4.2.4. Концепція „м’якого права”

Нині концепція „м’якого права” є недостатньо розробленою, оскільки ця дефініція використовується для позначення двох різних явищ. У першому випадку йдеться про особливий вид міжнародно-правових норм, а у другому – про неправові міжнародні норми. У першому випадку маються на увазі такі норми, які на відміну від, якщо можна так висловитися „твердого права”, не породжують чітких прав і обов’язків, а надають лише загальну установку, якої, тим не менш, суб’єкти повинні дотримуватися.

У нових галузях міжнародно-правового регулювання нерідко вельми важко домогтися загальної згоди щодо конкретних норм. У такому разі на допомогу приходять норми „м’якого права”, що відрізняються більшою гнучкістю. Прикладом можуть слугувати договори по захисту довкілля. У них використовуються формулювання в стилі „зроблять зусилля”, „наскільки це можливо”, коли це буде доцільним тощо.

З приводу юридичної сили подібних норм існують різні точки зору. Але у першому розумінні вони все ж таки визнаються міжнародно-правовими нормами.

До другого виду норм „м’якого права” відносяться ті, що містять у не правових актах, у резолюціях міжнародних органів та організацій, у спільних заявах, комюніке.

Наскільки важливим може бути значення цих актів, свідчать, наприклад, рішення конференцій країн антигітлерівської коаліції. Нині прикладом подібних норм слугують документи Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), які стали головним інструментом перебудови системи міжнародних відносин у Європі. Такого роду норми є не правовими, а морально-політичними.

Особливий різновид цього виду норм „м’якого права” становлять договори, які очікують набуття чинності. Як відому, у такому стані багатосторонні договори часто-густо залишаються багато років поспіль. Їх положення враховуються при тлумаченні норм міжнародного права. Норми „м’якого права” другого виду взаємодіють з нормами міжнародного права, виконуючи те, що з тих чи інших причин не можуть робити останні. Нерідко вони забезпечують попереднє, доправове регулювання, прокладаючи шлях праву. Особливо велике значення таких норм „м’якого права” для діяльності міжнародних органів та організацій, які з їх допомогою здійснюють великий об’єм регулювання міжнародних відносин і впливають на розвиток міжнародного права.

Таким чином, „м’яке право” являє собою закономірне явище, яке дозволяє забезпечити нормативне регулювання у тих випадках, коли за допомогою „твердого права” зробити це неможливо. Це зайвий раз доводить тезу про те, що нормативний інструментарій, за допомогою якого регулюються міжнародні відносини, багатоманітний та не зводиться лише до права. Далеко не у всіх випадках право є оптимальний інструментом вирішення завдань. Багато коли результат може бути досягнутий з меншими затратами сил та енергії іншими нормативними засобами.

4.2.5. Реалізація (застосування) норм міжнародного права

Реалізація – це втілення норм міжнародного права в поведінці та діяльності держав та інших суб’єктів міжнародного права, це практична реалізація нормативних приписів, що містяться в цих нормах. В офіційних документах ООН і міжнародній практиці здобув розповсюдження термін „імплементація”. Можна виділити такі форми реалізації:

1) дотримання: у такій формі реалізуються норми-заборони. Суб’єкти утримуються від здійснення дій, які заборонені нормами міжнародного права. Наприклад, при дотриманні Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. одні держави (ядерні) не передають будь-кому іншому ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю, а інші (неядерні) держави не виробляють та не придбавають ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої. В таких ситуаціях пасивність суб’єктів свідчить про те, що норми виконуються;

2) виконання: зазначена форма передбачає активну діяльність суб’єктів із здійснення норм. Виконання характерне для норм, що передбачають конкретні обов’язки, що пов’язані з конкретними діями. В такому вигляді сформульовані, приміром, норми Пактів про права людини 1966 р. Ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, зокрема, говорить, „кожна держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов’язується поважати і забезпечувати всім особам, що знаходяться в межах її території і під її юрисдикцією, права, що визнані в цьому Пакті…”;

3) використання: в цьому випадку мається на увазі здійснення наданих можливостей, що містяться в нормах міжнародного права. Рішення про використання нормативних положень приймаються суб’єктами самостійно. В цій формі реалізуються так звані уповноважуючі норми. На відміну від перших двох випадків, тут немає жорсткого припису до конкретної поведінки (дії або утримання від неї).

Оскільки норма міжнародного права існує і діє в системі норм, реалізація завжди передбачає здійснення певної сукупності норм, взаємопов’язаних за предметом регулювання або за спільними цілями – норм договору (або іншого акту), інституту, галузі чи права в цілому. Процес реалізації міжнародного права в цілому, тобто з урахуванням тих особливостей, які притаманні реалізації окремих договорів чи інших угод.