові небезпеки, ризики, виклики і загрози. З одного боку, в умовах глобалізації держави стають все більш відкритими. Проте, як засвідчують фахівці-ситемологи відкриті системи значно вразливіші, що й обумовлює негативні аспекти цього процесу, а саме:

1) провокує кризові явища в світовій економіці;

2) посилення негативних зовнішніх впливів на внутрішні процеси в державі;

3) глобалізацію і активізацію організованої злочинності, екстремізму і міжнародного тероризму;

4) нелегальну міграцію населення;

5) послаблення аж до максимальної втрати керуючого впливу держави на національне суспільство і сукупності держав на світові процеси;

6) майже повна втрата інформаційного суверенітету держав над національним інформаційним простором і посилення їх інформаційної залежності від влади ТНК-інформаційних провайдерів, власників телекомунікаційних мереж і каналів інформаційного обміну, інформаційних ресурсів, баз інформаційних даних;

7) послаблення відповідальності за долю національного суспільства і світового співтовариства тощо.

Зазначені чинники безумовно активно впливають на безпеку та розвиток як окремої держави, так всього світового співтовариства. Нині виникли і розвиваються різні теоретико-методологічні доктринальні школи, котрі кожна на свій лад намагаються тлумачити процеси і тенденції, котрі відбуваються у сучасному світі, намагаються моделювати події і поведінку учасників міжнародних відносин та їх вплив на стан, характер та перспективи у сфері міжнародної безпеки.

Торкаючись зазначеного глобального питання, слід згадати теорію мондіалізму (взаємозв’язок процесів глобалізації та міжнародної безпеки), яка наполягає на єдності світу і намагається з’ясувати наскільки можливим є формування всеохоплюючої та ефективної системи міжнародної безпеки. Дана концепція виникла задовго ще до перемоги Заходу в „холодній війні”. Ідея універсальна: визнання об’єктивного характеру переходу світового розвитку до повної освітньої інтеграції, формування стану універсального миру під стратегічною домінацією Заходу і прогресивних демократичних цінностей, припускає створення нового культурно-ідеологічного типу цивілізацій. Ми бачимо спільність ідей даної теорії в традиціях освіти і гуманізму, до яких відносяться західні демократичні режими. Існують також й інші версії глобалізації світу.

Так, приміром, версія Френсіса Фукуями, який в 90-х рр. ХХ ст. опублікував статтю „Кінець історії”; теорія Жака Атталі, яка представлена в книзі „Лінії Горизонту”. У всіх представлених версіях мондіалізму провідною була ідея про те, що світ побудований на геоекономічних засадах, не зважаючи на географічні, культурні, ідеологічні відмінності, тобто береться до уваги суто економічна реальність в її відношенні до простору. Вимальовується ідеальна картина світу.

Нині необхідно врахувати також те, що весь світ несе на собі відбиток „холодної війни”, тобто знаходиться під впливом повоєнного морально-психологічного постконфліктного синдрому, породженого Третьою світовою війною, у стані теоретико-методологічній невизначеності щодо напрямків і способів подальшої розбудови нового світового правопорядку і системи міжнародних відносин, у стані фундаментальних розбіжностей серед груп носіїв цивілізаційних інтересів у визначенні підходів врегулювання глобальних проблем людства: мова, культура, традиції, релігія. Зазначені проблеми складалися століттями і змінити, перебудувати їх за короткий час неможливо. Взаємозалежність держав тисне на суспільство, що призводить не лише до розуміння, а й до усвідомлення розбіжностей, відмінностей між цивілізаціями, провокуючі нові проблеми: сприйняття чи неприйняття інших цивілізаційних цінностей. Проте, нині ми спостерігаємо процес знищення радянського (комуністичного) менталітету, тобто уявлення про справедливість організації суспільних відносин, та прагнення нав’язати людству англосаксонські уявлення, тобто „комуністичну модель” замінити нинішньою „американською моделлю ліберал-демократизму”.

В умовах, що нині склалися, існуюча проблема філософсько-правових концепцій низки держав, побудовані на місцевих традиціях, несхильні сприймати ідею природності прав людини, а виходять скоріше з релігійних та звичаєвих міркувань (Китай, держави світу Ісламу). Для знешкодження, приміром, тероризму потрібна комплексна кооперація та координація зусиль різних сил як зовнішніх, так і внутрішніх, співробітництва всіх держав і народів, які складають політичну систему міжнародної безпеки. Збройні конфлікти на етнічному, релігійному або політико-ідеологічному рівнях, нелегальне поширення наркотиків, зброї, неконтрольована міграція, „інформаційні війни”, поширення бідності, нарощування розриву між провідними державами тощо, які впливають на регіональну і глобальну безпеку є тіньовою стороною глобалізації світових процесів. Гарвардський професор Хантінгтон стверджує, що зіткнення цивілізацій спрямована проти Західного співтовариства. Співробітництво певних антизахідних сил і рухів, неминуче призведе до руйнування всієї системи міжнародної безпеки, якої у нинішній повоєнний період за визначення не існує. Залишки систем часів „холодної війни” мало піддаються реформуванню і пристосуванню до новітніх методів забезпечення локальної, регіональної та глобальної безпеки. Кожна нація нині прагне зберегти свою культурну та етнічну ідентичність, котра за своїм характером опозиційна західним цінностям англосаксонського ліберал-демократизму.

Проте, є сподівання, що теоретичні моделі єдності світу певною мірою віддзеркалюють сучасні реалії, а саме наявність: прагнення у нинішніх правлячих кіл держав до миру; надії, що внаслідок радикальних змін у міжнародній політичній системі сформується новий світовий правопорядок і система глобальної, регіональної та локальної систем колективної безпеки, які визначатимуть головні засади міжнародної стабільності та безпеки кожної держави та народу і світового співтовариства в цілому.

Висновки – нині вже цілком чітко визначилися головні, засадничі реальності у галузі підтримання миру, протидії війні та забезпечення міжнародної безпеки, до яких, зокрема, відносяться наступні:

1. Ідеологічна та класова боротьба не можуть лежати в основі світових міжнародних і міждержавних відносин – зникли чинники, котрі були домінантами у стимулюванні повернення ідеологічного і класового протистоянні, а саме: зникли СРСР, Організація Варшавського Договору, так званий „соціалістичний табір”; майже припинилася діяльність так званого „світового комуністичного руху” з причини пониження до мінімуму привабливості та впливу комуністичної ідеології” на суспільне життя національних суспільств нинішніх держав світового співтовариства; припинилися протистояння за напрямком „Схід – Захід”, інформаційно-психологічні та інші заходи, котрі здійснювалися в рамках спеціальних програм і таємних операцій „холодної війни”.

2. Ядерна війна перестала бути безальтернативним засобом досягнення політичних, економічних, ідеологічних і будь-яких інших геостратегічних цілей. Тому виникла потреба в укладанні договорів про заборону ядерної та іншої зброї масового враження і знищення.

3. Звична техногенно-силова війна в умовах глобалізації та формування інформаційного суспільства також вже не може бути ефективним засобом досягнення політичних, економічних, ідеологічних і будь-яких інших цілей. Реальна сучасна практика реалізації міжнародних і міждержавних відносин в умовах збройних конфліктів нині довела безперспективність та економічну нерентабельність, а звідси й невигідність розв’язання і ведення класичної техногенно-силовой війни, цілі якої досягалися б шляхом застосуванням класичних техногенно-силових засобів (тобто збройних сил, військово-технічних засобів, класичної, хімічної, бактеріологічної, ядерної, психотронної та інших новітніх видів зброї масового знищення і враження). Приклади: США у В’єтнамі, СРСР в Афганістані, США і НАТО в Югославії, Афганістані, Іраку та Лівії.

4. Ідея формування міжнародної безпеки реально набула домінуючої ідеологічної настанови всеосяжного характеру. Провідні представники доктринальних шкіл і наближені до них політичний, військових і ділових кіл у сучасному світовому співтоваристві мають чітке розуміння, що в умовах глобалізації та розвитку людства в напрямку розбудови світового інформаційного суспільства проблема виживання і перспективного розвитку може бути успішно розв’язана лише за умови співробітництва національних суспільств у сфері розбудови системи всеосяжного миру і безпеки. Таким чином, зазначена проблема нині охоплює багато менших різнорівневих проблем як глобального характеру, так і на рівні різних сфер громадського життя, котрі не під силу для розв’язання окремо взятій державі, правлячим колам конкретного національного суспільства.

5. Міжнародна безпека неподільна. Не можна будувати безпеку однієї держави за рахунок безпеки іншої. Не можна допускати гонку озброєнь. Сучасне безпечне існування і перспективний розвиток окремої держави, народу залежить не від військово-технічної переваги над своїми партнерами чи конкурентами, а від аналогічного сприятливого стану і перспектив розвитку інших держав, глобалізації економічних, інформаційних, науково-технічних зв’язків, транснаціоналізації господарсько-виробничих відносин. Перелічені чинники вимагають ефективного співробітництва і спонукають національні уряди держав до злагоди і взаємодії у міжнародних відносинах.

6. Неабияк зростає миротворча роль ООН у боротьбі за безпеку різного рівня. Отже, реальності сучасного світу та інші чинники, з одного боку, свідчать про багатогранність і всеосяжний характер міжнародної безпеки, а з іншого – про нерозривний зв’язок між безпекою та розвитком. Як наслідок – забезпечення безпеки окремої держави, народу в контексті врахування безпеки найближчих або далеких сусідів, а також спрямованою одночасно на підтримання всією міжнародною спільнотою, має спиратися на сучасну парадигму розвитку наукових знань, котрі концентруються в безпекознавстві, новітньому науковому напрямі. Зазначене доводить, що безпека не є застиглим станом існування системи безпеки та об’єкту захисту, котрий виключає небезпеки, ризики, виклики чи загрози об’єкту захисту. Безпека і небезпека – це полярно протилежні явища, котрі існують у „дуалістичній взаємодії”. З цього випливає, що сучасна безпека особи, суспільства, держави, світового співтовариства може бути досягнута лише в постійному активному управлінні чинниками, котрі породжують небезпеки, ризики, виклики та загрози. Утримання чинників небезпеки на адекватно безпечному рівні розвитку забезпечує безпеку, тобто максимально сприятливі умови існування і розвитку об’єкта захисту.

Держави, міжнародні організації та інші суб’єкти взаємодії у міжнародних відносинах не мають іншої альтернативи для виживання як співробітництво у сфері формування і вдосконалення адекватних систем управління небезпеками на локальному, державному, регіональному і глобальному рівнях й таким чином забезпечувати в даному випадку міжнародну безпеки на регіональному і глобальному рівнях. Самотужки в нинішніх умовах нікому не впоратися.

Перераховані вище реальності сучасного світу та інші чинники свідчать, з одного боку, про багатогранність і усеосяжний характер міжнародної безпеки, а з іншої – про нерозривний зв’язок безпеки кожної окремої держави з безпекою усього міжнародного співтовариства в цілому, а також зв’язки між безпекою і розвитком.

Одночасно, нинішня актуальність проблеми підтримання миру і забезпечення безпеки полягають у тому, що в сучасну епоху постійних військових конфліктів постає безальтернативна потреба в існуванні ефективного механізму не лише їх врегулювання, а й, насамперед, – запобігання, попередженні та усунення умов для переростання спірних проблем у тривалу конфліктну взаємодію у міжнародних відносинах, тобто в організованій цілеспрямованій протидії матеріалізації чинників небезпек, ризиків, викликів і загроз. Свого часу Генеральний секретар ООН Бутрос Бутрос-гали відмічав, що без миру не може бути розвитку тому, що в нестабільних умовах у суспільстві починає визрівання передумов для конфліктів. А без злагоди у суспільстві, котра досягається на основі демократії, неможливо досягти скільки-небудь істотного розвитку; за відсутності розвитку мир не може зберігатися протягом тривалого періоду часу.

1.2.2. Особливості сучасної актуалізації пошуку новітніх підходів до розвитку ефективної системи мирних засобів розв’язання міжнародних протиріч і вирішення проблеми адекватного правового забезпечення міжнародної безпеки, підтримання миру і протидії війні

Актуальність проблеми міжнародної безпеки та її забезпечення визначається посиленням останніми роками інтересу з боку наукового співтовариства і фахівців з безпекознавства, значним пожвавленням дослідницької роботи, підвищенням популярності розробок і популяризації їх результатів. При цьому такі тенденції спостерігаються не лише у середовищі юристів. Необхідно ще наголосити, що закінчення „холодної війни” не лише супроводжувалося розпадом СРСР і „Східного військово-політичного та економічного блоку”, а й потягло за собою планетарні зрушення, котрі докорінно змінили зовнішність міжнародних відносин і зажадало нового підходу до їх вивчення. З цієї причини все певніше фахівці, пов’язані з дослідженням світових процесі, визначають „холодну війну” – Третьою світовою війною.

Доводиться визнати, що нинішня наука ще не виробила належного узгодженого в науковому співтоваристві підходу до визначення сутність понять „міжнародні відносини”, „світова політика” і „міжнародна безпека”, а також до формування критеріїв побудови загальних уявлень теоретичної моделі безпеки взагалі та міжнародної зокрема. Проте, заради справедливості доцільно зазначити, що результати проведених досліджень дозволяють говорити про існування низки відповідних самостійних дисциплін, спрямованих на вирішення порушеної наукової проблеми, котрі виникли останніми десятиліттями ХХ ст.:

а) теорія міжнародних відносин,

б) теорія міжнародних економічних відносин,

в) теорія міжнародного права,

г) теорія безпеки (безпекознавства),

д) теорія інформаційної безпеки,

e) міжнародна соціологія тощо.

Проте, вирішуючи вузьковідомчі завдання цих наукових напрямків, більшість науковців у свої свідомості поки що психологічно знаходиться на рівні образів і понять процесів минулого століття. Саме це є стримуючим чинником і причиною відставання науки у поясненні сьогодення і моделюванні майбутнього. Саме це стоїть гостро у розв’язанні проблеми теоретичного моделювання новітнього міжнародного правопорядку і системи міжнародних відносин.

У зазначених умовах, не відмовляючись від загальновизнаних досягнень різних теорій міжнародних відносин і міжнародної безпеки, – необхідно на їх основі розбудовувати новітні підходи до наукових досліджень і здійснити втілення їх результатів у практику. Головним критерієм відповідності Права міжнародної безпеки є відповідність розуміння юристами сучасної змістовно-понятійної сутності базових наукових категорій „мир”, „безпека”, „небезпека”, „протиріччя”, „спір”, „спірна ситуація’, „конфлікт”, „війна”.

Таким чином, підвищення актуальності проблеми забезпечення міжнародної безпеки в умовах глобалізації, визначення стану розвиненості, відповідності сучасним вимогам і викликам, тенденцій та напрямків розвитку права міжнародної безпеки обумовлюється ще й тим, що в нинішній повоєнний після „холодної війни” – „Третьої світової війни” – відбувається процес:

1) перегляду ієрархії і зміни місць у переліку нинішніх світових центрів сил; перегляду і оцінки їхньої сучасної ваги, визначення головного світового лідера в геостратегічних процесах; оцінюється реальність появи нового світового лідера та його здатність усунути традиційних для ХХ ст. центрів світового домінування;

2) уточнення сучасних національних, державних, корпоративних інтересів, новітніх ціннісних ідеологічних, морально-етичних, правових настанов;

3) пошук новітніх теоретико-методологічних безпекознавчих підходів до організації та здійснення зовнішньої політики, формування нових правил у міжнародних і міждержавних відносинах, чинників позитивного і негативного впливу на міжнародне життя в умовах глобалізації та нового перерозподілу між „сильними світу цього” сфер світового глобального і регіонального впливу, побудови нового світового правопорядку.

У свої підходах до наукового вивчення порушених міждисциплінарних проблем, пов’язаних з теорією міжнародного права, теорією міжнародних відносин і теорією безпеки (безпекознавство) автор курсу лекцій прагне виходити з так званого „транстеоретичного” принципу (міждисциплінарного – прим. авт.), запропонованого у 1998 р. проф. П. А. Циганковим, відомим російським теоретиком у сфері міжнародних відносин. Зазначений принцип вимагає:

а) розглядати міжнародні відносини з позиції глобальності (єдність) і системності (цілісності);

б) визнання ролі держави-нації, що змінилася, та звернення більшої уваги до „нетрадиційних” акторів міжнародних відносин;

в) свідомої відмови від „теорії” на користь висвітлення тенденцій і детермінантів;

г) поєднання „макро” і „мікро” парадигм.

Крім того, у даному випадку теорія міжнародного права і власне міжнародне право мають виконувати функцію теоретико-методологічного та правового забезпечення, тобто юридичного обслуговування існуючого механізму регулювання міжнародних і міждержавних відносин, особливо у сфері міжнародної безпеки.

Інакше кажучи, автор курсу лекції прагне викласти матеріал, використовуючи метод проблемного аналізу сучасної основи парадигми в теорії права міжнародної безпеки з позицій не лише суто правового, а й соціологічного і безпекознавчого підходів, а також особливостей практики їх використання в дослідженні проблем теорії міжнародних відносин, особливо тих, котрі відбуваються у сфері безпеки.

Автором курсу лекцій використовуються теоретико-методологічні положення, викладені у наукових працях наступних учених: Батршина Р. Р., Відлюдкова П. М., Боуринга Б., Гайстлингера М., Глебова І. М., Д’Алемберта Т., Іваненка В. С., Каламкаряна Р. А., Калініна А. В., Капустіна А. Я., Колодкіна А. Л., Колосова Ю. М., Кропачева М. М., Кузнєцова В. І., Лазутіна Л. А., Лухтерхандта О., Малініна С. А., Мутона Ж-Д., Решетова Ю. А., Тункина Г. І., Ушакова М. А., Швайсфурта Т. та інших.

Особливу вдячність за зроблений значний внесок у розробку найновітніших теоретико-методологічних напрацювань з проблем безпеки і міжнародного права та формування відповідного понятійного апарату автор курсу лекцій висловлює:

– авторському колективу російських вчених і фахівців, укладачам „Военно-политического словаря: война и мир” (2011 р.), на чолі з доктором філософських наук Рогозіним Дмитром Олеговичем, головним редактором глосарія, спеціальним представником Президента Росії у взаємодії з НАТО у галузі протиракетної борони, постійним представником РФ при НАТО, Надзвичайним і Повноважним послом Російської Федерації;

– авторському колективу Київського університету права НАН України, укладачам „Малої енциклопедії міжнародної безпеки” (2012 р.), на чолі з професором Ю. Л. Бошицьким, Заслуженим юристом України, ректором КУП НАН України та доктором історичних наук О. В. Потєхіним;

– авторському колективу Київського університету права НАН України, укладачам „Малої енциклопедії міжнародного права” (2013 р.), на чолі з професором Ю. Л. Бошицьким, Заслуженим юристом України, ректором Київського університету права НАН України;

– авторському колективу Національної академії Служби безпеки України, на чолі з доктором юридичних наук, доцентом Є. Д. Скулишем, ректором НА СБ України, укладачам підручника „Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти)” (2010 р.).

Нормативну базу лекційного матеріалу складає низка міжнародних договорів, в т. ч. Статут ООН та нормативні акти Організації Об’єднаних націй.

Зазначене вище, на думку автора курсу лекцій, дозволяє значно наблизитися до найбільш об’єктивного теоретико-методологічного узагальнення сучасних проблем Права міжнародної безпеки.