4.1.4. Особливості розмежування загальних принципів права і основних принципів міжнародного публічного права

Загальні принципи права слід відрізняти від основних принципів сучасного міжнародного права.

Поняття загальних принципів отримала поширення задовго до визнання останніх. Як зазначалося вище, щоб принцип міг увійти у систему міжнародного права він має бути загальним для національних правових систем і придатним для дії саме у цій системі. Принцип повинен також бути включений у міжнародне права, хоч навіть і у спрощеному порядку, в результаті згоди міжнародної спільноти, яка мається на увазі. Основні принципи, як правило, не були характерні для внутрішнього права. Вони розроблялися у межах світової та європейської спільноти як система основоположних норм міжнародного публічного права, без яких неможливе регулювання правовідносин між суб’єктами міжнародного права.

Звідси виходить – загальні принципи права є:

1) спільними правовими поняттями;

2) логічними правилами;

3) технічними принципами, які використовуються при тлумаченні та застосуванні права.

Свій початок принципи беруть з природного права і римських максим. Зазначене поняття активно обговорюється у зв’язку з ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, згідно якої Суд поряд із конвенціями та звичаями застосовує загальні принципи права, визнані цивілізованими націями.

Визнання специфічним суб’єктом загальних принципів права цивілізованих націй сягає своїми коренями ще у часи Ліги Націй. У період між двома Світовими війнами вважалося, що нації поділяються не цивілізовані та нецивілізовані, тобто на такі, що здійснили рецепцію римського права або відповідно не здійснили його. Зазначене положення, по-перше, звичайно ж застаріло і, по-друге, є даниною минулому світовому порядку.

Міжнародний Суд ООН жодного разу не обґрунтовував свої рішення загальними принципами міжнародного права. У низці випадків зазначені принципи застосовувалися без згадування їх як загальні принципи права. Це мало місце щодо таких принципів, як добросовісність, не зловживання правом, відповідальність за порушення. Частіше використовувалися процесуальні принципи (приміром, ніхто не може бути суддею у власній справі, рівність сторін у спорі, пріоритет спеціального закону тощо).

Дія загальних принципів права має певну специфіку. У міжнародній сфері головною сферою їх застосування є міжнародне право захисту прав людини та основних свобод. Зокрема, зазначені принципи використовуються судами з прав людини та кримінальними трибуналами.

Ось лише деякі із загальних принципів права:

1) наступний закон скасовує попередній;

2) рівний над рівним влади не має;

3) ніхто не може передати іншому більше прав, ніж він сам має;

4) закон, який має більшу юридичну силу, скасовує закон, який має меншу юридичну силу.

Загальні принципи права – це положення, які не є нормами права, але які можна використовувати при застосуванні та тлумаченні норм міжнародного права.

Основні принципи – це правові положення, які мають перевагу над іншими та більшість з них має імперативний характер.

Основні принципи міжнародного публічного права чітко зафіксовані у Статуті ООН. Широко визнано, що принципи Статуту ООН мають характер jus cogens, тобто є зобов’язаннями вищого порядку та не можуть бути скасовані державами ані індивідуально, ані колективно за взаємною згодою. Найбільш авторитетними документами, котрі розкривають зміст і положення принципів сучасного міжнародного публічного права, є Декларація про принципи, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 24.09.1970 р., і Декларація принципів, якими держави-учасники мають керуватися у взаємних відносинах, що міститься у Заключному акті НБСЄ від 01.09.1975 р.

Отже, основні принципи міжнародного публічного права — це основоположні засади, так би мовити керівні „правила гри” для великих „гравців” на міжнародній арени, а загальні принципи права використовуються лише при розв’язанні спору між цими „гравцями” для того, щоб зрозуміти, хто з них був неправий. Тобто останні слугують немовби допоміжними до основних.

Хоча і є спільні риси, характерні для обох видів принципів, кожний вид має застосовуватися у лише взаємодії: хоча, як правило, основні – застосовуються у правотворенні, а допоміжні – при тлумаченні). Іншою ж спільною рисою є те, що принципи обох видів застосовуються для подолання прогалин у міжнародному праві.