Лекція 4.2. Теоретико-методологічні засади визначення сутності норм міжнародного публічного права у галузі міжнародної безпеки план

4.2.1. Особливості визначення поняття норми міжнародного права.

4.2.2. Особливості структури норм міжнародного публічного права.

4.2.3. Особливості видів норм міжнародного права.

4.2.4. Концепція „м’якого права”.

4.2.5. Реалізація (застосування) норм міжнародного права.

4.2.1. Особливості визначення сутності та формування поняття норми міжнародного права

Норма міжнародного права – це створене за згодою держав та інших суб’єктів міжнародного права формально визначене правило поведінки, що регулює міжнародні відносини шляхом запровадження прав та обов’язків для суб’єктів і забезпечується юридичним механізмом охорони.

До характерних рис, що вирізняють міжнародно-правові норми від інших суспільних норм поведінки (будь то моральні, політичні, релігійні чи інші норми) належать:

1) об’єкт регулювання;

2) метод регулювання;

3) координаційний характер цих норм;

4) обов’язковість тільки для сторін, які добровільно їх визнали;

5) форма існування (міжнародні договір, звичай, акти міжнародних

міжурядових організацій тощо);

6) забезпечення реалізації здійснюється суб’єктами міжнародного права;

7) структурна особливість, яку ми розглянемо в наступному підпараграфі.

Об’єктом регулювання є особливий різновид суспільних відносин, а саме міжнародні правовідносини. Ці відносини визначають і специфіку методу міжнародно-правового регулювання.

Норми міжнародного права створюються на засадах добровільних угод між його суб’єктами. У результаті компромісів, поступок та узгоджень держави приходять до взаємно погодженого рішення про певні правила взаємовідносин. Закріплені в загальновизнаних юридичних формах, джерелах міжнародного права (міжнародних договорах та звичаях, певних актах міжнародних організацій), вони визнаються нормами міжнародного права, які мають „погоджувальний”, „координаційний” характер. Це відрізняє їх від норм національного права, які мають „субординаційний” характер і виражають не узгоджені між окремими суб’єктами права правила поведінки, а встановлені державою через законодавство обов’язкові для них норми, виконання яких гарантується органами державного примусу.

Також норми міжнародного права відрізняються від національних тим, що більшість з них не має загальнообов’язкового характеру. Група держав або навіть більшість держав не можуть створювати норми для інших держав.

Кожна договірна або звичаєва норма втілюється в об’єктивне право тільки для держав, які беруть участь у них або висловили з ними явну чи мовчазну згоду.

4.2.2. Особливості структури норм міжнародного публічного права

Специфіка міжнародно-правових норм полягає в особливостях їхньої внутрішньої структури, їх конструкції.

Як відомо, більшість національно-правових норм складається з трьох частин:

1) гіпотези, тобто вказівки на ті умови, за яких застосовується відповідне правило поведінки;

2) диспозиції, тобто самого правила поведінки;

3) санкції, тобто вказівки на ті заходи державного примусу, що застосовуються в разі порушення диспозиції.

Норми міжнародного права найчастіше містять лише диспозицію (правило належної поведінки), рідше – гіпотезу та диспозицію, а санкція, тобто межі відповідальності за порушення диспозиції, як структурний елемент норми відсутня.

Санкції в доктрині міжнародного права називаються ще контрзаходами. Вони визначаються системою у цілому. Існує навіть самостійний інститут міжнародно-правових санкцій, який регулює застосування їх потерпілими державами індивідуально або колективно стосовно до держав правопорушників. Санкції можуть визначатися також у конкретних договорах, добровільно укладених між зацікавленими сторонами.