4.1.2. Особливості співвідношення принципів і звичаїв міжнародного публічного права

Принципи міжнародного публічного права, в тому числі й в галузі міжнародної безпеки, формуються звичаєвим і договірним шляхом. Вони виконують дві важливі функції:

1) сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками;

2) закріплюють усе нове, що визначається в практиці міжнародних відносин, і таким чином сприяють їх розвитку.

Характерною рисою принципів є також їхня взаємопов’язаність. Лише у взаємодії між собою вони здатні виконати свої функції. При високому рівні узагальненості зміст принципів, застосування приписів кожного з них можливе лише шляхом співставлення із змістом інших. Значення їх взаємозв’язку було із самого початку підкреслено у Декларації про принципи міжнародного права, котрі стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності зі Статутом ООН від 24.12.1970 р., „при тлумаченні та застосуванні викладені принципи є взаємопов’язаними і кожен принцип має розглядатися в контексті усіх інших принципів”.

Не підлягає жодним сумнівам, що між правом і зовнішньою політикою держав існує нерозривний зв’язок. Саме тому керівними засадами у проведенні кожною державою своєї зовнішньої політики в будь-якій сфері нині мають слугувати загальні та універсальні міжнародно-правові принципи. Необхідно зазначити, що зміст багатьох принципів розвивається з деяким випередженням реальної дійсності. Постійно реальні міжнародні відносини підіймаються до рівня принципів. Спираючись на досягнуте, держави роблять новий крок у розвитку змісту принципів. Відбувається це головним чином за допомогою резолюцій міжнародних органів і організацій (передусім, Генасамблеї ООН). Проте, основною юридичною формою їх здійснення є, як не дивно, звичай, а саме той його різновид, який формується не на поведінковій, а суто на нормативній практиці. Резолюція формулює зміст принципу, а держави визнають його юридичну силу (opinio juris).

Особливості формування та функціонування принципів значною мірою визначаються тим, що вони відображають і закріплюють необхідні засади світового порядку та міжнародного права. Вони являють собою необхідне право (jus necessitatis). Для того, щоб принцип став загальнообов’язковим, необхідно визнання його міжнародним співтовариством в цілому, тобто достатньо представницькою більшістю (зібранням) держав.

4.1.3. Особливості наукової дискусії навколо визначення понять „загальні” та „основні” принципи міжнародного публічного права

При викладенні принципів міжнародного публічного права, не можна зупинитися на понятті „загальні принципи права”. Воно активно дискутується у зв’язку зі ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН, згідно якої Суд поряд із конвенціями та звичаями застосовує „загальні принципи права, визнані цивілізованими націями”. З цього приводу існують різні точки зору.

Прихильники широкого підходу, з свого боку, вважають, що це поняття охоплює загальні принципи природного права і справедливості. У даному випадку, на їх думку, йдеться про особливе джерело міжнародного права.

Прихильники ж другої концепції вважають, що під загальними принципами слід розуміти основні принципи міжнародного права. Проте, останні ще не скоро можуть стати загальними принципами національного права. Крім того, поняття загальних принципів права здобуло широкого розповсюдження задовго до визнання поняття основних принципів міжнародного права.

Зрештою, згідно прихильників третьої концепції, під загальними принципами розуміються принципи, спільні для національних правових систем. Здебільшого тут йдеться про правила, які відображають закономірності застосування норм у будь-якій правовій системі будь-якої країни світу. Для міжнародного права такі принципи важливі в силу недостатньої розвиненості в ньому процесуального права. Щоб увійти до системи міжнародного права, недостатньо бути принципом, спільним для національних правових систем, необхідно бути придатним до дії саме в цій специфічній системі. Принцип має бути також включений у міжнародне право, нехай навіть у спрощеному вигляді, в результаті потенційної спільної згоди міжнародного співтовариства. Ставши таким чином звичайною нормою, загальні принципи не можуть розглядатися як особливе джерело міжнародного права. Навіть в умовах глибокої нині європейської інтеграції судова практика ЄС виходить з того, що загальні принципи права – це не тільки спільні принципи національного права держав-членів, а й також принципи міжнародного публічного права.